Дорогі в Христі браття і сестри!
У серії наук про Святу Тайну Хрещення, зокрема в цій науці, нашу увагу зосередимо на необхідності Хрещення, щоб спасти свою душу, а також про те, хто має право звичайно уділяти Святу Тайну Хрещення, хто може це зробити в наглім випадку – у невідкладній потребі, а також про обряд Хрещення.
У Христовій Церкві, як знаємо, є сім Святих Тайн. Між ними найважливіша – Св. Тайна Хрещення. Між усіма вона стоїть на першому місці і є найважливіша, бо це Тайна, яка для кожної людини конечно потрібна до спасіння. Жодна інша такою не є, і тому жодна інша для нас не є конечною, і без них можемо осягнути спасіння душі. Свята Тайна, яка кожній людині конечно потрібна, – це Хрещення.
Уже в перших днях Своєї апостольської праці сказав Христос до Никодима, який уночі прийшов, щоб послухати Його науку: «Коли хто не родиться з води й Духа, той не може ввійти в Царство Боже» (Ів. 3:5). А після Свого воскресіння таке доручення залишив і Своїм Апостолам, яким Він з’явився: «Тож ідіть, і навчіть всі народи, христячи їх в Ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа» (Мт. 28:19). І «хто увірує й охриститься, буде спасений, а хто не ввірує засуджений буде» (Мр. 16:16). Тому й у «Вірую» св. Церква наказує нам промовляти слова «сповідую одне Хрещення на відпущення гріхів», бо без нього такого відпущення гріхів не можна осягнути.
Хрещення – це найважніша Св. Тайна і необхідна до спасіння, бо тільки вона одна звільняє людину від первородного гріха, а при тому й від усіх інших гріхів, якщо хреститься хтось уже дорослий, який допустився особистих гріхів.
Тому св. Петро в першій своїй проповіді взивав люд, що зібрався перед їхнім домом у день Зіслання Святого Духа: «Покайтеся, і нехай же охриститься кожен із вас у Ім’я Ісуса Христа на відпущення ваших гріхів» (Дії 2:38), а св. Павло називав Хрещення «купіль відродження й обновлення Духом Святим, Якого Він щедро вилив на нас через Христа Ісуса, Спасителя нашого, щоб ми виправдались Його благодаттю, і стали спадкоємцями за надією на вічне життя» (Тит. 3:5-6). Бо з Хрещенням, як ми чули в попередній науці, наша душа наповняється освячуючою (освятною) ласкою, а з нею зачинаємо нове життя. Тому пише св. Петро у своєму листі: «Даровані нам цінні та великі обітниці, щоб ними ви стали учасниками Божої Істоти» (2Пет. 1:1-4), отже, і Божими дітьми. «А коли діти, то й спадкоємці, спадкоємці ж Божі, – як пише святий апостол Павло, – співспадкоємці Христові, коли тільки разом із Ним ми терпимо, щоб разом із Ним і прославитись» (Рим. 8:17). Так діється з кожним, бо при Хрещенні, як каже св. Григорій Великий, «усі гріхи зникають, наче промінь у водах океану», а «людина з безбожника стає праведником і новим створінням», – навчає св. папа Лев Великий.
Тому французький король Людовик IX набагато більше цінував капличку в своїм замку, в якій був охрещений, аніж величаву катедру в Реймсі, де його короновано. Він казав, що в катедрі осягнув гідність короля, яку зі смертю втратить; а в каплиці став Божою дитиною і нею залишиться на цілу вічність.
Тому й св. Церква наполягає хрестити також дітей, і то якнайскоріше, зараз по народженні, щоб не виставляти їх на небезпеку смерти без Хрещення. – Колись, у перших століттях по Христі, більшість тих, що приймали Хрещення, були люди дорослі, які наверталися до Христової віри і щойно по довшім приготуванні їм уділювано цю Святу Тайну. Однак сьогодні це загальна практика у всій Католицькій Церкві, щоб хрестити й дітей, бо Церква ніколи не вчила, що можна хрестити виключно дорослих, і так загально навчають усі отці Церкви, бо діти також призначені до Божого Царства і їх стосуються слова Христові, що «хто не охреститься, не буде спасенний». Така практика була вже за апостольських часів, і сам св. Павло пише, що охрестив дві родини, отже, і дітей, які звичайно бувають у кожній родині (див.: Дії 16:33; 1Кор. 1:16). Тому ж, що ця Св. Тайна для всіх така конечна, Господь Бог зробив її можливою для всіх. Щоб цю Святу Тайну комусь уділити, потрібна тільки вода, яка всюди є і яку без складнощів можна легко дістати; щоб через брак води ніхто не був позбавлений найважнішого в житті кожної людини: можливости стати Божою дитиною – з правом на життя вічне.
Тому також кожна людина може цю Св. Тайну іншому вділити, отже, її охрестити. У першій мірі мають це право єпископи та священики, звичайно парохи. Коли ж їх немає, ні єпископа, ані священика, тоді диякон має таке саме право уділяти її важно і з усіма обрядами.
Але в наглому випадку, коли нема ні єпископа, ні священика, ні навіть диякона, а той, що хреститься, є в небезпеці, що може без Хрещення вмерти, тоді кожна людина має право когось важно охрестити. Найперше це повинна зробити духовна особа. Але якщо її нема, охрестити може будь-хто: чи чоловік, чи жінка, чи навіть не охрещений, якщо має намір уділити людині, яку хрестить, те, чого хоче уділити йому св. Церква. – Для цього потрібно тричі полити водою навхрест голову, а якщо неможливо, то іншу частину тіла, проказуючи такі слова: «Хрещається раб Божий (раба Божа) – ім’я – в ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа. Амінь».
Тоді людина охрещена, і якщо вона з таким тільки хрестом померла, піде до неба. Це така важна правда, що всі Отці Церкви навчали, це потвердили Вселенські Собори. Таке Хрещення обмежується лише тим, що найважніше: до самого полиття водою та проказування тих слів, про які мовлено вище. Всі інші обряди та молитви пропускаються, бо вони самі собою не конечні й Хрещення важне без них. Тільки пізніше, як промине небезпека, ці обряди має доповнити священик чи диякон. – Для тих же, що не мали б змоги прийняти Хрещення навіть з води, можуть його заступити хрещення з крови та хрещення з бажання, про які вже було сказано в попередніх науках.
Те, що кожна Свята Тайна довершує в душі людини, має безконечну вартість, але, як усе духовне, воно скрите перед нашими очима і не справляє на нас більшого враження. Тому св. Церква, щоб допомогти нашій обмеженій змисловій природі, оточує усі Тайни, а між ними Тайну Хрещення, окремими обрядами, які мають на меті підкреслити ділання Божої ласки й допомогти нам краще усвідомити те, що відбувається в нашому серці й таким чином зрозуміти вагу і значення цієї Св. Тайни. Такі обряди розвинулися з плином часу, але деякі прийнялися вже в апостольських часах.
У перших віках Святу Тайну Хрещення уділювано тільки в навечір’я великих празників: Різдва Христового, Богоявлення і в суботу перед Великоднем та Зісланням Святого Духа. Тому в ці свята до сьогодні ще замість «Святий Боже» співається на Службі Божій «Всі, що в Христа хрестилися, у Христа зодягнулися».
До таких обрядів належить і сам початок Хрещення, який відбувається в притворі церкви, бо доки неохрещені чи їхні хресні батьки не відречуться диявола та не пообіцяють вірно служити Христові, вони ще не гідні увійти в храм Господній. Цей хресний обіт перші християни, у часі переслідувань, відновляли кожного року, щоб так оновитися та закріпитися у вірі. Святий Григорій з Назіянзу, брат св. Василія Великого, називав цей день «сяючим днем світла».
Потім вони проказують «Вірую», тоді священик приводить їх до тетраподу, перед яким продовжує обряд Хрещення. Там священик благословить єлей, щоб ним помазати хрещеника, проказуючи відповідні молитви, й тоді уділяє саме хрещення, яке може бути доконане через триразове занурення у воді чи триразове поливання нею, або деколи через покроплення, як це, мабуть, було в день Зіслання Святого Духа, коли одного дня охрестилося три тисячі людей.
Давніше Хрещення звичайно відбувалось через занурення, але не завжди. Як знаємо, так було з тюремним сторожем, що його в тюрмі охрестив св. апостол Павло (див.: Дії 16:25). Тепер Хрещення звичайно відбувається через полиття водою.
Охрещеному дається ім’я якогось Святого, т. зв. хресне ім’я. Через це нового члена Церкви віддається під особливу опіку цього Покровителя, який служить йому за зразок, що його в житті належить наслідувати. Тому Церква дуже бажає і поручає, щоб батьки давали своїм дітям тільки імена Святих.
Після цього священик давніше вдягав новоохрещеного в білу сорочку, а тепер звичайно дає їм відрізок білого полотна, т. зв. крижмо, зі словами: «Вдягається раб Божий (ім’я) в ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа. Амінь». Це також гарний звичай, яким Церква хоче підкреслити значення Св. Хрещення, через яке людина обмивається з плям гріха і стає білішою від снігу, бо повна Божої ясности, бо стає Божою дитиною. В давніших часах новоохрещені цілий тиждень ходили в цих білих сорочках, щоб собі та іншим закріпити в пам’яті ті великі Божі речі, які зайшли в їхніх душах.
На закінчення відбувається ще один гарний обряд, коли священик дає новоохрещеному запалену свічку як символ віри, що в нас завжди має бути живою, горіючою, і промовляє слова: «Прийми цю палаючу свічку й старайся через ціле своє життя просвічуватись світлом віри й добрих діл, щоби, як прийде Господь, ти міг чистим вийти Йому назустріч з усіма Його Святими та й міг увійти в мешкання Його небесної сили й із Ним царювати на віки вічні. Амінь».
Так відбувається обряд Святої Тайни Хрещення – отже, так відбувається народження Божих дітей до Царства Небесного.
Так і ми отримали цей неоціненний скарб Божої ласки і стали Божими дітьми. Бережімо цей найбільший скарб у наших душах і ніколи не допустім, щоб його втратити через тяжкий гріх. Якщо б, однак, і таке нам трапилося, чимскоріше стараймося знову його відзискати – через щире покаяння і Св. Сповідь, щоб знову жити з Богом.
Тому хай ніколи ніхто не допустить, щоб хтось із його вини пішов зі світу неохрещений (отже, став відлучений від Божого царства), – Бог бо покликав нас до життя на землі, аби тут ми собі заслужили життя вічне і перейшли до Нього, щоб перебувати разом з Христом і Богом та всіма Його Святими. Амінь.
о. Ісидор Патрило, ЧСВВ