НЕСПОДІВАНА РАДІСТЬ – НЕОЧІКУВАНИЙ ПОДАРУНОК

Якщо тобі раптом зателефонує друг, якого ти довго не чув, перше, що ти скажеш: «От несподівана радість!» Або ж подруга раптом здивує своїм подарунком. Ти його обережно розпакуєш і завмреш від захоплення несподіваним сюрпризом. Такого подарунка ніхто не очікував! А може колись під час прогулянки тебе зненацька захопить дощ. Кого-кого, а його ти справді не чекав! А за мить небо здивує тебе кольоровою веселкою, і тебе знову огорне несподівана радість. Власне в тому й полягає завдання несподіваної радости – раптово здивувати та вразити.

Ми самі радіємо, коли маємо нагоду зробити сюрприз своєму другові. Бачити, як раптом засяє його обличчя, як він радіє неочікуваному подарункові. А ми радіємо разом із ним. Все ж є люди, яких вже нічим не здивуєш, вони не бажають покидати щоденної рутини. А навіть коли трапиться несподівана радість, вони цьому не зрадіють. До того ж, вони навіть не виявлять свого здивування. В їхньому світогляді немає місця для чогось нового, що могло би вразити і захопити. Ці люди живуть за твердженням із книги Еклезіяста: «Нічого нового під сонцем». Однак з їхніх уст це звучить нудно і депресивно.

У розмовній мові часто використовують несподіванку в негативному значенні цього слова. До прикладу, якщо сусід раптово кидається на нас зі своїми звинуваченнями в тому, чого ми не робили, ми реагуємо відповідно: «Я здивований тим, що ти мені зараз кажеш». У цій ситуації ми не очікували критики чи відкинення, бо вважали, що між нами панують дружні стосунки, і ми успішно співпрацюємо заради якоїсь мети. Нас дивує, коли інша людина несподівано виявляє такі почуття, яких ми від неї не сподівалися. Або ж те, що видавалося нам позитивним, він раптом висвітлює в негативному плані. Попри все, значення несподіванки найперше позитивне. Ми вражаємо людей несподіваними подарунками, візитами, визнанням, тим, чого вони від нас зовсім не чекали.

Часто можна почути про Божі несподіванки. Ми не можемо ні в молитві, ні в медитації випросити досвіду спілкування з Богом. А саме в молитві й медитації ми готуємося до досвіду такого спілкування. А чи Господь покаже нам Своє обличчя, чи ні – це лише Його справа. Це милість, якої ми не можемо заслужити. Іноді Бог справді несподівано приходить. Ми можемо прогулюватися містом, занурені у власні думки, і тут раптом із-за хмар вигулькне сонце. Або ж насолоджуючись лісом, раптом почуємо якийсь надзвичайний шелест. Він дивовижно не нагадує жодного із природних звуків, і я можу зрозуміти його як особливу спонтанну відповідь на свою внутрішню розмову, яку веду подумки, відпочиваючи на природі. Тоді з’являється непоборне враження, що це Бог торкнувся мене і в цьому шелесті дав мені відповідь на мої запитання. Ба навіть щодня ми переживаємо маленькі приємні несподіванки, які справді можна назвати Божими несподіванками. Ось я раптом у місті зустріну давнього друга, якого так довго не бачив, і вже розпочнеться приємна розмова. Мене переповнюють здивування та вдячність, коли переживаю несподівану радість, навіть не розраховуючи на такий подарунок.

Попередній запис

СМУТОК – ШЛЯХ ДО НОВОГО ЖИТТЯ

Наступний запис

ДОВІРА – БЕЗПЕЧНА ОСНОВА ДУШІ