Осягніть свій біль

Промовляє до неї Ісус: Чого плачеш ти, жінко? Кого ти шукаєш? (Ів. 20:15).

Одна мить у моїй подорожі через сльози до преображення яскраво закарбувалася моєю пам’яттю. То був 1981 рік, і я щойно прийняв запрошення очолити нову паству. Очевидно, прагнучи впоратися якнайкраще, я трудився від десяти до дванадцяти годин на день, зовсім не думаючи про себе і часто забуваючи про Деббі, мою дружину. Не дивно, що до мене прийшла важка депресія, якої я ніяк не міг позбутися. Якось у вихідні я мав промовляти на великій молодіжній конференції. Закінчивши свою першу промову, я зійшов зі сцени і рушив до продуктової крамнички, щоб купити собі холодний напій. Дорогою до мене підійшов колега, який працював психіатром і лектором у великому медичному навчальному закладі, і сказав мені на вухо, що в тому разі, якщо мені треба з кимось поговорити, він готовий вислухати мене.

Донині я не знаю, що спонукало його до цього ласкавого запрошення. Я можу лише припустити, що спостережливий колега помітив прихований поклик мого серця. Але хай там як, його запрошення сповнило мене відваги зателефонувати наступного тижня і домовитися про зустріч із ним. Я чітко пригадую, як ми зустрілися вперше. То був пронизливо холодний вересневий день, і сиділи ми в кімнаті для консультацій у дитячому шпиталі неподалік від центра Йоганнесбурга. Він дуже ласкаво запропонував побачитися зі мною о сьомій ранку, перед початком його робочого дня. І тільки-но я сів, як відразу без удержу розридався. Я плакав майже півгодини. Коли мій плач став поволі стихати, мій товариш лагідно запитав: «Треворе, чи не міг би ти розповісти мені історію, яка спричинилася до твоїх сліз?»

Озираючись назад, я бачу ясніше важливість цього запитання. Наші сльози завжди потрібно пильно вивчати. Інколи вони можуть виявитися сентиментальними, маніпулятивними чи навіть егоцентричними. Дехто з нас просто легко плаче. Запитання мого товариша запросило мене відстежити джерело моїх сліз, дослідити, звідки вони походять. Заговоривши, я вирушив в особисту подорож через сльози до преображення, подорож, що триває і донині.

Я пригадав, з чого все починалося, коли відшукав свій щоденник і ще раз перечитав те, що написав про ту зустріч.

24-09-81

«Учора я вперше зустрівся з Кліфом. То було неймовірно болісно. Я відчував у тілі фізичний біль, з яким ще не стикався досі. Було багато сліз. Я не знаю, звідки взялися вони. Але виговоритися було приємно. Чуючи власні слова, я трохи більше зрозумів, чому страждаю від такого болю. Мені боліла думка, що коли я не зможу комусь допомогти, інші відштовхнуть мене. Я не знаю, звідки походить ця думка. Ми домовилися про ще одну зустріч, і видається, що наші стосунки триватимуть далі».

Це питання подібне до того, яке почула Марія – спершу від ангельських істот у гробі, а згодом від Ісуса, Який стояв позаду неї. Питання звучало так: «Чого плачеш ти, жінко?» Зауважте, що це не питання, яке звучить осудливо чи гнівливо. Також Ісус не каже: «Маріє, чому ти не перестанеш плакати? Хіба ти не бачиш, що то великодній ранок? Заспокойся і берися до повсякденних справ». Радше, це питання, що запрошує Марію висловити свій біль, виговорити те, що вона відчуває, поділитися історією, що спричинилася до її сліз. Це питання, яке висловлює глибоку повагу, глибоке зацікавлення й турботу. І Марія почуває себе досить безпечно в Ісусовій присутності, щоби відповісти: «Узяли мого Господа, і я не знаю, де Його поклали» (Ів. 20:13).

Як і Марія, ми мусимо почути те саме питання, особисто звернене до нас, і дати особисту відповідь. Уникати цього питання – уникати власного болю. І наслідки такого прагнення втекти від особистого болю і численні, і загрозливі. Вони розмаїті: від невідступної депресії, ірраціональних вибухів гніву та духовної розпуки до неспроможности розуміти серця інших людей, які також відчувають біль. Біль, якщо вже він має виявитися позитивним, а не негативним досвідом, потрібно осягти. Він мусить знайти собі голос і висловитися. Один зі способів зробити це – поділитися історією, яка спричинилася до наших сліз. Зробивши це, ми починаємо ту священну подорож, що поведе нас через сльози до преображення.

Не думаю, що наші озерця сліз колись повисихають до дна по цей бік могили. Їхні розмір і форма можуть змінюватися, і глибина також, але вони рідко зникають цілковито. Однак ми не маємо втрачати надії.

Якщо ви не пошкодуєте часу, щоби знайти собі повірника, який стане вашою «стіною плачу», і поділитеся з ним історіями, що наганяють на очі сльози, це приведе до неймовірного оздоровлення вашого життя та стосунків. Народжується щось позитивне і життєдайне, коли наші сльози течуть і знаходять собі голос. Можливо, саме тому Церква, ще задовго до винайдення сучасної психології, звертала особливу увагу на «дар сліз». Важлива не тільки їхня терапевтична цінність, яка добре задокументована, але й що в цю мить, коли ми зранені найбільше, благодать відновлення й нового початку часто приходить у наше життя. Завдяки сльозам ми відчуваємо ангельську присутність і несподівано зустрічаємо Христа після воскресіння. Це сталося з Марією, але й може так само статися з нами.

Можливо, вам видасться корисним просто тепер, коли ви читаєте ці слова, відповісти на питання, яке почула Марія того першого великоднього ранку. «Чого ти плачеш?» Сформулюйте свою особисту відповідь як просту молитву.

  • «Господи, я плачу нині, тому що сумую».
  • «Господи, я плачу нині, тому що страждає моє подружжя».
  • «Господи, я плачу нині, тому що мене оточує темрява».
  • «Господи, я плачу нині, тому що не знаю, куди йти».
  • «Господи, я плачу нині, тому що я далеко від Тебе».
  • «Господи, я плачу нині, тому що не можу знайти Тебе».

Хоч яка буде ваша відповідь, коли ви поділитеся історією, яка відповідає на це питання, з воскреслим Господом і своїм повірником чи невеликою групою, це дозволить вам розпочати свою подорож через сльози до преображення. Поділившись своєю історією, ви усвідомите, що не самі. Ви пов’язані не лише з Богом, Який плаче разом з вами, але й також з іншими скривдженими і вразливими людьми. Коли ми усвідомлюємо цей зв’язок з Богом та одне з одним, то дістаємо силу й відвагу жити творчо, навіть у хвилину болю. Це є молитва моя за вас, коли ви читаєте ці слова.

Вірш на згадку: Вислухай, Боже, благання моє, почуй же молитву мою! Пс. 61:2

Попередній запис

Помиріться зі сльозами

Наступний запис

Плачте з тими, хто плаче