Образ людини: А що пише Біблія?

За Біблією людину слід розглядати як нероздільну єдність духа, душі й тіла. Про цю єдність зазначено в благословенні в Першому посланні до солунян: «А Сам Бог миру нехай освятить вас цілком досконало, а непорушений дух ваш, і душа, і тіло нехай непорочно збережені будуть» (1 Сол. 5:23).

Таке розуміння людини дещо ускладнюється тим, що в Біблії ці поняття не завжди вживають в одному й тому самому значенні. Поняття «душа» у багатьох місцях означає людину з усіма її аспектами (як і в сучасній мові, коли говоримо про «300 душ», мешканців одного села, то маємо на увазі 300 людей, їхнє фізичне і психічне життя). Тож надалі я говоритиму про «психіку» (грецьке слово, що означає «душа»), коли матиму на думці психічні аспекти: мислення, відчуття, стосунки, виховання, історію життя тощо. Говорячи про «дух», я матиму на думці духовний аспект людини.

Розгляньмо, отже, дещо докладніше всі три аспекти у зв’язку з їхнім значенням для душевного здоров’я:

Кожна людина – дух. Це означає, що людина має духовні аспекти й потреби, які впливають на її добре самопочуття та здоров’я, вони можуть спричиняти проблеми і сприяти їх вирішенню. Чи це питання вини, які обтяжують людину, чи досвід прощення, притаманний для законної віри, чи віри в дусі Євангелія, чи питання сенсу страждань, чи надія, закорінена у вірі, яка додає мужності переносити страждання, а також більша чи менша молитовна підтримка з боку спільноти – розлади якимось чином завжди пов’язані зі стосунками з Творцем, тобто з вірою. Це не означає, що релігійний рівень завжди визначальний і має бути головною темою будь-якої духовної допомоги. Часто духовні аспекти «автоматично» змінюються, коли відбуваються зміни у фізичній та душевній сфері. Наприклад, сумніви щодо віри зникають, коли виліковується тілесна хвороба, або віра в дусі закону сама собою переходить у віру в дусі Євангелія, коли людина з нав’язливими станами навчиться під час психотерапії реалістичніше сприймати себе та світ і думати більш диференційовано. Хто думає напружено, той, імовірно, і вірить напружено. І навпаки. У такої людини навіть м’язи постійно напружені. Тож можна пояснити, чому деякі християни через світську психотерапію приходять до глибшого досвіду віри, хоча віра і не була темою психотерапії. Водночас може, звісно, статися і таке, що переконання віри будуть загалом поставлені під сумнів, бо їх помилково сприймають як один із симптомів розладу.

Як можна описати духовність людини? Зрозуміло одне: приладу для вимірювання віри, якогось «віро-метра», яким ми вимірюємо духовний аспект людини й об’єктивно визначимо, що таке стан віри, немає і бути не може. Духовний аспект принципово не підлягає об’єктивній чи науковій перевірці. І все-таки його можна відчути через діяння Божого Духа, через зустріч із Божим словом, у спільноті та на самоті. Однак ним не можна розпорядитися. «Дух дихає, де хоче», Його не можна спіймати сачком на метеликів. Духовні події не можна влаштувати. Лише Бог чинить чуда і не дозволяє, щоб Його змушували. Хоча нам часто цього хочеться, наприклад, довгими молитвами. Проте християни знову й знову переконуються в тому, що з цього нічого не виходить. Інколи вони через це дуже розчаровуються. Однак Бог – не автомат, який видає потрібний продукт, коли його як слід погодувати.

Другий аспект людини – це душа або психіка. Кожна людина має душу. Я кажу не про «безсмертну душу», а про той факт, що до життя людини належать стосунки та навчальні процеси, що кожна людина має свою власну, неповторну історію тощо. Загалом йдеться про ті аспекти людського життя, які можна дослідити науково: мислення, почуття, навчальні процеси, процес спілкування, значення виховання, необхідність навчання, якість стосунків та ін. Про ці аспекти неодноразово зазначено в Біблії. Однак вони є частиною світу, вони підпорядковані тим самим законам, що й усе сотворене, і належать до природи. Тому нема нічого дивного в тому, що віруюча людина може вчитися від невіруючої, а навіть і від тварини («Іди до мурашки, лінюху» Пр. 6:6).

Оскільки психіка – це частина сотвореного Богом світу, вона підпорядкована тим законам, що й усе сотворене, і людина, спостерігаючи за сотвореним, може ці закони збагнути. Такий спосіб пізнання Біблія називає «мудрістю». Пізнання можливе завдяки розумінню того, як Бог поводиться із сотвореним. Взаємозв’язки, які простежуються в природі, можна трактувати як звертання Бога до людини (Див. напр., Іс. 28:23-26, де правила та способи обробітку землі описано як Боже одкровення). Отже, наука – це один зі способів Бога звертатися до людини.

До способів спостереження за Божими сотворіннями належить і психологія – наука про поведінку, мислення та відчуття людини. Цьому не суперечить той факт, що різноманітні ідеології часто прикриваються наукою. І немає значення, про яку науку ми ведемо мову. Будь-які знання можна використати для ідеологічних цілей і навіть зловживати ними. Це стосується і «арійської фізики»[1], і «езотеричної психології»: перше не було фізикою, а друге не було психологією. І навіть тоді, коли ідеологічного впливу начебто немає, наука насправді ніколи не буває цілком вільною від ідеології. Інтерпретація даних і фактів завжди певною мірою залежить від духу часу і того, у що вірять дослідники, які інтерпретують дані. Між знанням та істиною завжди пролягає тонка межа: лише Бог знає, що насправді істинне. А люди здобувають певні знання і припускають, що вони істинні. Кілька сотень років тому ми «знали», що Земля має форму диска, а навколо неї обертаються сузір’я. Сьогодні ми «знаємо» це зовсім інакше.

Завжди варто перевіряти цінність наукового пізнання та його застосування на тлі біблійного сприйняття реальності. Хоча Біблія і не зазначає, які нейромедіатори спричиняють депресію і які ліки слід приймати проти неї, як виготовляють атомну бомбу чи за якою методикою найкраще вчитися грати на фортепіано, зате вона спрямовує нас до зцілення, забороняє нищити людське життя і спонукає ще й радісно грати на музичних інструментах. Словом, з наукою воно так, як із бетоном, все залежить від того, що з нього робити.

Тепер щодо психології. Кожна людина має власний, роками набутий досвід про те, якими є люди; свої пізнання про способи мислення та їхній вплив; норми і правила, які визначають стосунки з іншими людьми. Кожна людина має певні уявлення про те, що означає бути людиною. Якщо можливо поряд з особистою психологією використовувати наукові пізнання, то слід це робити – брати до уваги наукову психологію.

Третій аспект біблійного погляду на людину: кожна людина – тіло. Поняття «тіло» охоплює не лише матеріальну, біологічно-медичну оболонку людини, а й загальний аспект минучості людського життя. Водночас Біблія розглядає смертність як головну причину людських страждань. Людина помирає не тому, що вона хвора, а навпаки, людина хворіє, тому що вона смертна. Тому в псалмах досвід страждання описано як «присінок смерті». Щоб потішити стражденного Йова, його друзі сідають поруч із ним у попелі, засвідчуючи цим, з огляду на факт, що людина взята з пороху і знову стане порохом, що й вони в цю мить стали, як порох, тобто розділяють його страждання.

Біблійний образ людини свідчить про те, що ми болісно сприймаємо наші обмеження і не завжди бадьоро та всіма силами прямуємо вперед, що ми можемо і маємо право бути слабкими і втомленими. Є християни, які необмежену енергію та діяльність сприймають як ознаку «справжніх віруючих християн». Однак у Біблії зустрічаємося з Богом, Який будує Своє Царство саме зі слабкими людьми, з Богом, який сам (в Ісусі Христі) йде на смерть, щоб відкрити нам дорогу до життя.

На запитання, яке значення має віра для душевного здоров’я, не можна відповісти лише позитивно чи лише негативно. Тут нема ніякої певності. Справжні духовні аспекти не можна виміряти, а тому й не можна дослідити їхній вплив. Належність до християнської громади – це, як видно з численних наукових досліджень, загалом позитивний чинник. Однак чи річ лише в тому, щоб християни утворювали добре організовану соціальну мережу? Чи, можливо, в тому, щоб вони менше курили і споживали менше алкоголю, щоб були фізично здоровішими? Чи, можливо, їхня віра дає їм більше захисту й заспокоєння? Чи тут важлива моральна й етична інтеграція, яка веде до точнішого дотримання зобов’язань у стосунках, до більшої чесності, статевої вірності, до кращих родинних зв’язків? Чи, можливо, важливо те, що релігійні переконання (байдуже, які саме) дають відчуття сенсу життя, тому пов’язані з кращими стратегіями подолання стресу? Хто зна. Біблія залишає це запитання відкритим. Вона не обіцяє віруючим великих успіхів у повсякденному житті, кращого здоров’я чи менше страждань. Проте все-таки це незаперечний факт, що християни живуть краще, довше, вони здоровіші.

А тепер погана новина: є деякі розлади, які при певних формах побожності трапляються значно частіше. У багатьох спільнотах до таких розладів належать депресії та страхи, сексуальні відхилення і нав’язливі стани. Що в цих спільнотах спричиняє такі розлади?

Я певний, що це не віра в Ісуса Христа робить цих людей хворими. Ці спільноти на світському (тобто психологічному та біологічному) рівні розвинули нездорові звички, соціальні норми та примус, правила спілкування і стосунки. Хоча ці правила мають «побожне» підґрунтя, однак насправді вони не належать до переконань, які подані в Біблії та Євангелії, вони цілковито людські. У розділах із четвертого по восьмий я опишу деякі з цих «побожних» переконань. Я певний, що деякі читачі сприймуть це так, ніби їх ріжуть по-живому. Можете гніватися, не вірити мені. Однак перевірте за Біблією, чи те або інше релігійне переконання не виявиться все-таки надуманим.


[1] Націоналістичний рух серед німецьких фізиків на початку 1930-х років, що виник унаслідок неприйняття нових фізичних теорій (Прим. пер.).

Попередній запис

Образ людини: якими ми бачимо себе та інших

Наступний запис

Правильно поводитися з духом, душею і тілом