Передмова

Хочу поділитися з вами п’ятьма найважливішими рішеннями, які я прийняв у своєму житті, і сподіваюсь, що мій досвід зможе допомогти вам у прийнятті власних рішень. Я назву їх приблизно в тому порядку, в якому приймав їх сам, а не з огляду на те, що якесь із рішень важливіше за інші. Я народився в Бронксі, а виховувався на півночі Нью-Джерсі. У мене була чудова католицька сім’я, тому я відвідував початкову католицьку школу, середню католицьку школу і навчався в католицькому університеті. Будучи юнаком, я зростав у вірі, любив Бога і хотів бути добрим. Пам’ятаю, що в якийсь момент (точно не знаю, скільки мені тоді було років) мене почав непокоїти факт, що не зможу завжди залишатися добрим на своєму життєвому шляху. Тому я молився: «Господи, забери в мене волю. Я не хочу зійти з правильної дороги. Я не хочу закінчити тим, що перестану любити Тебе». Звісно, Господь ніколи не задовольнить таке прохання. Найціннішим в очах Господа є те, коли Його дитина сама вирішує обрати Його. Він не шукає Собі рабів. Він не шукає людей, що змушені щось робити. Він шукає тих, які добровільно, з любові вирішують повернути Його любов.

На уроках релігії в старших класах я почав піднімати руку і запитувати: «Звідки ви знаєте, що це правда? Звідки ви знаєте, що Писання правдиве? А звідки ви знаєте, що Церква має владу?» У мене почало розвиватися більш критичне ставлення до Церкви та Господа.

Коли настав час вступати до коледжу, я вирішив поїхати якнайдалі від дому в Нью-Джерсі. Батьки були не проти, але наполягали, щоб я вступив до католицького закладу. Я мав намір піти вчитися до університету Богоматері в Індіані, за 700 миль від дому.

Приїхавши туди, думав, що знайду хоча б якісь відповіді на свої запитання. Почав допитуватись людей: «Чому ви християнин?» Хтось відповів: «Ну, я християнин, тому що це допомагає мені служити бідним». Оскільки я знав багатьох, які служили бідним і не були християнами, то це не здавалось мені справді вагомою причиною. Ще хтось відповів: «Щоб бути хорошим». Знову ж таки, серед моїх невіруючих знайомих було багато добрих людей. Пізніше почув у розмові, що хтось став християнином через те, що йому насправді подобалося відчуття єдності з іншими під час молодіжних Літургій. Що ж, я знав і таких, що мали відчуття єднання поза молодіжними Літургіями, тому і це пояснення видалося мені неповним. Просто я не міг знайти відповідь на фундаментальне питання: «Чому потрібно бути християнином?»

Час минав, а я ставав усе більше спантеличеним. Оскільки все це відбувалося в 60-ті роки, я опинився в повній інтелектуальній та моральній плутанині того періоду. І хоча почав вивчати російську, а потім англійську мови, маючи намір з часом вступити на факультет дипломатичної служби, вирішив переключитися на філософію для того, щоб знайти правду та відповіді на питання, які ставить саме життя.

Попередній запис

Пити з криниці

Наступний запис

1) Покаяння та навернення