Ви не зможете служити людям, якщо не навчитеся ототожнювати себе з ними. Щоб допомогти їм і врятувати їх, треба постаратися їх зрозуміти. Дружіть з людьми. Дайте їм знати, що ви такий же, як вони. Не дивіться на них тільки як на членів своєї церкви – дивіться на них, як на людей таких же, як і ви самі. Не дивіться на них як на кількісний показник у своєму звіті – цікавтеся їх проблемами, турботами і труднощами. Просто спілкуйтеся з ними і дружіть. Ви повинні навчитися розуміти, як вони живуть і що їх турбує. Якщо ви навчитеся цьому, то Бог зможе вас направляти.
Починати роботу з людьми треба не з проповіді – її необхідно починати просто зі знайомства. У міру того як вони відкриватимуть вам свої серця, Бог даватиме вам потрібні слова.
Нехай ваші перші проповіді стануть просто бесідами – невимушеним спілкуванням. Підбадьорюйте людей і підтримуйте їх. Дайте їм надію, що не усе так погано в їх житті, – є вихід, і вони його обов’язково знайдуть. Необхідно побачити, чим живуть ці люди, які проблеми найбільше турбують їх. Поставте себе на місце цих людей, і тоді ви зможете зрозуміти їх. Тільки в цьому випадку ви зможете нормально спілкуватися з ними. Вони почнуть відкриватися вам, і ви зможете стати друзями. Знаючи проблеми людей, розуміючи їх, ви точно знатимете, про що вам проповідувати. Завжди треба, передусім, знайти «підхід» до людей, адже Біблія учить нас сіяти душевне, щоб зібрати духовне.
Якщо ви повні любові і співчуття до людей, вони відкриють вам свої серця. На новому місці знайомтеся з багатьма людьми. Не воюйте з ними, а співчувайте їм і намагайтеся їх зрозуміти. Вам необхідно бачити себе не над ними, а одним з них. Усередині себе ви, звичайно, завжди знатимете, що є представником неба, що у вас є влада, є відповіді на усі їх питання. Але ніколи не ставте себе вище за них. Пам’ятайте, що ви прийшли допомогти їм.
Готуючись провести перше служіння в Індії, я багато думав, як мені врятувати людей, що живуть там. Я орендував хороше приміщення, розклав килими… Я вклав у це багато грошей…
І ось, «прилітаю» на служіння. На вході сидять хлопці, палять. Я пробігаю повз них, а вони пропонують мені сісти з ними. Я відповідаю їм, що не можу, оскільки в мене зараз почнеться служіння.
Зал був порожній. Я все більш схвильовано ходив по ньому хвилин тридцять, але ніхто так і не з’явився. Коли минула година з часу початку служіння, я зрозумів, що мої очікування марні, незважаючи на брошури і запрошення, які я роздав у чималій кількості. Людей як і раніше не було. Хлопці, що сиділи біля входу, терпляче вичікували, поглядаючи на мене…
Тоді я заволав до Бога: «Боже, де мої люди?» – на що тут же отримав відповідь: «Ось вони – сидять біля входу». Я зрозумів, що помилявся. Довелося повернутися до цих хлопців і запитати, про що вони хочуть зі мною поговорити. Це і була «моя аудиторія» того дня…
Я, як і ви, людина віри. Ось і думав, що, роздавши брошури, я побачу на служінні хоч би сотню, а ще краще тисячу людей. Виявилося ж, що ніхто і не збирався приходити. Тому краще відразу себе «узабезпечити». Не прагніть когось вразити – постарайтеся просто зрозуміти людей, яким ви хочете служити. Ототожніть себе з ними і, працюючи з кожним індивідуально (адже в кожного свої проблеми) постарайтеся поступово згуртувати навколо себе тих, хто згодом стане вашою командою.