Люди часто запитують: “Який він, вогонь у пеклі? Які його властивості? Це вогонь матеріальний, чи тільки суто духовний?” Багато хто схиляється до останньої думки, проте католицькі теологи вважають по-іншому.
Як вже було сказано, правдою святої віри є те, що пекельний вогонь – це справжній реальний вогонь, вогонь незгасний та вічний. Цей вогонь палить, але не спалює дотла. У ньому горить не лише тіло, але й душа. Ця правда, відкрита Богом, проповідується Святою Церквою, її постійно підтверджують великі святі і містики. Заперечувати цю правду було б не тільки безглуздо, але й грішно.
Які ж властивості пекельного вогню? Це матеріальний вогонь? Він такий, як і земний вогонь, чи подібний до нього? На ці питання відповість нам один з найбільших теологів в історії Церкви св. Тома Аквінський. Спершу він говорить про античних філософів, які, не вірячи у воскресіння тіла, все ж припускали, що на тому світі існує вогонь, який карає за гріхи. Тож були вимушені навчати, що це лише духовний вогонь, тої самої природи, що й душа. Сучасні філософи, що прагнуть, наскільки це можливо, опанувати усіма сферами людського буття і підірвати святу віру, підштовхують до цієї думки чимало людей, недостатньо обізнаних з цією наукою.
Великий Доктор Церкви рішуче заявляє, що вогонь пекельний – це “вогонь матеріальний, бо покарання тіла може бути лише тілесним”. У цих тезах св. Тома опирається на науку св. Григорія Великого і св. Августина.
“Та все ж, – говорить св. Тома, – цей матеріальний вогонь містить у собі щось. Адже, палячи тіло, він не знищує його до тла, не перетворює в попіл, він карає ще.”
Хоч пекельний вогонь матеріальний, він діє на душі
Може виникнути запитання: “Як пекельний вогонь відчуватимуть душі, які аж до воскресіння й Останнього Суду існують відокремлено від своїх тіл?” З непогрішимої науки Святої Церкви знаємо, що прокляті відразу після смерті потраплять у пекло, а саме – у пекельний вогонь. Однак це стосується лише їх душ, бо до моменту загального воскресіння їхні тіла залишатимуться в землі. Тож душа проклятого після розлуки з тілом опиниться під впливом таємничої дії пекельного вогню. А ті, навіть безтілесні, потерпають від того ж вогню, куди в призначений час потрапляють й тіла проклятих. Про це виразно сказано у вироку Сина Божого проклятим: “Ідіть ви від Мене, прокляті, у вічний огонь, що дияволові та його посланцям приготований”. Без сумніву, це матеріальний вогонь, інакше він би не міг діяти на тіла проклятих. Проте душі грішників, навіть відокремлені від тіл, страждають у тому ж матеріальному вогні. Це незаперечні істини.
На жаль, це, що відбувається, ми не спроможні осягнути нашим розумом. Зрештою, нам цього не треба знати, щоб увірувати, адже усі правди, відкриті нам Богом, мають на меті не лише просвітити наш розум, вимагаючи від нього смирення й відданості. Віра додає нам впевненості в правдивості вчення. І цього достатньо, коли щось обмежує можливості нашого пізнання. А здоровий глузд й здатність порівняти допомагають краще зрозуміти проблему. Так, ми можемо порівняти співвідношення тіла до душі. Кожен з нас є свідком сильного й невпинного впливу плоті на душу: плоті, матеріальної природи, на душу, природи духовної. Тож, ймовірно, що матеріальна субстанція, якою є пекельний вогонь, діє на духовну субстанцію, себто душі проклятих.
Капелан із Сент-Кер
Дозволь, любий читачу, розповісти тобі кумедну історію, яка сталася зовсім недавно у військовій школі Сент-Кер.
Капеланом у цій школі був о. Ріголо, надзвичайно здібний і дотепний чоловік. Даючи корисні духовні поради, він щовечора збирав у каплиці молодих військових. Одного разу отець виголосив захоплюючу проповідь про пекло. Після відправи капелан попрямував зі свічкою до своєї кімнати в іншому крилі будинку, призначеному спеціально для офіцерів. Біля дверей свого помешкання о. Ріголо раптом почув, що хтось кличе його. Це був поважний капітан із колоритними сивими вусами, дещо грубуватий і не надто тактовний.
– Пробачте, – промовив він іронічно, – ви виголосили нам сьогодні чудову проповідь про пекло, але забули сказати, у цьому вогні нас будуть пекти, смажити чи варити? Ви не могли б мені детальніше розповісти?
Капелан, зрозумівши натяк, зазирнув зловтішнику у вічі, й підсунувши під ніс капітану свічку, спокійно сказав: “Сам побачиш, капітане!” Опісля зачинив двері, сміючись з кумедної міни капітана. Капелан забув про цей випадок, але відтоді капітан уникав зустрічі з ним. Вибухнула липнева революція. Посаду капелана у війську було скасовано, отця Ріголо із Сент-Кер паризький архієпископ відправив служити в інше місце. Проминуло дванадцять років. Якось на вечірці до капелана підійшов старий чолов’яга із колоритними вусами і поцікавився, чи випадково, він не колишній капелан із Сент-Кер, отець Ріголо? Почувши ствердну відповідь, старий радісно простягнув руку, кажучи: “Пане кюре, дозвольте потиснути вашу руку й щиро вам подякувати. Ви врятували мене!”
– Я! Але ж як?
– Як? Отче, ви не впізнали мене? Пригадуєте, колись нахабний капітан, інструктор військової школи, після проповіді про пекло запитав у вас якусь дурницю, а ви, підсунувши йому під ніс свічку, сказали: “Сам побачиш, капітане!” Тим капітаном був я. І уявіть собі, ці слова безупинно звучали в моїй голові, я не міг позбутися думки про пекельний вогонь. Боровся з цим десять років, і, нарешті, не витримав, сам пішов на сповідь й став справжнім християнином. Саме вам, отче, завдячую цим щастям й радію нашій зустрічі, маючи змогу виявити свою щиру подяку.
Отже, дорогий читачу, якщо трапиться тобі такий премудрий жартівник з безглуздими запитаннями про пекельний вогонь, можеш відповісти йому, як отець Ріголо: “Любий друже, сам побачиш!” Ось побачите, він не захоче піти туди.
Де знаходиться пекельний вогонь?
Запитаєте: “Де знаходиться пекельний вогонь?”
Ані з Божого одкровення, ані з науки Католицької Церкви, ми майже нічого про це не знаємо. Однак теологи одностайні в тому, що вогненна безодня розміщена всередині землі. Саме там є місце, куди після воскресіння потрапляють тіла проклятих.
Таке твердження надибуємо в науці св. Томи: “Хоча ніхто напевно не знає, де розміщене пекло, та все ж можна, і не безпідставно вважати, що воно під землею”. На це вказує сама його назва. “Пекло” означає щось нижче рівня землі, тобто підземне. Святе Письмо ж говорить, що прокляті перебувають під землею. Це засвідчують видіння пекла, яке мали діти у Фатімі та багато інших святих і містиків Святої Церкви.
У листах св. Павла читаємо, що у Велику П’ятницю блаженна душа нашого Спасителя на якийсь час відокремилася від Свого Тіла, спустилася в “серці землі” (Мт. 12:40), “в найнижчі частини землі” (Еф. 4:9) і принесла радісну новину про Відкуплення праведникам Старого Заповіту, які від початку світу вірили й чекали на Нього з надією і любов’ю. Знаємо, що душа Ісуса Христа спустилася в чистилище щоб потішити й спасти душі, які там відпокутували свої провини, щоб звідти потім вознестися на Небо. Відомо, що Він зійшов в ад, щоби сатані та всім проклятим душам показати Свою тріумфальну перемогу над гріхом, плоттю і світом. Звідси виникає припущення, що пекло знаходиться всередині землі[1], як незмірний океан вогню, сірки й розтопленої смоли (Пор. Об. 20:10; 21:8).
У Святому Письмі Сам Святий Дух щоразу, коли говорить про пекло, завжди подає його як місце, куди падають, вкидають або вступають. Отже, це місце не тільки підземне, але і глибоке. Такої ж думки про пекло святі, теологи, Свята Церква та її вірні.
Зрештою, цю думку підтверджують (незважаючи на різні свої відхилення) поганські джерела, як – от: грецька і римська міфологія, де місце покарання в потойбічному світі представлено як величезний підземний простір, де панує грізний Плутон – ніщо інше, як міфологічна карикатура диявола. Вогонь і полум’я відіграють там найважливішу роль. Неважко помітити певну схожість в описанні безодні у Святому Письмі, де перебували праведники Старого Заповіту, очікуючи на Криваву Жертву нашого Спасителя.
У словах св. Августина, які наводить св. Тома сказано, що після смерті тіло ховають, тобто опускають у землю, щоби там своєю гниллю воно відплатило Божій справедливості за свої провини. Отже, цілком вірогідно, що душа, покутуючи за свої гріхи, або через очищення в чистилищі, або через пекельну муку, сходить під землю у вогонь, котрий запалив, караючи її, справедливий Господь. З усього сказаного випливає, що пекло та страшний пекельний вогонь міститься всередині землі, у безодні. Там горить підземний вогонь і палить зі страшною силою. Звернімо також увагу на те, що цей природний вогонь, який розпалила всесильна Божа справедливість. І він отримав надприродні властивості, щоб палити так, як цього вимагає сувора Божа кара, пронизуючи не лише плоть, але й душу, однак, не знищуючи до тла тіла проклятих, а зберігаючи їх. Згадаймо слова Самого Божого Судді: “У пекло, де… не гасне огонь… посолиться кожен огнем” (Мр. 9:48-49). Так як сіль проникає й зберігає м’ясо, так і матеріальний вогонь у пеклі завдяки надприродному впливу, пронизує проклятих і дияволів, не знищуючи їхніх тіл.
[1] Прим. авт.: середина землі (ядро), або центральна частина земної кулі, згідно з сучасними науковими твердженнями, знаходиться на глибині 2900 км, складається з заліза, нікеля й сірки. У ньому співіснують рідкий і твердий стани, панує надзвичайно висока температура 4000-6500˚С й величезний тиск, який доходить до 4000000 атмосфер.