Господь Ісус нас попереджає: «Не складайте скарбів собі на землі, де нищить їх міль та іржа, і де злодії підкопуються й викрадають. Складайте ж собі скарби на небі, де ні міль, ні іржа їх не нищить, і де злодії до них не підкопуються та не крадуть. Бо де скарб твій, там буде й серце твоє!» (Мт. 6:19-21).
Найбільший скарб, який людина може набути на цій землі, – це ласка Божа, тобто той дар, що його нам дає Отець Небесний задля заслуг Ісуса Христа. На жаль, люди безнастанно гоняться за земними добрами, не маючи й хвилини для Бога, забуваючи, що Бог є при нас, дивиться на нас, хоч Його не бачимо, ні не відчуваємо. Якщо ми звільнені з кайданів гріха. Бог в особливий спосіб живе в нас, а ми в Ньому. Все це довершується через освятну ласку.
Коли б так запитати добрих християн, що таке освятна (чи освячуюча) ласка, то більшість відповіла б, що це стан душі, вільної від гріха. Правильна відповідь, але неповна. Звільнення від тяжкого гріха – це перша й необхідна умова до того, щоб жити життям ласки. Але це ще не все. Освятна ласка – це Божий дар, що дає нашій душі нове, надприродне життя, тобто робить нас учасниками Божого царства. Називаємо її освятною, бо вона дійсно нас освячує, вчиняючи учасниками Божої святости. Сам Господь від часів Мойсея говорив до людей, кажучи: «І будьте для мене святі, бо святий Я, Господь» (Лев. 20:26), а Христос навчав: «Отож, будьте досконалі, як досконалий Отець ваш Небесний!» (Мт. 5:48). Святість, що нею Господь нас прикрашує, уподібнює нас до Нього та робить нас милими в Його очах. Душа, наділена Його ласкою, може радісно повторяти за пророком Ісаєю: «Я радісно буду втішатися Господом, нехай звеселиться душа моя Богом моїм, бо Він зодягнув мене в шату спасіння, і в одежу праведности мене вбрав, немов молодому, поклав Він на мене вінця, і мов молоду, приоздобив красою мене!» (Іс. 61:10). Звідси-то Святе Писання, літургійні тексти та святі порівнюють душу в стані освятної ласки до прекрасної нареченої, милої в очах Бога, Свого нареченого, Який її прикрашає.
Ми також часто порівнюємо ласку до білої одежі. Але слід пам’ятати, що такі порівняння дуже недосконалі. Бо людину можна вбрати в найдорожчі шати й примістити в найбагатших палатах, а всередині, у своїй душі, вона залишиться незмінною. Натомість ласка не прибирає душі тільки назовні, як одежа, а перемінює її внутрішньо. Під впливом ласки родиться нова людина, створена на подобу Божу, у справедливості і в святості (Еф. 4:24). Таємницю Божої ласки св. Павло описує нам у Посланні до Ефесян. Ось його слова: У Христі Бог Отець вибрав «нас перше заложення світу, щоб були перед Ним ми святі й непорочні, у любові, призначивши наперед, щоб нас усиновити для Себе Ісусом Христом, за вподобанням волі Своєї, на хвалу слави благодаті Своєї, якою Він обдарував нас в Улюбленім» (Еф. 1:4-6).
На основі цього тексту можемо бодай загально описати, як діє благодать Божа. Вона робить нас милими Богові, вчиняючи нас дітьми Божими, храмом Божим, спадкоємцями неба. Коли ласка Божа входить у людську душу, то уподібнює її до самого Бога. Бог радо перебуває і мешкає в такій душі, немов у храмі, що його Він сам собі спорудив. Про це запевняє нас Божественний Спаситель такими втішними словами: «Як хто любить Мене, той слово Моє берегтиме, і Отець Мій полюбить його, і Ми прийдемо до нього, і оселю закладемо в нього» (Ів. 14:23).
Заради ласки ми маємо Бога у своїй душі. А де є Бог, там є небо. І, коли молимося: «Отче наш, що єси на небі», – хіба ж не можемо тоді думати про небо в нашій душі? Чи не має нас охоплювати таке святе зворушення, як ту людину, що приховано носить у собі велике щастя?
Люди завжди тужили за присутністю Бога, за злукою з Богом. Вони бажали, щоб Бог зійшов до них і замешкав між ними. Їхня туга й бажання здійснилися в пречудний спосіб. Через Ісуса Христа Бог дарував «нам цінні та великі обітниці, щоб ними ви стали учасниками Божої Істоти», – як навчає св. апостол Петро (2Пет. 1:4). Бог справді дозволяє нам мати участь у Його Божій природі. Святі отці Церкви твердять, що освятна ласка убожествлює саме Божество. Яким чином Творець довершує це чудо в нашій душі, – це залишається для нас таємницею. Ласка Божа входить до нашої душі тихо й непомітно, нічого в ній не змінюючи. Ласка будує на людській природі; дає душі нові сили, щоб вона могла виконувати надприродні вчинки, що заслуговують на життя вічне.
Подателем і причиною ласки є триєдиний Бог. Це Він приходить до душі й перемінює її, відповідно до діяння кожної Божої Особи. На душу, що перебуває в стані освятної ласки, чи, як кажуть святі, на обожествлену душу, впливає Святий Дух, Який збирає всіх християн в одну будівлю, наріжним каменем якої є сам Ісус Христос. І цей же Дух перебуває в душі, немов у храмі. «Чи не знаєте ви, – запитує святий Павло, – що ви Божий храм, і Дух Божий у вас пробуває?» (1Кор. 3:16). Отже, кожна душа в стані ласки є храмом Бога живого: і не тільки душа, а й тіло стає мешканням Святого Духа, Який ушляхетнює розум і волю. Він, Дух Святий, нас освячує і допомагає жити життям синів Божих. Бог послав Його в наші серця і Він кличе: «Авва, Отче!» (Гал. 4:6). Усе це чинить Святий Дух, бо Він – Дух Отця і, одночасно, Сина. Усім, що мають освятну ласку, Святий Дух уділяє Свої сім дарів, а саме мудрість, розум, раду, мужність, знання, побожність і страх Божий. А ці дари спрямовують душу до Бога та ушляхетнюють цілу людину.
І друга Особа Божа, Син Божий, присутній у нашій душі, якщо вона в стані ласки. Він, «єдинородний Син Божий, бажаючи вчинити нас учасниками Божої природи, взяв на Себе нашу природу, щоб як чоловік уподібнити нас до Бога», – пише св. Тома Аквінський. Так, «Бог життя вічне нам дав, а життя це у Сині Його. Хто має Сина, – каже св. Іван Богослов, – той має життя; хто не має Сина Божого, той не має життя» (1Ів. 5:11-12). Ісус Христос так тісно з’єднаний з душею, яка в стані ласки, що кожний-кожна з нас може повторити за св. Павлом: «І живу вже не я, а Христос проживає в мені» (Гал. 2:20). Якщо ми часто будемо собі усвідомлювати цю злуку з Христом, то вона стане для нас джерелом справжнього внутрішнього задоволення, невимовної радости й Божого миру, «що вищий від усякого розуму» (Фил. 4:7). Святий Іван Золотоустий радісно оповідав своїм слухачам про це щастя: «Ми були погани й невільники. А ким ми є тепер? Чи, може, Ангелами? Ні. Тепер кожний із нас є другим Христом. Кожний у своїй особі представляє Христа». Якщо ми будемо з’єднані з Ісусом Христом, як гілки з виноградною лозою, то будемо приносити щедрий плід добрих діл – на життя вічне. А найкращий, найцінніший з усіх духовних плодів – це любов до Бога й ближнього.
Разом з Ісусом Христом, нашим братом, ми прямуємо до Отця Небесного, що є початком усього добра, як також останньою метою нашої земної мандрівки. Отець Небесний – наш батько, а ми – Його діти, «призначивши наперед, щоб нас усиновити для Себе Ісусом Христом» (Еф. 1:5).
Дорогі в Христі брати і сестри, людина в стані освятної ласки стає немов надлюдиною; вона перебуває поблизу Бога, радіючи Його благодаттю. А ця благодать випливає з глибини Божої природи та цілковито її проникає. Ласка – це справжній елемент Божий, хоч відрізняється від самого Бога. Подібно, як світло, що осяває землю, відрізняється від сонця, хоч його не можна від сонця відділити.
Отці Церкви різними порівняннями намагаються пояснити нам глибоку тайну обожествлення людини через ласку. Якщо, наприклад, кинемо чорний і холодний кусок заліза у вогонь, то вогонь так проникне залізо, що воно згодом уподібниться до вогню. Насправді ж залізо далі залишається залізом, проте воно вже ні не чорне, ні не холодне, тільки світить, гріє і дає тепло іншим тілам. Могло б нам здаватися, що змінилася природа заліза. Насправді ж його природа залишалася та сама, тільки завдяки новій силі, яка проникнула залізо, дістало воно нові властивості.
Щось подібне відбувається і з нашою душею. Вона стає відбитком Божої краси, бере участь у Божій святості, але не в Божій всемогутності, мудрості, силі й т. д. Через благодать Бог уділює душі щось зі Своєї святости. Через благодать на душу не спливає сама Божа істота, а тільки ті властивості, що освячують душу. Не всі люди, навіть у стані ласки, однаково беруть участь у Божій святості: одна душа отримує більше, друга менше. Ні один Святий у небі не дорівнює другому. Ласка будує на людській природі й освячує кожного, відповідно до його природи.
Отож усвідомімо собі, брати і сестри, що ласка освятна – це скарб, цінніший від усіх скарбів світу. Її можна прирівняти до дорогоцінної перлини, яку чоловік, знайшовши, пішов, продав усе, що мав, і купив її (Мт. 13:45,46). Вона є та вода, «що тече в життя вічне» (Ів. 4:14). Ласка – це одяг, в який батько – Отець Небесний – зодягає блудного сина, що повертається до його дому. Хто вбраний у ту одежу, має вступ до небесних хоромів, бо носить на собі знамено дітей Божих.
Дорогі в Христі, людське серце тужить за Богом, шукає Його, бо воно від Бога вийшло і до Нього хоче належати. Кожне святе прагнення Бога потверджує нам, що ми з Богом споріднені: Він – наш Батько, а ми – Його діти. Перші християни глибоко відчували, що в них мешкає Бог. Одночасно вони були переконані, що мають бути святими, як діти найсвятішого Бога Отця. На жаль, протягом віків ця правда затерлася у свідомості вірних. А шкода, бо в тяжких і прикрих хвилинах у цій правді можна знайти силу й потіху. Ця правда давала силу й мужність мученикам не тільки перших сторіч християнства, а й наших часів.
Намагаймося оживити в собі цю правду, що Господь через освятну ласку в особливий спосіб перебуває в нашій душі. Це усвідомлення буде для нас причиною великої радости. Бо хто ж мав би радіти, як не ті, що за життя носять у собі небо? Ми не потребуємо шукати Бога, бо носимо Його в собі. Він є в нас, а ми в Ньому. Зрозуміймо й усвідомімо собі це та переживаймо цю солодку правду, а вона осяє наше життя. Амінь.
о. Порфірій Підручний, ЧСВВ