Образ людини: якими ми бачимо себе та інших

Петерові 18 років, незабаром він складатиме випускні іспити. Він трохи боязкий, хоче мати певність, що складе іспити успішно, а тому ретельно готується. Однак за кілька днів до письмового екзамену він у паніці приходить на консультацію до духівника: він не досить регулярно знаходив час, щоб побути в тиші, і тепер боїться, що провалить іспит. Напади страху посилюються, Петерові видають довідку про стан здоров’я, він тепер із панічним страхом чекає наступного екзаменаційного терміну.

Юді Функе хвора на лейкемію. Їй 25 років, у неї двоє маленьких дітей. Це просто жахливо для неї, для її сім’ї та друзів. Її парафія багато молилася за неї, і розчарування було великим, коли виявилося, що аналізи крові постійно погіршуються. Юді померла після декількох років страждань, пересадок кісткового мозку, лікарень, жахливих болів. Однак медсестри зі здивуванням розповідали, що вона до останніх днів світилася неймовірною привітністю, щось її утішало й давало відчуття захищеності. Вона відійшла в мирі з Богом та із собою. Вона багато говорила про свою любов до Ісуса.

Після смерті Юді двоє з тих медсестер, які її доглядали, приєдналися до християнської громади. На похороні парафіяни співали: «З іскринки пломінь розгорівся…»[1].

Я не вигадав цієї Юді, я її знав. Відтоді минуло двадцять років, її діти виросли, вони теж християни, видно, що здорові і вміють справлятися зі своїм життям. І Петера я теж знаю, на жаль, у безлічі різних варіантів.

Чому стається так, що віра в живого Бога викликає в одній людині аж таку руйнівну силу, а іншій дає надлюдську витривалість переносити страждання? Чи залежить це лише від віри, чи Петер всього-на-всього емоційно лабільний, а Юді – емоційно стабільна? Чи, можливо, відмінності зумовлені спадковістю, тобто наявні лише на фізичному рівні?

Остаточної відповіді на ці запитання немає. Однак ми іноді поводимося так, ніби з певністю знаємо, як впливає віра на думки і почуття, на здоров’я та добре самопочуття. У цьому випадку я був би дуже обережним: все завжди пов’язане між собою. Однак як саме і якою мірою – цього ми часто не знаємо. І що тут є причиною, а що наслідком – це теж питання. Коли дослідити його докладніше, то виявляється, що наслідок і є причиною, а причина – наслідком.

Який зв’язок між вірою та душевним і тілесним здоров’ям

У вступі я зазначав про два протилежні погляди: з одного боку, це погляд Зиґмунда Фройда та деяких його прихильників, переконаних у тому, що віруючі люди не можуть бути душевно здоровими. На їхню думку, Бог – це витвір фантазії пораненої душі, проекція наших розчарувань щодо батька, словом, милиця, яка більше заважає, ніж сприяє ході. З іншого, дехто вважає, що в людини, яка по-справжньому вірить, не може бути поганого самопочуття, не кажучи вже про психічні розлади, невдалі стосунки, проблеми з вихованням тощо. На думку християн, які поділяють цей погляд, такі проблеми завжди якось пов’язані з порушенням божественного порядку (тобто з гріхом) або з браком віри. В екстремальних випадках вони відмовляються від медичної допомоги: «Якщо Бог посилає мені хворобу, то я мушу її переносити», або «Якщо я цілковито довірятиму Богові, то Він мене зцілить».

Обидва ці погляди якоюсь мірою притаманні кожному християнинові, і християни часом дуже обережно їх висловлюють.

Можливо, й Ви чули вже від інших християн такі слова: «Та знаєте, це треба зрозуміти, він такий нав’язливий, але його батьки були надзвичайно побожними», або «Вона належить до дуже-дуже побожної громади, нічого дивного, що в неї депресія». Поняття «побожний» не вжито тут у своєму значенні, воно означає обмеженість, впертість, залежність від традицій і форм у дусі закону, консервативність аж до втрати здатності рухатися вперед. Той факт, що поняття, яке означає повсякденне відчуття близькості з Ісусом Христом, ми окреслюємо так негативно, свідчить про те, що навіть серед християн добре поширена осторога щодо віри, як у Фройда.

Нам відомий також і інший підхід, коли, наприклад, запитують: «Що Бог хоче сказати мені через цю хворобу?». Або, навпаки, коли в когось все добре, кажуть: «Господь мене щедро благословив».

У кожному з цих підходів криється якась доля правди. Адже це правда, що наші уявлення про Бога, принаймні частково, є проекцією уявлень про наших батьків. Хіба ж не так? Чи не віддзеркалюється тато або мама у Ваших уявленнях про Бога? Чи не змінилися Ваші уявлення про Бога за останні десять років, залежно від Вашої душевної зрілості та дальшого розвитку? Можливо, змінилися. Сподіваюся, що Ваші уявлення про Бога час від часу змінюються, хоча Бог і залишається незмінним! Спостерігаючи за своїм минулим, помічаємо, що ми свої релігійні переконання все-таки потрошку підправляємо, уникаючи душевних конфліктів. Тож і наша особиста віра відіграє інколи роль милиці, коли доводиться справлятися з повсякденними клопотами. Проте ми сприймаємо віру і як справжню допомогу. Наприклад, вона приносить нам розраду або додає відваги. Коли нам тяжко, ми просимо в молитвах про поліпшення і очікуємо, що Бог втрутиться і виявить Свою присутність у нашому житті. Ми питаємо, який сенс хвороби чи кризи в житті, очікуючи, що Бог закінчить нашу кризу, коли зрозуміємо, з чим Він звертається до нас. І дякуємо Йому, коли все завершується добре.

І щоденний досвід, і повідомлення з Біблії свідчать, що з побожними людьми теж стаються недобрі речі, що якимось безбожникам, навпаки, усміхається щастя. Зважаючи на це, чимало християн офіційно заявляють, що Бог бажає Своїм людям лише добра, а особисто вважають, що Йому усе-таки не варто аж так дуже довіряти.

Деякі християни розв’язують цю проблему так, що розглядають віру і тіло окремо одне від одного, зате зовсім не розрізняють відмінності між психікою і вірою. У них дуалістичне уявлення про людину, вони вирізняють лише дві сфери: тіло і дух. До сфери духа належать всі ідеальні аспекти, такі зовсім відмінні поняття, як віра, душа і психіка, досвід виховання, який найбільше запам’ятався, та структура стосунків – усе, що не матеріальне. Часто такий розподіл поєднується з більш чи менш яскраво вираженими міркуваннями, що матеріальна (тілесна) сфера Бога майже не цікавить, натомість цікавить усе, що не має нічого спільного з матерією, це стосується винятково Його, тож людині нема чого туди втручатися. Отже, розподіл такий: матерія – земний світ, ідеальне – божественний світ. І між ними нема нічого. З проблемами тіла людина йде до лікаря, з проблемами душі – до духівника. Духівництво сприймається тут як таке, яке присвячене лише духовним темам. Часто такий дуалістичний підхід поєднується із виразним приниженням усіх тілесних аспектів: тіло сприймається як більш чи менш набридливий каркас, на який людина вішає свою душу, як одяг на вішак.


[1] Функе означає німецькою мовою «іскра» (Прим. пер.)

Попередній запис

Як автор дійшов такого переконання?

Наступний запис

Образ людини: А що пише Біблія?