Сказав Христос до своїх Апостолів: «проповідуйте та говоріть, що наблизилось Царство Небесне. Уздоровляйте недужих, воскрешайте померлих, очищайте прокажених, виганяйте демонів» (Мт. 10:7-8). «І вийшли вони, і проповідували, щоб каялися. І багато вигонили демонів, і оливою хворих багато намащували і вздоровляли» (Мр. 6:12-13). З наведених слів Божественного Спасителя, з Дій святих Апостолів та з Листів св. Якова бачимо, що св. Церква уділяла хворим Тайну Єлеопомазання вже від апостольських часів. Про суть і плоди Святої Тайни ми вже чули у двох попередніх проповідях, тепер слід нам ще згадати, хто може і повинен приймати Св. Тайну Єлеопомазання та який спосіб та обряд її уділення.
І. Св. Тайну Єлеопомазання може прийняти тільки хвора людина
Виключаємо тут здорових, бо св. апостол Яків виразно каже: «Чи хворіє хто з вас?…» (Як. 5:14). З цього виходить, що Св. Тайна має бути ліком, але не тільки для душі, а й на оздоровлення тіла.
Священика треба кликати, коли хтось важко захворіє. Недобре роблять ті, що кличуть священика лише тоді, коли хворий вмирає і втрачає притомність. Багато більше помочі, ласк і потіх одержує той, хто приймає Св. Тайну при повній свідомості, той, хто спроможний збудити акти віри, надії, любови та повністю віддати себе на Божу волю. Тому треба кликати священика до важкохворого, хоча ще й не було прямої небезпеки смерти.
Не можуть приймати цієї Св. Тайни здорові, хоча б знаходилися в прямій небезпеці смерті, як, наприклад, воїн, що іде в бій, чи засуджений на смерть. Вони не мають умови, якої виразно вимагає апостол Яків, коли питає: «Чи хворіє хто з вас?…» (Як. 5:14).
Не уділяється цієї Тайни дітям, які ще не прийшли до вживання розуму, які ще не здатні згрішити вчинками. Св. Тайна установлена на те, щоб змивати наслідки гріхів.
Не уділяється цієї Св. Тайни тим, хто ніколи в житті не мав свідомости. Вони також не здатні згрішити.
Дійсно і дозволено можуть приймати Святе Єлеопомазання старці, які страждають навіть на найменші недуги або погано себе почувають. Сама старість – це вже поважна недуга, яка знесилює людину.
Цю Святу Тайну може приймати тільки охрещена людина, що належить до святої Церкви, що є членом Христового Містичного Тіла.
ІІ. Як належить приймати цю Святу Тайну?
Передусім треба усунути все те, що може бути перешкодою для ласки Божої. Тому, коли людина приймає цю Тайну в свідомому стані, повинна найперше висповідатися і прийняти Святе Причастя. Коли, однак, хворий вже не спроможний говорити, священик над ним проводить акт досконалого жалю і умовно дає розрішення. Потім уділює Св. Тайну Єлеопомазання. Тому, дорогі брати й сестри, коли хтось у вашому домі важкохворий, треба негайно покликати не тільки лікаря, а й священика. Лікар рятує життя дочасне, священик же – життя дочасне й вічне. Важко провинилися б ті, які хворому відраджували б прийняття Святої Тайни, робили навіть найменші перешкоди або не допускали священика до вмираючого.
ІІІ. Скільки разів хворий може приймати Святу Тайну Єлеопомазання?
Є Святі Тайни, які можна приймати тільки один раз у житті. До таких належать Хрещення, Миропомазання і Священство. Ці Святі Тайни витискають на душі незгладимий характер. Свята Тайна Єлеопомазання належить до тих, які можна приймати багато разів у житті, але в тій самій хворобі, коли вона короткотривала, тільки один раз.
Коли б хворий видужав, а потім захворів на іншу недугу, чи коли б та сама недуга протягнулася б або погіршилася, то можна уділяти Святе Єлеопомазання і більше разів. Уділити треба також ще раз, як тільки-но небезпека смерти стає очевидною.
IV. Хто може бути служителем цієї Святої години?
Зі слів апостола Якова виходить, що її служителем може бути «пресвітер», тобто єпископ чи священик. «Чи хворіє хто з вас?, – каже св. Апостол, – Хай покличе пресвітерів Церкви» (Як. 5:14). Церковне Право каже, що її повинен уділяти парох або той, кому він цю владу поручив. У стислому значенні того права, кожний священик може бути служителем цієї Святої Тайни, він бо представляє самого Спасителя Ісуса Христа і Його Святу Церкву.
V. Як уділяється ця Свята Тайна та який її обряд?
Дуже часто хворі приймають цю Святу Тайну в лікарні або вдома. У рідкісних випадках цей обряд відбувається в церкві. У наглих ситуаціях, у скороченій формі, також на місці катастрофічних випадків. У разі несподіваної кончини треба негайно покликати священика, бо дуже часто, хоч тіло непорушне і на вигляд мертве, душа його ще не залишила.
Коли вдома уділяється Св. Тайну, у кімнаті хворого має бути чисто, а особливо коли священик до нього приходить з Пресвятою Євхаристією – Ісусом Христом у Святих Тайнах. Належало б застелити стіл білим обрусом. На столі мають бути хрест, дві свічки, свячена вода, склянка чистої води і трохи вати. Належить мати посудину з чистою водою і рушник – для миття рук священикові.
Під час Св. Сповіді хворого люди виходять з кімнати, залишаючи його зі священиком. Після закінчення Святої Сповіді входять знову до його кімнати, щоб узяти участь у молитвах та в обряді Святого Єлеопомазання.
Коли священик запричащав хворого, не годиться зараз же його розсіювати різними розмовами. Треба дати хворому декілька хвилин на благодарення і духовну розмову з Господом Ісусом, Якого щойно прийняв до своєї душі.
При обряді уділення Тайни Єлеопомазання священик намащує хворому ті частини тіла, що є свідками органів чуття: чоло – як осідок розуму та чуття – зору, слуху, нюху, смаку, дотику, які є наче тими вікнами і дверима тіла, через які входить гріх до душі. Намащує груди, бо вони є осідком любови, нераз грішної, і ноги – як засіб нашого руху.
З недужою людиною, зокрема вмираючою, слід поводитися з любов’ю і найбільшою терпеливістю. Тому в цілому домі належить зберегти спокій, тишу, а говорити тільки про такі речі, які недужого заспокоювали б і підносили його душу до Бога й надприродних вічних справ. Якщо можливо, молитися з ним. Дуже поручається молитися за його щасливу смерть.
Вмираючому священик проводить акт досконалого жалю за гріхи, акт віри, надії та любови – надає йому повний відпуст, подає йому поцілувати хрест і благословить його на відхід душі. Всі присутні нехай пам’ятають, що це найважливіша хвилина для вмираючого, бо йдеться про вічне спасіння його душі, нехай гарячими молитвами доручають його душу безмежному Божому милосердю. За вмираючих треба завжди молитися.
Дорогі в Христі брати й сестри! Молитва за вмираючих необхідна. Її доручає всім Свята Церква, а особливо треба молитися за навернення вмираючих грішників. Господь Бог не хоче смерти грішника, але щоб він навернувся і жив вічним життям. Христос розбійникові, що розкаяний вмирав поруч з Ним на хресті, простив гріхи, кажучи: «Поправді кажу тобі: ти будеш зо Мною сьогодні в раю!» (Лк. 23:43). Тож усім грішникам Христос бажає простити, але треба, щоб грішник покаявся. Тієї ласки можна випросити молитвою. Святі отці Церкви запевняють нас, що коли ми спричинимось до спасіння хоч однієї душі, то й собі запевнимо спасіння. Так і св. Яків навчає, коли каже: «Той, хто грішника навернув від його блудної дороги, той душу його спасає від смерти та безліч гріхів покриває» (Як. 5:20). Ми можемо спричинитися до спасіння душі ближнього, коли хворого-вмираючого спонукаємо до прийняття Святих Тайн або нашими щирими і наполегливими молитвами Бог простить грішникові й прийме його до свого Небесного Царства, а нас, що випросили йому ласки навернення, Предобрий Спаситель винагородить, а в годині нашого відходу з цього дочасного життя прийде, щоб узяти нашу душу на вічну нагороду в небі. Молімось, отже, за навернення грішників.
Молімось і за себе, щоб випросити й собі ласки щасливої смерти. Щодня благаймо Господа, Спасителя нашого, щоб, коли прийде нам час розлучатися з цим світом, ми, у повній свідомості й любові, могли щиро відбути Святу Сповідь, злучитися з Христом у Святому Причасті та побожно прийняти Святе Єлеопомазання, благословення священика й повний відпуст. Тоді, з праведним Симеоном, зможемо сказати: «Нині відпускаєш раба Свого, Владико, за словом Твоїм із миром» (Лк. 2:29). Мої очі побачили спасіння, яке Ти приготував усім нам через установлення Святих Твоїх Тайн. Амінь.
влад. Софрон Мудрий, ЧСВВ