ОГИДА – НАГОДА ПРИЙНЯТИ СВОЄ ЖИТТЯ

Вимовляючи слово «огида», людина вже сповнюється нею. Огида – це відраза до чогось неприємного. Якщо огида стає дуже великою, то спричинить неприємні реакції людського організму. На позначення цього явища у французькій мові є два слова. П’єр Теяр де ІІІарден[1] часто використовує їх у своїх працях. Перше з них – «dégoût», що означає заперечення смаку, брак задоволення, антипатію та незадоволення. Інше слово на позначення огиди – «nausée», що колись активно використовували у сфері медицини й означало «блювотний рефлекс», спричинений відразою до тієї чи іншої страви. А це слово своєю чергою походить від слів «naus» і «navis», що означали «човен», тобто було пов’язане з морською хворобою, яка спричиняє неприємні реакції організму. Жан Поль Сартр у своєму романі «La Nausée» («Огида») описує відразу до життя як основне почуття сучасної людини. Латиняни мали інше слово на позначення цього явища – «taedium vitae» – відраза до життя, млявість життя, огидне, неприємне життя.

Так за допомогою мови ми більше зрозуміємо те, що відчуваємо в щоденному житті. Нас нудить від зіпсованих страв, від неприємної їжі. Огиду викликає не тільки зіпсована їжа, а й неприйнятні для нас смаки, незвичні, відразливі. Тоді вартує прислухатися до своєї відрази й вирвати те неприємне, що довелося з’їсти. Нам огидно перебувати в неприбраній кімнаті, нечистій, брудній, чи в товаристві людини, яка втратила людську подобу. Усе це спричиняє негативне відчуття, якого важко позбутися. Можемо виявити любов до ближнього й не знецінювати навіть огидних для нас людей. Та часом почуття огиди сильніше, воно викликає в нас настороженість та спротив. Намагаємося заховатися і втекти, щоб не заразитися тим, що викликає таку огиду.

Огида може охопити нюх, смак та зір, однак також є огида в духовному значенні. Люди сповнюються відрази, бачачи брутальну поведінку, насилля, ницість, інтриги. Відчуваємо моральну відразу до всього, що суперечить здоровому людському глуздові та смаку. Огидно споглядати пихатих багатіїв, які безсоромно виставляють на показ своє багатство.

Те, що латиняни називали «taedium vitae», ми переживаємо і сьогодні. Деякі люди справді відчувають огиду до життя і живуть з цією огидою. Для Томи Аквінського «taedium vitae» належить до семи смертних гріхів. Він зараховує його до «акедії», тобто млявости, втрати радости життя. Охоплена такою пристрастю людина своєю поведінкою відмовляється від усього, що справді приносить їй радість та добро, відкидає саме життя і те зцілення, яке пропонує їй Бог. Людина просто закриває себе перед справжнім життям, а потім замикається в собі. У такій суцільній ізоляції особа не терпить будь-якого зовнішнього втручання, а все сприймає зі страшною відразою.

Наше завдання – усвідомити і збагнути свою огиду. Часто вона є вираженням внутрішнього спротиву проти чогось незвичного, нового. За допомогою огиди ми можемо дізнатися, що певна страва нам не підходить, що в певному приміщенні ми почуваємося некомфортно, а з якимись людьми спілкуємося неохоче. Тоді варто довіритися своїй огиді. Однак ми не повинні пов’язувати своїх негативних відчуттів з якоюсь особою, бо вони є лише першою реакцією душі. Усвідомлюючи свою огиду в спілкуванні з тією особою, ми повинні постаратися прийняти її і відкрити в ній гідність Божого образу. Також наша огида спонукає натякнути відразливій нам людині, що вона сама собі шкодить. І треба бути дуже уважними, щоб та відраза, яка раптом виникає в душі, не перетворилася на відразу до життя. Люди бридяться життям, бо плекали зовсім інше уявлення про нього. Варто позбутися своїх нереальних уявлень та очікувань і прийняти життя таким, яким воно є.


[1] П’єр Теяр де Шарден (1881-1955) – французький теолог і філософ, єзуїт. – Прим. перекл.

Попередній запис

САМОТНІСТЬ – ШАНС ДЛЯ ЗРОСТАННЯ

Наступний запис

ЕМОЦІЙНА ПОСУХА – ВНУТРІШНЄ ОМЕРТВІННЯ