Передмова

Уже тридцять чотири роки я живу з розумово неповносправними особами. У серпні 1964 року я заснував «Лярш» – мережу будиночків-притулків, в яких разом, спільнотою живуть неповносправні чоловіки й жінки та «асистенти» – люди, які відчувають, що покликані розділити з ними своє життя. Я багато чим займався в житті, перш ніж оселитися разом з двома розумово неповносправними чоловіками – Філіпом Се та Рафаелем Сімі – у маленькому селі Тролі. Я був офіцером на підводному човні та викладав філософію, жив у багатьох країнах, зустрічав різних людей, багато вчився… Усе це було важливо і суттєво вплинуло, та й далі впливає, на моє формування, на те, ким я є зараз. Але живучи в «Лярші» й розділяючи своє життя з людьми слабкими, людьми, для яких у нашому суспільстві не відведено місця, я почав поступово розуміти щось більше, щось, що торкається найсуттєвішого в нашому єстві – тієї потаємної, сокровенної частини кожного з нас, яка називається людським серцем… З цього досвіду народжена ця книжка – «не з теорії, а з життя, розділеного з іншими».

У ній мова піде про людське серце – про те, що є найсуттєвіше в кожному з нас і що є понад нашими вміннями, знаннями, талантами, нашою слабкістю, нашими звичками та переконаннями. Я хочу показати, як можна звільнитися від влади темряви та страхів, що ув’язнюють нас, не дають нам бути справді собою, породжують у нашому серці ненависть, яка призводить до ворожнечі та відкинення інших людей.

Моє розуміння людської істоти, мої погляди суттєво змінилися, коли я усвідомив, що всіх людей об’єднує одна, спільна людськість, і це значно більше за всі відмінності, які є між нами. Це допомогло мені звільнитися від моїх егоїстичних намірів та внутрішніх ран, відкрило моє серце, щоб прийняти тих, які є інакшими, ніж я, «чужинців» і навіть тих, хто налаштований агресивно – «ворогів». І це значить зростати: йти від егоїзму до любові, від рабства до свободи, від замкненості в собі до відкритості для інших; це дорога, яка веде до повноти людської зрілості.

Усі ми покликані вивільнити своє серце, відкритися для інших і віднайти те, що є нашою справжньою, глибинною суттю, нашою спільною людськістю. Але процес вивільнення – це довга-довга дорога, яка веде нас від внутрішнього неспокою, замкненості в самому собі та відрізаності від інших людей до повноти любові, яка перетворює нас і дає можливість допомогти іншим звільнятись та перетворюватись. Цю дорогу ми не можемо здолати самі. Раніше чи пізніше в нашому житті в нас з’являється потреба належати до групи людей – відкритої, здатної допомогти кожному жити в гармонійному спілкуванні з іншими як усередині, так і назовні.

У цій книжці не йтиметься про організацію суспільства, вона не про політику. Однак суспільство складається з окремих людей. І якщо кожна окрема людина почне виходити з самоізоляції та відкриватися до інших, турбуватися про інших, то й усе суспільство розвиватиметься та відкриватиметься. Члени такого суспільства співпрацюватимуть для добра кожного і для того, щоб кожен міг віднайти в ньому своє місце.

Ця книжка і не про духовність. Очевидно, що розуміння себе та інших людей, а також мій спосіб життя глибоко пов’язані з моїм духовним розвитком та черпають своє натхнення з християнської віри. Але можна сказати і зворотнє: мій людський досвід дозволив краще зрозуміти та поглибити моє духовне життя. Я переконаний, що повноти людської зрілості неможливо досягнути без глибини правдивого духовного досвіду, але в цій книжці я хочу зосередити увагу насамперед на людському досвіді.

Життя в спільноті «Ляршу» допомогло мені зрозуміти, що означає бути людиною. Може, це й дивно, що люди слабкі, виключені з суспільства, можуть бути учителями людяності, але це та правда, яку я відкрив, живучи з ними. І мета цієї книжки – поділитися тим, чого я навчився і що я й далі вивчаю – нашу спільну людськість і те, як і в чому ми покликані зростати, щоб ставати справді людьми…

Попередній запис

ПІСЛЯМОВА

Наступний запис

Страждання, спричинене самотністю