“Св. Домїнік довго молився перед вівтарем. Там, пильно вдивляючись у Розп’яття, споглядав його з невимовною проникливістю. Відмовляв багато молитов навколішки. Також часто, аж до пізньої ночі, то вставав, то знову припадав на коліна. Тоді в нашому отцю, св. Домініку, формувалося почуття глибокої віри в Боже милосердя і щодо себе, і щодо всіх грішників, а також щодо піклування про молодших братів Ордену, яких вислав у світ, щоби вони проповідували Євангелію” (М5).
***
Молитва св. Домініка спрямована тільки на поєднання з молитвою Ісуса Христа. Домінік ототожнював себе із стражданням Господа Ісуса. Його страждання зумовлені любов’ю до Небесного Отця, бажанням спасти людей; вони сповнені болю. Найдосконаліша молитва Ісуса – це Його молитва на Хресті. Знаємо тільки її невеликі фрагменти, заледве кілька окликів, але можемо відчути, що вона вся була пронизана безконечною любов’ю. Домінік отримав ласку вловити щось із молитви Ісуса в агонії. Сини і дочки запрошені до участі в ласці поєднання із жертвою Ісуса. Ця жертва на Голгофі не була даремною. Була ціна, яку потрібно було заплатити за спасіння душ. Ціна, якої Господь не вимагав би, але яку кожний з нас має зробити, щоби внести свій вклад у Божу справу, що провадить до відкуплення всіх людей.
Ісус узяв на Себе найбільший тягар. Ніхто не може мати в цьому жодного сумніву. Потім ласкою пролиття крові, як і наш Господь, були наділені мученики. Ось чому брат Домінік також прагнув мучеництва. Не хотів, однак, щоби воно було показовим. Він не визнавав таких прагнень. Але приносячи в дар самого себе, прагнув дійти аж до хреста. Хотів, щоби його любов принесла плоди, гідні тієї любові, яку Бог виявив до нещасних сотворінь, якими ми є. “Нехай у вас будуть ті самі думки, що й у Христі Ісусі” (Фил. 2:5).
Брат Іван з Іспанії багато разів чув, як Домінік “висловив прагнення, щоби його бичували і розшматували, а також прагнення загинути за віру в Ісуса Христа” (VIE, С. 54).
Не всі можуть отримати ласку мучеництва, бути покликаними до справжнього мучеництва, однак кожний може, наскільки зуміє, наблизитися до цього ідеалу, хоча б лише з допомогою самого прагнення.
“З цієї причини, як очевидний результат того, що було сказане, вирішив застосовувати “дисципліну” із залізним ланцюгом, говорячи: “Ти дав мені засіб Твого спасіння, і Твоя десниця мене підтримала” (М3).
Сьогодні застосування такої жорстокої методики, як самобичування нагайкою (“дисципліною”), здається цілком незрозумілим. У ній дехто вбачає ознаки психічної неврівноваженості, що, очевидно, у деяких випадках так і було. Проте, якщо мова йде про св. Домініка, то маємо справу з чимось цілком іншим. Таким способом він висловлював пристрасність своєї віри. Коли доходив до опису бичування Ісуса, не перегортав швидко листки книги, щоби читати далі. Щось змушувало його затримуватися. Ця сцена була для Домініка дуже страшною. Він не міг залишатися байдужим. Трактував це абсолютно по-своєму. Домінік не розумів чому, будучи грішником, він не повинен зазнати того ж, що терпів Той, Хто був цілком невинним. Методику Домініка можна вважати дуже радикальною і не відчувати в собі сили, щоби пройти через такі випробування. Проте ми не повинні хоча б поспішно називати шаленцями людей, які цілим серцем прагнули і прагнуть сьогодні переживати страждання Ісуса.
“Благословенний завжди носив залізний ланцюг довкола стану, навіть на голому тілі; він мав його аж до смерті” (VIE, С. 57; свідчення брата Рудольфа).
Це така особливість, про яку можна сказати, що вона походить ніби з іншої епохи. Але що робити сучасній людині, щоби брати участь у стражданні Господа, аби на власному тілі відчути терпіння конаючого Ісуса, аби довести, що прагне любити так, як сама є любленою.
Ісус віддав Своє життя як жертву за людей. Він, Який був без гріха, взяв на Себе наші гріхи. Це означає, що відчував у найбільшій мірі, чим саме є образа Бога. Проте гріх Його не засліпив, як засліплює нас. Домінік, як і найбільші містики, теж отримав ласку пізнати всю ницість гріха. І якщо вночі лунали крики, які так часто чули брати: “Боже мій, моє Милосердя, що станеться з грішниками?”, то не тому, що висловлював жаль через нещастя свого часу. Домінік бачив оту глибоку прірву, яка відділяє грішника від Бога, як про це сказано в євангельській притчі про багача і жебрака. Йому здавалося, що це не можна стерпіти.
Доволі часто Домінік лежав обличчям до землі. Плакав так, як плакав Ісус.
“Також часто благословенний Домінік .молився, лежачи обличчям до землі. Тоді відчував у своєму серці справжнє розкаяння. Йому пригадувалося повчання зі Святого Письма. Інколи він дуже голосно, щоби бути почутим, вимовляв слова Євангелії: “Боже, будь милостивий до мене грішного!” (Лк. 18:13). Потім плакав і ще більше лементував” (VIE, С. 58; свідчення брата Рудольфа).
Домінік не прагнув того, щоби всі чули його благання. Ці слова просто виривалися з його зраненого, переповненого болем серця. Було вражене найслабше місце його чутливої апостольської душі. Так він виражав своє розкаяння. А плакав не лише над своїми гріхами, але також і над гріхами цілого світу, над байдужістю, гордістю і ненавистю. І навіть, якби хтось був без гріха, не міг би про нього забути. Цього, власне, Домінік як наставник і навчав молодших братів.
“Промовляв також і до наймолодших такі слова: “Якщо не можете оплакувати свої гріхи, бо їх не маєте, тоді подумайте про багатьох грішників, яких можете так приготувати до милосердя і любові. Це над ними жалібно такав Ісус, коли вдивлявся в них Своїм пильним поглядом. Саме тому плакав і святий цар Давид, коли волав: “Бачив я зрадників й бридився ними” (Пс. 119:158): (М2).
Св. Домінік використовував іншу методику в надзвичайно делікатних ситуаціях, коли мусив втручатися у важливі й важкі справи. І хоч не наказував братам її застосовувати, однак її не залишав. Йдеться про молитву з руками, розпростертими у вигляді хреста. Це не було жодним тренуванням, а наслідуванням Ісуса, ототожнення з Ним.
“Бачили також св. о. Домініка, який молився з розкритими долонями, з руками, розпростертими у формі хреста; був випростаний настільки, наскільки це було можливо. У такий спосіб молився тоді, коли на його прохання Господь воскресив молодого Наполеона в захристії Святого Сикста в Римі. Так молився, коли біля Тулузи врятував англійських паломників від утоплення в річці” (М 6).
В інших обставинах брат Домінік, коли виникала раптово необхідність, а зокрема під час молитви за Орден, який сам створив, поводився інакше. Цілим своїм єством і тілом звертався до неба, немов стріла, яку випустили з лука. Підносив з’єднані долоні над головою.
“Очевидним є те, що тоді ставав “об’єктом”, на який щедро спливали ласки, і спрямований до небес, отримував для Ордену, який і створив, дари Святого Духа” (М7).
Про що просив о. Домінік для своїх духовних дітей? Цілком певно, що не про щастя в дочасному розумінні цього слова, але про те, щоби вони знаходили щастя в провадженні чернечого життя; нічого більше не бажав. Він благав: “Щоби відчували себе щасливими в суворості убозтва, у гіркоті терпіння, у важких переслідуваннях, у голоді й прагненні справедливості, у відсутності милосердя, і щоби витривали в радісному прагненні дотримуватися і застосовувати євангельські правди” (М7).
Після того, як завершував цю молитву, отримував більше сили і спокою, щоби звертатися до братів, настановляти тих, які цього просили, нагадувати або захищати тих, які цього потребували, висловлювати свою думку або приймати якесь рішення.
А тому нема нічого дивного, що сучасники вважали Домініка пророком, зокрема тому, що після такої молитви “здавався іноземцем з далекої країни, нагадував якусь хвилю, чужоземця, про що свідчили його вигляд і спосіб поведінки” (М7).
Св. Домінік, людина хреста, черпав свою духовну енергію насамперед у служінні Євхаристії. Це завдяки їй міг найдосконаліше єднатися з любов’ю свого Спасителя. Це підтверджує брат Степан: “Дуже часто брав участь у Святій Літургії, яку служив брат Домінік, і під час канону я завжди бачив, як його очі й обличчя заливалися слізьми. Брат Домінік здійснював Святу Жертву і виголошував недільні проповіді з такою запальністю, що його побожність впадала у вічі всіх присутніх. Брат Степан не пам’ятає, аби колись бачив, що брат Домінік служить Святу Літургію й одночасно не проливає рясних сліз” (VJE, с. 64).
Сльози св. Домініка виражали його велике милосердя. Не потрібно вбачати чуйність там, де була тільки велика ніжність, де було серце, яке співчувало упокореному Господу, яке несло Хрест разом із виданим на смерть Спасителем, яке плакало разом із грішником, що перебував під тягарем гріха. Кожна сльозинка св. Домініка – це крапля води, яку священик змішує в Чаші з вином під час Євхаристійного канону. Начебто нічого значного, просто крапля води, що змішалася із Кров’ю Ісуса Христа. Проте людина може це зробити, щоби поєднати свою любов із любов’ю нашого Господа.