Воно не є і не може бути уявою
Отже, ми переконалися, що в усі періоди історії народи вірили в пекло і що воно само не людська вигадка.
Припустимо, що на світі була мить, коли люди жили спокійно, не відмовляли собі в нічому й беззастережно віддавалися усьому, що лестило їх пристрастям. Аж ось з’являється якийсь філософ і наказує: “Не робіть цього, бо існує пекло, місце вічних страждань, якщо не перестанете грішити, Господь вас покарає, бо існує вогненне пекло, де горітимете вічно, якщо не виправитеся”.
Можете собі уявити, яке враження справила би така промова. Спочатку, напевно, ніхто б й не повірив. “Що ти верзеш? – почув би від усіх винахідник пекла. – Звідки ти це знаєш? Як можеш це довести? Тобі щось побаламутилося, лиховісний пророче!” Упевнений, ніхто б не повірив, й не повірив би тому, що зіпсута людина інстинктивно жахається від самої згадки про пекло, бо будь-який злодій відганяє від себе настирливу думку про вічний вогонь помсти, що немилосердно має карати його за всі, навіть глибоко приховані гріхи! А що коїлося би в суспільстві, де ніхто ніколи й не чув про пекло! Без сумніву, там, окрім пристрастей, супроти нової науки піднялися би споконвічні забобони і нещасному винахіднику не тільки б ніхто не йняв віри, його б вигнали, побили або й у гніві позбавили б життя. Таким чином у будь-кого пропало б бажання таке повторювати. Та, навіть, якщо (важко це уявити) повірили би в цю дивну вигадку і якщо б усі народи (а це видасться ще неймовірнішим) повірили лише на слово цьому філософу, це була б знаменна подія! І хіба можливо уявити, що в історії людства не зафіксували б ім’я, час, коли б він жив, народність, з якої він би походив?
Однак ми про це нічого не знаємо. Хіба ж існує принаймні найменша згадка про того мудреця, який запровадив у світі таку жахливу науку, що протистоїть найзапеклішим пристрастям душі, серця й людських почуттів?
Отже, пекло – це не чиясь вигадка…
Це не вигадка, бо неможливо його вигадати. Вічні пекельні муки – це догмат, незбагненний для людського розуму. Людина не може винайти те, чого сама не розуміє! Саме тому, що вічного пекла не в змозі збагнути наш розум, він бунтується, доки надприродне світло віри не просвітить й не піднесе його. Пізніше ми покажемо, як розум звинувачує пекло в несправедливості, жорстокості, а опісля твердить про неможливість його існування. Догмат про пекло – одна з тих правд, котрі ми називаємо “вродженими правдами”, це світло Божого походження, що світить всупереч нашій волі та криється в глибині нашого сумління і нашої душі, наче чорний, похмурий, сяючий діамант. І ніхто звідти його не забере, адже Сам Господь туди його поставив. Можна прикрити цей діамант й зменшити його понурий блиск, можна відвести від нього очі й на деякий час забути, можна заперечувати його існування, але хоч-не-хоч кожен повинен у це вірити, бо сумління не перестане про нього нагадувати.
Грішники, що, здається, глузують з пекла, насправді страшенно його бояться. А ті, хто стверджують, що пекла немає, обманюють самі себе й інших. Це, скоріше, безбожні прагнення серця, ніж розумне заперечення духа. Майже сторіччя тому один з таких зухвальців писав Вольтеру, що він довів метафізичним способом, що пекло не існує. “Щасливий ти, – відповів йому на це старий патріарх атеїстів, – мені до цього ще далеко”.
Ні! Жодна людина не вигадала пекла, не вигадала й не могла його вигадати. Догмат про вічне пекло походить від Самого Бога. Це частина того великого первісного одкровення – основи релігії та морального життя людства.
Отже, пекло існує!
Пекло існує. Сам Господь Бог відкрив його існування
Наведені вище декілька цитат зі Старого Заповіту навчають нас, що догмат про пекло Господь Бог відкрив Патріархам, Пророкам й стародавньому юдейському народові. Але не лише свідчення Бога зобов’язує нас вірити, переконуючи непогрішимою повагою відкритих правд.
Наш Спаситель Ісус Христос урочисто підтвердив ці страшні обітниці чотирнадцять разів, нагадуючи нам у Святій Євангелії про пекло. Ми не будемо наводити всіх Його слів, обмежимося лише найважливішими. Тож прошу тебе, шановний читачу, не забувай, що це Сам Господь буде промовляти, той Самий Господь, який сказав: “Небо й земля проминеться, але не минуться слова Мої!” (Мт. 24:35).
Невдовзі після Свого чудесного Переображення на горі Переображення Ісус звернувся до Своїх учнів й до народу, який йшов за Ним: “І коли рука твоя спокушає тебе, відітни її: краще тобі ввійти до життя одноруким, ніж з обома руками ввійти до геєнни, до огню невгасимого, де їхній черв’як не вмирає, і не гасне огонь. І коли нога твоя спокушає тебе, відітни її: краще тобі ввійти до життя одноногим, ніж з обома ногами бути вкиненому до геєнни, до огню невгасимого, де їхній черв’як не вмирає, і не гасне огонь. І коли твоє око тебе спокушає, вибери його: краще тобі однооким ввійти в Царство Боже, ніж з обома очима бути вкиненому до геєнни огненної, де їхній черв’як не вмирає, і не гасне огонь!” (Мр. 9:43-48).
Іншим разом, розповідаючи про те, що буде наприкінці світу, говорить: “Пошле Людський Син Своїх Анголів, і вони позбирають із Царства Його всі спокуси, і тих, хто чинить беззаконня, і їх повкидають до печі огненної, буде там плач і скрегіт зубів!… Хто має вуха, нехай слухає!” (Мт. 13:41-43).
Під час Страшного Суду Ісус Христос виголошуватиме вирок, котрий Сам винесе грішникам: “Ідіть ви від Мене, прокляті, у вічний огонь, що дияволові та його посланцям приготований”, – а потім додасть: “І ці підуть на вічную муку” (Мт. 25:41,46). Невже можливо краще висловити правду віри?
Апостоли, які отримали від Спасителя наказ пропагувати Його науку й доповнювати Його одкровення, виразно й зрозуміло говорять про пекло й вічний пекельний вогонь. Згадаймо св. Павла, який у другому посланні до Солунян (2Сол. 1:8-9), говорячи їм про Суд Божий, представляє Сина Божого “в огні полум’яному, що даватиме помсту на тих, хто Бога не знає, і не слухає Євангелії Господа нашого Ісуса. Вони кару приймуть, вічну погибіль від лиця Господнього та від слави потуги Його”.
Св. Петро говорить, що грішники розділять кару злих ангелів, яких “в кайданах темряви вкинув до аду, і передав зберігати на суд”. Таких грішників він називає: “Діти прокляття… для них приготований морок темряви!” (2Пет. 2:14,17).
Про пекло й вічний вогонь говорить святий апостол Іван. У книзі Об’явлення він розповідає про Антихриста і його лжепророків: “Укинений в озеро огняне та сірчане… І мучені будуть вони день і ніч на вічні віки” (Об. 20:10).
Нарешті, святий апостол Юда у своєму листі згадує про пекло, розповідаючи про падших ангелів і проклятих грішників, що Господь їх “зберіг у вічних кайданах під темрявою на суд великого дня” (Юд. 6).
Апостоли у своїх листах також згадують про страх судів Божих й про вічне покарання, приготоване запеклим грішникам.
Що ж дивного в тому, що Свята Церква, зважаючи на таку переконливу й безсумнівну науку, подає вічне покарання і вічний пекельний вогонь як беззаперечну правду віри? Тож звісно кожен, хто наважиться заперечити або піддати сумніву цю догму, уже може вважатися лише через це єретиком. Пекло – це догмат святої католицької віри. У його існуванні ми впевнені так само, як в існуванні Самого Бога.
Отже, пекло існує!
Підводячи підсумок, ще раз повторюємо: свідчення усього людства від найдавніших язичницьких культур, свідчення людської природи, здорового глузду, серця й сумління та передусім свідчення непогрішимої науки Самого Бога та Його Святої Церкви – усе це переконливо доводить, що пекло існує, пекло вогненне і темне. Пекло – вічна кара безбожників й непокутуючих грішників.
Отже, запитую тепер тебе, дорогий читачу: невже існує правда більш переконлива?