ОДВІЧНИЙ ПОШУК

І будете шукати Мене, і знайдете, коли шукатимете Мене всім своїм серцем. Єремія, 29:13

Ти почав шукати від самого народження. Але минули роки, перш ніж ти зрозумів, зізнався собі: так, я весь час шукаю те, без чого життя не має сенсу. Ти намагався забутися, занурювався з головою в справи, купляв нові речі – тільки б нічого не знати про це. Іноді ти відчував, що начебто вільний від незрозумілого зобов’язання «знайти невідомо що». Часом навіть вдавалося зовсім забути про пошук. Але рано чи пізно незрима сила знову піднімала й гнала тебе в дорогу.

Іноді в дорозі бувало самотньо, ти дивився на інших і ставив собі одне й те ж саме запитання: невже вони теж шукають – потайне, те, що неможливо висловити словом, але чого так бажає серце, найважливіше в житті? Хтось із оточуючих начебто знайшов щастя й спокій у родині. Інший подався за славою та грошима в далекі краї. Хтось залишився вдома й теж досяг успіху. Дивлячись на них, ти думав: «Навіщо їм невідоме? Вони знайшли свою стежину: просто знали, що їм потрібно, і домоглися свого. Це мені більше від усіх треба, ось я в самотності й бреду невідомо куди – все йду, йду, все питаю, шукаю незрозуміло що, спотикаюся потемки, і жодного вказівника попереду».

Благання людини

Але ти не самотній. Цією дорогою йдуть усі люди, вони теж шукають. Усе людство шукає відповіді на питання: як жити, як подолати моральний розпад у суспільстві, чим заповнити порожнечу душі – прокляття сучасного світу? Люди волають до неба про шлях, що веде до душевного спокою та миру.

Сьогодні часто говорять, що наше століття – «вік підвищеної тривожності». На думку вчених, в історії людства було мало таких періодів, коли невизначеність лякала людей так само, як сьогодні. Сьогодні людині не допомагає те, що раніше тішило й підтримувало її скрутної хвилини. Ми говоримо про мир, але звідусіль чуємо про війни. Ми різними хитромудрими способами намагаємося забезпечити собі безпеку, але безуспішно. Хапаємося за будь-яку соломинку, але вона ламається в руках.

Ми вже багато років метаємось, наче перелякані діти, й постійно втішаємо себе, намагаючись вибратися з глухого кута: «Вихід нарешті знайдено, цей шлях уже точно виведе нас до мети». Але ми щоразу помиляємося.

Шлях до політичної свободи

Один із таких виходів, на який ми покладаємося через його надійність, – це шлях до політичної свободи. Дамо кожному політичну свободу й ощасливимо світ, говорили ми. Оберемо свій уряд, і той забезпечить нам гідне життя. Але ось ми добилися політичної свободи, але світ не став краще. Щодня в газетах пишуть про корупцію у вищих ешелонах влади, про лобізм, експлуатацію, лицемірство та деспотизм нинішніх правителів, у всьому цьому вони зрівнялися, а іноді й перевершили правителів минулого. Ніхто не ставить під сумнів цінність і важливість політичної свободи, але все ж її недостатньо для створення суспільства, про яке ми мріємо.

Ще одним вельми перспективним виходом із глухого кута уявлялася освіта. На неї покладали великі надії. Політична свобода помножена на освіту – ось що нам треба, стверджували її ревнителі. І ми поспішили шляхом освіти. Впродовж тривалого часу цей шлях видавався світлим і широким. Це був розумний шлях, і ми йшли ним, окрилені великими надіями. Але куди він нас вивів? Воістину за всю історію не було людей більш інформованих, ніж ми, але й більш розгублених теж не було. Сьогодні практично будь-який старшокласник про фізичні закони природи знає більше, ніж видатні вчені епохи Аристотеля. Наші голови до межі нашпиговані інформацією, але порожні серця.

Є ще один вихід, яскравий і привабливий, шлях, що веде до більш високого рівня добробуту. Всі ми хоч раз у житті думали про те, що ця дорога швидко приведе нас до кращого, більш радісного життя. Здається, були всі підстави довіряти цьому шляхові. Натисни на кнопку – отримаєш результат! Ось воно, щастя! Ця дорога, як килимом, устелена яскравими рекламними вирізками з барвистих журналів і газет. На цьому шляху нас чекали сяючі лаком нові автомобілі, ряди солідно виблискуючих холодильників і пральних машин-автоматів. Вгодовані курчата підрум’янювалися на сковорідках з тефалевим покриттям, радуючи погляд і збуджуючи апетит. Ми не помилилися! Це наш шлях! Інші дороги, може, й не привели нас до щастя, а ця нарешті привела.

Озирніться навколо. Сьогодні про такий рівень демократичних свобод, як в Америці, мріють найцивілізованіші країни. У США створена найефективніша й розвинена система загальної освіти. Нашому високому рівню життя співають славу вдома та за кордоном. Ми любимо називати свою електрифіковану, повністю автоматизовану, хромовану економіку «американським способом життя». Але чи зробила нас щасливішими ця розвинена економіка? Принесла вона з собою довгоочікувані радість і задоволення? Чи допомогла зрозуміти, навіщо ми прийшли в цей світ, знайти сенс, який ми шукали? Ні! Але ми горді й задоволені собою – адже нам вдалося те, про що попередні покоління могли лише мріяти. Ми перетинаємо океан за кілька годин, а раніше на це йшли місяці. Ми виробляємо унікальні медичні препарати, які лікують колись смертельні хвороби. Ми зводимо такі високі будівлі, що в порівнянні з ними Вавилонська вежа виглядає непоказним горбочком. Ми відкриваємо таємниці океанських глибин, наші літальні апарати проникають усе далі й далі в космічний простір, але допомагає нам усе це заповнити порожнечу душі? Чи допомагають нам революційні технології реалізуватися або відповісти на запитання: навіщо ми прийшли в цей світ? Чи вказують ці технології на те, що дійсно треба знати? Чому залишається духовний голод? Принесли нам розраду чергове нове відкриття, відвойована п’ядь космічного простору, або, навпаки, посилили відчуття безпорадності та самотності? Чи варто шукати в лабораторних пробірках засіб від страху, ненависті й морального розкладання? Чи можна його побачити в телескоп?

Спокуса наукою

Безперечно, наука забезпечила людину тим, що колись здавалося їй необхідним. Але та ж сама наука піднесла людству й зловісний дар – від нього тепер залежать життя планети й майбутнє людства. Пам’ять про цей дар – привид, який супроводжує наші дні, нічний кошмар наших дітей. Але ми вдаємо, що це не так, робимо вигляд, що ніякого дару від науки не приймали, що все це милий жарт. Одного ранку ми прокинемося, і виявиться, що атомної зброї люди не створювали й космічний простір теж не підкоряли. Але ранкові газети повертають нас до реальності.

Є, звичайно, й інші шляхи – до слави, грошей, задоволень і влади, і зараз багато хто прямує ними. Але всі ці шляхи ведуть у прірву. Ми загрузли в павутині власних міркувань і вже не в змозі тверезо оцінити своє становище, побачити причини хвороби, знайти засоби зцілення.

Якщо правда те, що «на всяку отруту є протиотрута», значить, ми повинні якнайшвидше знайти її. Все менше піску в прозорому годиннику, що відміряє час життя людства. І поки ще є шлях до світла, до духовного зцілення, нам не можна втрачати ні хвилини!

Попередній запис

ПЕРЕДМОВА

Наступний запис

Пошук рішення