Обіт Чистоти

Чесноті чистоти та невинності християнська традиція завжди надавала особливе значення. Чистота та невинність заради Царства Небесного – це один з найдорогоцінніших скарбів, що його людина може принести Богові. Вже від самих початків існування Церкви чеснота чистоти вважалася за особливу ласку Божу, яку Бог дарує не всім, бо як сказав сам Христос: «Це слово вміщають не всі, але ті, кому дано» (Мт. 19:11).

Отож, саме чеснота досконалої чистоти, посвяченої Богові, стає в Церкві основою монашого обіту чистоти. Через цей обіт людина цілковито посвячується Богові, віддаючи Йому цілу себе, все те, чим вона є: тіло, душу, розум і почуття. Також саме через цей обіт богопосвячена особа вибирає не розділяти свою любов виключно з однією особою, але присвятити її глибшому спілкуванню з Богом та на служіння для цілої церковної спільноти. Церква говорить про це так: «обіт чистоти особливим чином звільняє серце людини від особливих любовних почуттів до однієї особи, щоб воно сильніше палало любов’ю до Бога і до всіх людей».

Практикування обіту чистоти полягає в тому, щоби людина не журилася справам світу, але дбала про відносини та близькість із Богом, як зазначає апостол Павло: «А я хочу, щоб ви безклопітні були. Неодружений про речі Господні клопочеться, як догодити Господеві, а одружений про речі життєві клопочеться, як догодити своїй дружині, і він поділений. Незаміжня ж жінка та дівчина про речі Господні клопочеться, щоб бути святою ті тілом, і духом. А заміжня про речі життєві клопочеться, як догодити чоловікові» (1Кор. 7:32-34).

Взірцем обіту чистоти є сам Ісус Христос. Складаючи обіт чистоти, монахиня чи монах наслідує у своєму житті особу Ісуса Христа, Який «полюбивши Своїх, що на світі були, до кінця полюбив їх» (Ів. 13:1), і з цієї великої любові «…умалив Самого Себе, прийнявши вигляд раба, ставши подібним до людини; і подобою ставши, як людина» (Фил. 2:7). Подібно й особа, яка бажає наслідувати Ісуса і посвятити Йому своє життя в монашому стані, вибирає жертовну любов на служінні для всіх людей замість чуттєвої любові до однієї окремої особи.

Тільки любов Божа кличе до життя в чистоті. Любов, яку покликана переживати монахиня чи монах, виявляється в загальнолюдській любові, любові до сестер та братів, з якими мешкає разом під однією покрівлею, в одному домі, з якими зустрічається кожного дня.

Легко є любити тих, хто від нас далеко, або з ким ми зустрічаємося дуже рідко, але велич любові полягає в тому, щоби полюбити тих, які є поруч з нами, які так, як і ми не є ідеальними та досконалими. Саме тому Церква закликає завжди пам’ятати, що «чистоти надійніше дотримуються тоді, коли між членами спільноти в їхньому спільному житті панує справжня братня чи сестринська любов».

Практикування обіту чистоти не обмежується тільки до утримання від спокус та гріхів, які порушували б цей обіт, але йде вперед і зростає аж до зрілості духовного батьківства та материнства. Святий Іван Павло II навчає що «неодружена людина, хоча зрікається фізичної плідності, стає духовно плідною, стає батьком та матір’ю багатьох, співпрацюючи в справі формування сім’ї згідно з Божим задумом».

Проте ідентичність монахині чи монаха – це ідентичність людини одинокої та самітної, людини, яка проживає в спільноті з особами тієї ж статі. Тож завжди залишається категорична різниця в способі переживання любові в подружжі від тієї, що її практикують, живучи в монастирі. Одружені розділяють свою любов з однією особою і назавжди та можуть її виявляти в спосіб природній. Натомість богопосвячені особи повинні шукати взаємності та любові в спілкуванні з іншими особами своєї спільноти, які можуть бути чисельними, не вибраними добровільно, з якими не встановлюється стабільних відносин, бо спільнота постійно оновлюється у своєму складі. Отож, можна ствердити, що обіт чистоти для богопосвяченої особи це велике зобов’язання. Життя в цьому обіті вимагає особливої ласки зі сторони Бога і добровільного вибору, наполегливої праці та непохитної волі зі сторони людини.

Попередній запис

ОБОВ’ЯЗКИ МОНАШОГО ЖИТТЯ

Наступний запис

Обіт Убожества