Обіт Послуху

Послух дуже важливий для кожної людини. Все життя християнина є радикальним послухом Богові. Послух необхідний для доброго функціонування будь-якої спільноти. Без послуху неможливо жити й в подружньому житті тому, що кожен день треба слухати людину, з якою проживаємо в одному домі. Однак послух монашого життя є особливою і радикальною формою послуху.

Основою та взірцем для обіту монашого послуху, як також чистоти та убожества є особа Ісуса Христа. Монаший послух має своє підґрунтя, свій сенс і мету, беручи участь у таїнстві послуху Ісуса Своєму Отцеві. Таким чином, все життя богопосвяченої особи стає наслідуванням Ісуса Христа, Який прийшов не щоби власну волю чинити, але волю Свого Отця, як Він сам зазначив, кажучи: «…Я з неба зійшов не на те, щоб волю чинити Свою, але волю Того, Хто послав Мене» (Ів. 6:38).

Для Христа послух – це таїнство любові та спілкування з Отцем. Отож, подібно також для богопосвяченої особи обіт послуху повинен стати таїнством перетворення власної волі у виконання волі Божої. Христова Церква навчає, що: «Обітом послуху ченці повною мірою віддають свою волю Богові на знак жертвування себе самих й завдяки цьому триваліше та надійніше єднаються зі спасенною Божою волею».

Монаший обіт послуху в певному сенсі є також жертвою, бо з ним особа жертвує Богові всю свою волю та свободу. Обітом послуху монахиня чи монах зобов’язується виконувати Євангеліє, дотримуватися правил власного Ордену чи Згромадження, а також приймати й виконувати розпорядження власних настоятелів.

Силою обіту послуху людина вибирає відмовитися від власної волі, не приймати рішень відносно власного життя, конкретних вчинків та планів. Але перш за все обітом послуху людина вибирає не будувати жодних проектів, які стосуються власного майбутнього для того, щоби виконувати той єдиний, який їй запропонує Господь.

Нарешті, подібно як і обіт чистоти та убожества, особа не переживає цей обіт на самоті, але завжди в спільноті та спілкуванні. Жодна спільнота не може жити принаймні без мінімального порядку та організації, а отже без послуху.

Таким чином, розглянувши різні обов’язки двох окремих станів життя, подружнього і монашого, ми мали змогу побачити, що в обох станах особа зобов’язується до певної відповідальності та певних обов’язків. Саме тому перед тим, як відповісти на заклик Божий і вибрати конкретний стан життя, для людини дуже важливо вивчити ці обов’язки, і зважити власні сили та можливості. Чи зможу я виконувати те, до чого зобов’язуюсь? Чи вистачить мені мужності та відваги? Чи подарує воно мені сенс та радість у житті?

Однак, попри те, що обов’язки двох станів подружнього і монашого дуже різні, кінцева мета і ціль обидвох станів одна – життя в любові. Любов, як і святість є остаточною ціллю та загальним покликанням для кожної людини. Життя в подружньому чи в монашому стані є тільки двома різними формами вираження однієї й тієї самої любові. Як ті, що одружуються, є покликані свідчити любов Божу до людини так і ті, що обирають монаше життя та приймають обіти чистоти, убожества і послуху, для того, щоби віддати своє життя на служіння любові до Бога та ближніх.

Завершуючи цю другу частину, присвячену розпізнаванню покликання, можемо підсумувати, що кожне розпізнавання покликання має за мету правильно відчитати заклик Божий. Людина, як Боже творіння, роблячи розпізнавання, тільки намагається розгадати й правильно зрозуміти цей заклик, тому що, розпізнавати власне покликання для людини означає тільки відкривати та пізнавати волю Божу.

Розпізнавання покликання не є справою одного дня, це довгий і складний процес, в якому повинні співпрацювати ласка Божа і зусилля людини. У кожному розпізнанні з однієї сторони є Бог, Який об’являється, промовляє, кличе і дає Себе почути. Іншим персонажем процесу розпізнавання є конкретна людина, яка слухає голос Божий, його інтерпретує і відповідає на нього. А те як правильно відповісти Богові на Його заклик – спробуємо проаналізувати в наступній частині.

Попередній запис

Обіт Убожества

Наступний запис

ВІДПОВІДЬ НА ПОКЛИКАННЯ В БІБЛІЇ