Передмова

Основна людська психічна потреба – потреба безпеки, відчуття, що зможемо самі собі зарадити, що ситуація не виходить з-під нашого контролю. Відповідно до людських категорій це було б ідеально, але саме тоді ми вже не потребуватимемо Бога. Якщо ти можеш собі зарадити, пануєш над подіями, це означає, що саме ти є господарем ситуації.

Грецькою мовою Бог – це Kyrios. Той, хто панує над ситуацією, є Kyrios – як Господь. Він уже не потребує Бога і сам тримає в руках віжки історії. У цьому контексті можна говорити про різні види опор та різноманітні їх рівні. Панувати над ситуацією означає бути для себе опорою.

На матеріяльному рівні це означає, що ти є господарем свого життєвого статусу, що ти забезпечений. Маєш рахунок у банку, добру роботу, очевидні перспективи подальшого фінансового розвитку. В матеріяльній сфері не потребуєш Бога.

Можна сказати, що ти сам стаєш для себе єдиною опорою, господарем ситуації, Богом. Можна також говорити про різних божків, які визначають ставлення твого “я” до світу. Кожне підвищення зарплати може бути опорою, матеріяльним божком. Кожна заощаджена сума теж стає божком, бо зростає капітал, на якому ти будуєш довіру до самого себе. Кожна здібність, помічена в собі, стає божком, бо збільшує твою віру в себе, переконання, що завжди зможеш собі зарадити.

Аналогічно і на рівні психологічному. Маємо велику потребу панувати над своїми почуттями, емоціями, психікою. Ми хочемо, щоби наша психіка відображала внутрішній стан людини з заліза чи з мармуру, яка за будь-яких обставин дасть собі раду, “тримається”, ніколи не втрачає контролю над собою. Буває і таке, що тобі особливо не залежить на тому, щоби завжди виходити з ситуації власними силами, бо ти хочеш розраховувати на допомогу инших. У цьому також велич твого “я”, котре завжди зможе здобути для себе прихильність твого шефа, завоювати людську доброзичливість, знайти спільників, приятелів. Воно вміє діяти настільки соціотехнічно, так розігрує міжлюдські стосунки, що завжди знаходяться люди, на яких ти можеш розраховувати. Як Kyrios, ти мусиш мати своїх підлеглих чи однодумців. Ідеться про те, щоби, пануючи над ситуацією, ти не хвилювався, бо все іде так, як того очікуєш. Діти, дружина, знайомі, приятелі – всі більш-менш такі, які, на твою думку, повинні бути.

Як і у випадку матеріяльних опор, проблема може розглядатися двояко. Або говоримо про єдину опору – твоє “я”, завдяки якому можеш вірити в себе, в усьому підтримати себе, а значить, Бог тобі не потрібний. Цей самий божок може бути розщепленим на багато божків: божком є шеф, якого вже маєш, чи будь-яка людина із так званого штату, який ти організував для реалізації твоєї мети.

Чоловік, дружина чи діти стають божками тоді, коли стають такими, як ти очікуєш.

У духовній площині ситуація аналогічна. Якщо маєш будь-які духовні прагнення, які спрямовують до Бога, твоє “я” стає божком, бо вірить у свої духовні можливості. Власна потреба керувати ситуацією в цій галузі полягає в тому, що ти знаєш, як іти до Бога, знаєш дорогу, спостерігаєш поступ у духовному житті, а значить, стаєш щораз кращий, досконаліший, задоволений собою. Твоє “я” таке прекрасне, що й Господь повинен ним захоплюватися.

Як стосовно попередніх рівнів, тут можна говорити про одного божка – саме наше “я”, яке панує над духовною ситуацією, контролює її повністю так, що відчуває себе в безпеці на своїй дорозі до Бога, що йому нічого не загрожує. Все продумано, передбачені етапи розвитку, немає неспокою – мета буде досягнута. Можна також говорити про багато божків. Божком буде кожний окремий прояв добра, який спостерігаєш у собі, знаходячи в цьому сатисфакцію – знак твоєї величі. Окремим божком є кожне просування, кожний відпрацьований собою контакт із Богом. Це конкретні добрі вчинки, перемога над собою, досягнення, яких достатньо для усунення неспокою й утвердження усвідомлення, що пануєш над своїм духовним розвитком.

Оце є три прояви віри в себе відповідно до трьох рівнів нашого існування: матеріяльного, психічного, духовного. Ми не тільки віримо в себе, а й покладаємо на себе надію в майбутньому. Якщо все буде тривати так, як дотепер, вважаємо, що минуле і сьогодення забезпечать успіх у майбутньому. Можливо, буде важко, але кожна справа пов’язана з важкою працею. Головне – це буде солодка праця, яка піднесе нас на п’єдестал віри в себе і покладеної на себе надії.

Це нагадує дещо застиглий портрет старої людини, яка живе в нас, опис її будови і відносин зі світом з погляду Євангелія. Згідно з людськими категоріями ситуація безнадійна. Якщо потреба контролювати ситуацію, наш егоїзм є базовою психічною потребою людини, то мусимо йти в напрямку, до якого підштовхує нас природа.

Але Об’явлення говорить, що Бог із милосердям дивиться на ці “блаженства” старої людини і рано чи пізно захоче виявити їй Свою милість, котра провадить довгою дорогою преображення. Внутрішні й зовнішні її пережиття поступово руйнуватимуть вигаданий образ успішної старої людини.

Господь через внутрішню інспірацію, безперестанне бомбардування безмірною кількістю благодатей, через емоційне притягання чи духовну стриманість буде прагнути переконати тебе, що ти не є і не можеш бути господарем ситуації і що тільки Він єдиний Kyrios, Господь; що твоя віра в себе і на себе покладена надія вигадані і, як кожна фікція, розвіються, а Він буде милосердно загоювати рани, що супроводжуватимуть цей процес. Він переконуватиме тебе, що любить тебе понад життя, що ти Його дитина, але всиновлена, створена з нічого.

Відповідно до того, як ітимеш за порушеннями Його благодаті, Господь буде занурювати тебе в глибини правди, вкаже на ідеал і спонукатиме повернутися до цього ідеалу, який є правдою – правдою про твою дитинність, про твою абсолютну вбогість.

Можливо, Господь тобі засвідчить, що немає сенсу Йому подобатися, бо, хоча в Ньому перебуває милість уподобання, але цією милістю Бог охоплює тільки власну діяльність у душі людини. Господь може бути замилуваний тільки тим, що сам створив, що є Його Божим витвором, вартим уподобання. Водночас усе, що в людській душі не належить Йому, теж огорнене любов’ю, тільки це любов милосердна, любов прощення, пробачення, яка хоче врятувати те, що мале, невдале, мізерне, і притулити до Свого милосердного серця.

Кожна загроза твого панування над ситуацією провокує поляризацію. Опанований неспокоєм, напруженням, у стресі намагатимешся сам упоратися з тим, що загрожує твоєму посиленому прагненню. Коли ситуація повністю вийде з-під контролю, можливо, впадатимеш в ілюзії, заперечуватимеш правду про загрозу: мовляв, усе буде добре, роби щось инше. Проте можеш вибрати дорогу віри і спробувати повірити, що загроза є шансом, який підштовхує тебе до Ісуса, Який панує над ситуацією, і вже не буде причини для неспокою, тобі нічого не загрожуватиме.

Завдяки світлові благодаті ти відкриєш у собі існування двох осіб: одна, генерована наслідками первородного гріха, є господарем-самозванцем і володарем ситуації; з иншого боку, почнеш шукати в собі дійсність, важко прищеплену через благодать, дійсність євангельської дитини.

Це правда, що ти роздерта людина, як про це говорить св. Павло в Листі до римлян. Ти роздертий і приречений на боротьбу цих двох реальностей. Важливо, щоби перемагала благодать і щоби в тобі зростала дитина – та, яка живе в тобі правдою про свою неспроможність, ницість, нужденність, але водночас з очікуванням усього з милосердної руки Бога.

отець професор Тадеуш Дайчер

Попередній запис

Наблизитися до Бога

Наступний запис

1 НА СЛУЖБІ ВЛАСНОГО “Я”