Очікування інших людей

Не лише ми багато очікуємо від інших, а й інші багато очікують від нас. Люди, які намагаються задовольнити всі очікування, які їм пред’являють, перевантажують себе, тому що ці очікування дуже різні. Очікування на роботі відрізняються від очікувань у сім’ї. Очікування шефа відрізняється від очікувань співпрацівників. А відповідно, від них відрізняються вимоги наших клієнтів. Якщо намагатися все це досконало виконати, то всі ці речі можуть розірвати на шматки. Відповідаючи на певне очікування, ми свідомо розчаровуємо інші очікування. Причина того, що ми все-таки прагнемо справедливости в сповненні різних очікувань, полягає в тому, що ми не знаємо почуття міри. Хочемо, щоби нас всі любили. Тоді й приходить таке поширене в наш час вигорання.

Одна жінка перейняла автопродаж від свого батька. Це була її найбільша мрія. Однак через два роки праці вона почувалася дуже виснаженою, їй здалося, що це завдання їй просто не під силу, і вона вирішила шукати собі інше заняття. Однак у розмові виринули справжні причини професійного виснаження. У своїй праці з самого початку вона орієнтувалася на те, щоби відповідати очікуванням свого батька. Лише тоді, коли вона відважилася вести справу на власний розсуд, ця справа почала приносити їй задоволення.

Ми постійно стикаємося з очікуваннями батьків, керівника, співпрацівників, ба навіть з очікуваннями своїх друзів, хоч часто вони чітко не висловлені. Важливо усвідомлювати, що це чужі очікування. Тоді слід сказати про себе: добре, що ти чогось від мене очікуєш, що я важливий для тебе і ти мені довіряєш. Однак вирішувати мені – які очікування сповнювати, а які – ні. Я не створений для того, щоби виконувати всі забаганки. Моє завдання полягає в тому, щоби жити в той неповторний спосіб, який придумав для мене Господь. Лише тоді відповідатиму своєму буттю, і саме тоді знайду свою міру. Бог нічого від мене не вимагає. Він створив мене неповторною особистістю. Я не дозволю, щоби інші люди міряли мене своїми мірками.

Я зустрічав багато людей, які постійно відчувають на собі тягар чужих очікувань. Це не лише професійні очікування, а й вимоги родини та друзів. Комусь дуже важко відмежуватися від очікувань інших людей. Вони не мають відваги жити за власною мірою. Звісно, не варто ігнорувати очікувань інших людей. У такому разі ми покажемо людям свою зневагу та незацікавленість. Однак не варто називати чужі очікування своїм обов’язком. Це мають бути вільні очікування, на які я можу вільно відповісти чи не відповісти. Лише тоді, коли ми живемо в гармонії з собою, відчуваємо самих себе, коли знаємо свою міру, то будемо відповідно реагувати на очікування інших людей. Деякі з них виконаємо, деякі – ні. Це вже буде наш вибір – як, коли і якою мірою ми відповідатимемо на ці очікування.

Багато людей, які приходять до мене за порадою, відчувають гіркі докори сумління, якщо не зважають на очікування інших людей та відмовляються виконувати їхні бажання. В них живе внутрішній суддя, «над-я», яке змушує їх встигати за всіма чужими вимогами. Це такий собі внутрішній наглядач: тримай себе у формі, подобайся людям, роби все, щоби вони тебе любили. Саме цей внутрішній наглядач і породжує докори сумління, а вони дуже наполегливі і не дають людині спокою. Від докорів сумління дуже важко втекти, вони мають над нами велику владу. Все ж, що криється за гіркими докорами сумління? Чи не надмірні вимоги до себе самого, чи не бажання все життя всім догоджати і бути улюбленцем усіх людей?

Попередній запис

Визнати свою посередність

Наступний запис

Зрівноважене ставлення до створіння