Не бійся, тільки віруй!

І все, чого ви в молитві попросите з вірою, то одержите. Мт. 21:22

Поділюся історією, яка змінила не одне життя. …Жили ми з чоловіком добре. Ростили дітей, поралися по господарству, ні на що не нарікали. Правда, до церкви ходили нечасто, особливо Анатолій, так звуть мого чоловіка, бо все якось не виходило. Аж тут одного дня наче лиха доля постукала в двері. Нараз Анатолієві стало зле. Довелося викликати «швидку». Вердикт медиків був невтішний, тож повезли його прямо в «реанімацію». Так несподівано ми дізналися, що в чоловіка пухлина, остання стадія. Це було, як грім серед ясного неба. Я впала в розпач, адже була зовсім не готова до такої новини. Зрештою, а хто до такого буває готовий? Лікар не давав жодних гарантій і одразу сказав, що треба готуватися до найгіршого. Страшні думки заполонили мою голову, серце голосно калатало. Розуміла, що щось треба робити. От тільки що?! Перше, що спало на гадку, – зателефонувати мамі й сестрі, які живуть у сусідній області. Плачучи, розповіла їм про свою біду. «Покладаймося на Бога, – заспокоювали рідні, – усе в Його руках». А на завершення розмови мама пообіцяла: «Будемо молитися». Мені якось одразу стало легше. Наче хтось забрав мої тривогу й біль. Наче за моєю спиною виросла стіна, на яку – я знала, була впевнена – можу обіпертися.

За кілька днів ми почали готуватись до операції. Везти чоловіка до Києва, лікар сказав, не було сенсу, тому поклалися на місцевих хірургів. Операція минула добре. А далі з кожним днем Анатолієві ставало дедалі ліпше. За два тижні стан стабілізувався зовсім і його перевели в загальну палату. Ми з тривогою чекали результатів аналізів. Хоча серце підказувало, що все буде добре. Адже Бог не обманює. А Він сказав: «Чого ви в молитві попросите з вірою, то одержите». Ми ж дуже вірили і щиро молилися. Вся родина. Після чергового обстеження лікар запевнив, що нічого поганого він не бачить і що чоловік одужує. Тож наші молитви сповнилися прославою Господа і вдячністю Йому.

…Відтоді минуло 18 років. Анатолій радіє життю і славить Бога, Який його порятував. Тепер він не уявляє свого життя поза церквою, старається не пропускати недільних Літургій. Та й усі ми не перестаємо дякувати Господу за те чудо, яке сталося в нашому житті. Я знаю, що то велика любов, віра моїх рідних і молитва випросили цю ласку.

Марія.

Попередній запис

Бог ніколи не запізнюється

Наступний запис

Боже милосердя безмежне