Не порушити обіцянки

Бо світильник Ти, Господи, мій, і освітить Господь мою темряву! 2Сам. 22:29

Про цю подію в моїй сім’ї переповідають часто. Вона допомогла витривати у вірі вже не одному члену нашої родини.

Моя мама Ганна народилася далекого 1921-го. То були тяжкі часи, люди жили бідно, тож і епідемії навідувалися часто. Не оминула тяжка хвороба і моєї мами. Вона ледь досягла підліткового віку, як захворіла на тиф. Ця страшна хвороба сковувала все тіло, з часом воно вкривалося гнійними виразками, і людина повільно помирала. І коли маленька Ганна, втративши надію на одужання, чекала в гарячці смерті, до неї уві сні прийшов Ісус. Передусім запитав, чи знає вона, хто Він. Звісно ж, вона знала, кого бачить перед собою, і відповіла ствердно. Ісус лагідно взяв дівчинку за руку і сказав, що зцілить її. Але вона має пообіцяти, що ходитиме щонеділі до церкви. Ганна одразу ж учепилася за цю соломинку, бо дуже хотіла жити. І, б’ючи себе в груди, пообіцяла Ісусові відвідувати Божий храм.

Недалеко від будинку, в якому жила дівчинка, стояв гарнізон солдат. Наступного ранку туди приїхав лікар, щоб зробити солдатам щеплення, аби захистити їх від небезпечної хвороби. Якась добра душа розповіла лікареві, що в сусідньому будинку лежить дуже хвора дівчинка, тож він вирішив її відвідати. Оглянувши хвору, попросив заплатити йому 2 злоті, ввів якісь ліки і пішов. Відтоді дівчинка почала повільно одужувати, на голові відросло волосся, а тіло поволі очищалося від гнійних ран.

…Минув час. Ганна вийшла заміж, народила дітей. Та вона завжди пам’ятала про ту обіцянку, яку дала Ісусові. Правда, була одна трудність. Річ у тім, що в ті часи радянська влада забороняла людям ходити до церкви і всілякими засобами перешкоджала цьому. З цією метою, зокрема, у неділю всюди організовували базари. А тоді придбати необхідні речі, купити більш-менш якісний одяг можна було лише там. Тож якось, аби одягти дітей, Ганні довелося двічі пропустити Святу Літургію. Ісус з’явився їй знову і запитав, чому вона порушила обіцянку.

З тих пір мама ніколи не пропускала недільної Служби Божої, задля чого долала пішки 8 км, а йдучи, розважала над Христовою Хресною дорогою. А коли підросли ми, її діти, завжди брала нас із собою.

Тому своїм життям ми завдячуємо Ісусові Христу, а вірою, тим, що в нашій душі живе Господь, – нашій мамі Ганні.

Слава Тобі, Господи!

Марія.

Попередній запис

Довіра до Господа творить чудо

Наступний запис

Коротка мить щастя