Передмова

Нами керують емоції. Вони спричиняють внутрішні зміни. Емоції визначають не тільки внутрішній світ, а й поведінку, ставлення до світу та до інших людей. Слово «емоція» походить від латинського «emovere», що означає «виштовхувати назовні, викопувати з глибини». Емоції часто виштовхують нас назовні. Ми емоційно реагуємо на критику. Емоції пронизують людину, коли вона чимось захоплена чи схвильована, коли її огортає глибоке страждання.

Більшість людей страждає від власних емоцій. Інші засуджують таких осіб за те, що вони надто емоційні, та з розсудливим виглядом вдаються до найпоширенішої поради – більше керуватися розумом, а не емоціями. Трапляються також протилежні випадки: якщо особа не виявляє жодних емоцій, нам важко контактувати з нею. Людина постає перед нами лише як зовнішній фасад, за яким важко розгледіти особу. Складається враження, що за цим фасадом не існує життя. Почуваємося невпевненими, бо не можемо зрозуміти, що ця людина насправді думає і як налаштована до нас.

Емоції, з якими люди на нас реагують, дарують нам відчуття важливости. Людина прагне відчути, що її зрозуміли, що вона потрібна й ефективна. Якщо хтось реагує на нас без особливих емоцій, ми сприймаємо це як особисту зневагу.

Сучасна психологія говорить про емоційну освіченість та емоційну компетенцію, розуміючи під цими термінами соціальні навички впливу на виробничі та економічні взаємини. Кожен погодиться, що недостатньо керувати підприємством, працівниками фірми чи адміністративної установи лише за допомогою розуму та концепції ефективности праці. На підприємстві чи фірмі постійно відбуваються різні процеси, і добрий керівник потребує справді емоційної компетенції, щоб ними керувати. Емоційна освіченість – це важливе джерело, з якого можемо черпати енергію і силу, щоб правильніше діяти. Вона допомагає краще оцінити та зрозуміти співпрацівників. Така компетенція полягає в тому, що ми маємо навчитися правильно сприймати емоції інших людей. Навчитись заглиблюватися в суть тієї чи іншої емоції і знайти на неї адекватну відповідь. Про того, хто керує фірмою чи підприємством без емоційної компетенції та емоційної освічености, кажуть: він поводиться як слон у порцеляновій крамниці. Він наступає на почуття своїх працівників, ранить їх і навіть не помічає, з якою силою їх трощить.

Однак досягнути емоційної компетенції можна лише тоді, коли людина вивчила свої емоції і знає, як із ними поводитись. Я не повинен їх притлумлювати, проте зобов’язаний свідомо на них відреагувати. Не можна допускати, щоб наші емоції панували над нами, їх потрібно використати як джерело життєдайної енергії. Цього можна досягнути, лише споглядаючи свої емоції і намагаючись їх зрозуміти. Тоді люди не боятимуться своїх емоцій, а добре пізнають їх та зможуть правильно ними керувати, щоб вони додали нам більше сили та людяности.

Беземоційна людина хворіє на холод почуттів, на внутрішнє заціпеніння. У ній не видно життя та внутрішніх поривань. Вона не здатна урухомити будь-яких речей чи справ. Саме захоплення, сила емоцій змушують мене діяти. Великі люди мали не тільки гострий розум, а й сильні емоції. Можливо, саме тому їхні слова та справи промовляють до нас досі. Вони впливають на наші емоції.

Верена Каст[1] звертає увагу на те, що коли ми говоримо про емоції, то маємо на увазі найперше самих себе: «Переживаючи свої емоції, відчуваємо власну ідентичність, себе як особистість. Якщо людина намагається не відчувати емоцій, погасити їх, то вона не здатна доторкнутися до себе, зустрітись із собою, відчути себе. А тоді вона не бачить потреби брати відповідальність за себе та діяти відповідно до міри відповідальности». Дотик до своєї ідентичности – це вагома рушійна сила, яка змушує нас працювати й діяти. Однак емоції містять власну цінність. Відчувати радість, надію, довіру, задоволення – це справді щось прекрасне. «Емоції – це насамперед форма самосприйняття» (В. Каст).

Якщо ви вирішили взяти до рук книжку про емоції, то маю надію, що ви готові відчути власну ідентичність. Ви готові дослідити свої емоції, а отже, пізнати самого себе. З цієї книжки ви багато дізнаєтеся про себе. Звісно, те, що тут написано, може зовсім не збігатися з вашими думками. Тоді мої слова стануть для вас заохоченням описати свої емоції власними словами.

Емоції завжди суперечливі. З одного боку, вони можуть оволодіти нами, паралізувати, а з іншого – заохотити нас, підбадьорити. Часто ми не можемо зрозуміти своїх емоцій, бо вони бувають нечіткими та багатозначними. Адже недарма люди говорять про «змішані почуття». Часто складається враження, що всередині нас бурлить почуттєва каша.

Те, що назва книжки звучить «Позитивна сила емоцій», означає, що ми не повинні перебувати під владою своїх почуттів, а покликані їх пізнавати, щоб правильно з ними поводитись. Людина може привчитися досліджувати свої емоції в повсякденному житті, уважно приглядаючись до них, аналізуючи їх, а навіть створюючи «емоційну кашу» для того, щоб краще їх зрозуміти і за їхньої допомоги збагатити своє життя та життя інших людей.

Якщо ми не сприйматимемо своїх емоцій серйозно, або заборонятимемо їм проявлятися, то вони візьмуть слово тоді, коли ми цього зовсім не очікуватимемо. Коли нас охоплюють почуття, то не ми володіємо ними, а вони – нами. І йдеться про те, щоб використати свої емоції як джерело життєрадісности та всіх наших учинків. Тільки завдяки уважному спостереженню і розумінню можна їх вивчити та, якщо потрібно, змінити. А щоб змінити емоції, важливо визнати їх перед іншим – чи то перед Богом у молитві, чи перед людиною, якій ви довіряєте.

Саме сильні емоції спонукають нас до дій, до праці заради свого майбутнього. За їхньою допомогою я реагую на свою дійсність, на людей, які мене захоплюють, які мене ранять, на стан суспільства та різні події мого життя.

Емоції запрошують людину поглянути на свою дійсність збоку. Вони прагнуть подарувати нам бачення реальности іншими очима. Або ж вони спонукатимуть нас змінити свою ситуацію, створити інші умови для свого життя та життя ближніх. «Кожне почуття змінює світ», – сказав одного разу філософ Жан Поль Сартр. Емоції можуть допомогти нам сповнити цей світ людяністю та надією.

Читаючи цю книжку, звертайте увагу на те, що відбувається глибоко у вашому серці. Не переймайте моїх емоцій, а прислухайтеся до власних, до тих, які довірені вам. Тоді подумайте над тим, як ви раніше поводилися з ними, як реагували на них, і чи завдяки тому, що ви прочитаєте в цій книжці, відкрили для себе нове ставлення до них. Чи навчилися їх допускати, пізнавати й використовувати як джерело натхнення та життєвої радости.


[1] Верена Каст (1943) – професорка психології Цюрихського університету. – Прим. перекл.

Попередній запис

Пізнайте живу надію

Наступний запис

СТРАХ – ЦЕ ЗАПРОШЕННЯ