Брат Лоуренс (Ніколас Герман) народився 1610 року в муніципалітеті Ерименія, герцогство Лотарингія, Франція. Записи про його народження згоріли під час пожежі в парохіяльній церкві під час Тридцятилітньої війни. Він сам брав участь у цій війні й одержав мало не смертельне пошкодження сідничного нерва. Ця травма зробила його інвалідом і додала йому хронічного болю на решту життя.
Про ранні роки життя брата Лоуренса відомо небагато. Зокрема, те, що він здобув домашню освіту і що його навчав місцевий парох, якого звали Лоуренс. Малий Ніколас ним дуже захоплювався. Він багато читав і вже з ранніх років тягнувся до духовного життя, повного віри та любови до Бога.
До того, як він раптово припинив військову службу і вступив до монастиря, Ніколас провів якийсь час у пустелі, де жив як один із перших отців-пустельників. Також, перш ніж вступити до монастиря, можливо, щоб краще підготуватися, він трохи побув державним службовцем. Із притаманною йому самокритикою він визнає, що був «досить незграбним, і все ламалося в його руках».
У середині життя він вступив до нещодавно заснованого монастиря в Парижі, де став кухарем для спільноти, яка налічувала більше ста ченців. Через п’ятнадцять років йому доручили роботу в майстерні з ремонту сандалів, але навіть тоді він часто заглядав до гамірної кухні, щоб чимось допомогти.
У ті неспокійні часи, коли жив брат Лоуренс, він відкрив для себе чудовий і простий спосіб постійно перебувати в Божій присутності. Упродовж майже сорока років він жив і постійно перебував із нашим Отцем. Попри те з його власних слів дізнаємося, що перші десять років життя брата Лоуренса в монастирі були сповнені суворих випробувань і викликів.
Хоча брат Лоуренс був людиною лагідної вдачі та радісного духу, але не любив бути в центрі загальної уваги та й сам до себе уваги не привертав, бо розумів, що відволікання на зовнішні речі «все псує». Тільки після смерти ченця було зібрано декілька його листів. У невеликій брошурі вперше їх опублікував Джозеф де Бофор, представник і радник місцевого архієпископа. Через рік вийшла друга публікація, яку де Бофор назвав «Практика Божої присутности», і до неї як вступний матеріал додав чотири розмови, які провів із братом Лоуренсом.
У цій невеликій книзі, у листах і розмовах, брат Лоуренс просто і дохідливо пояснює, як постійно ходити з Богом – не розумом, а серцем. Брат Лоуренс залишив нам як дар спосіб життя, доступний усім, хто прагне пізнати Божий світ і Його присутність. Будь-хто, незалежно від віку або обставин, може де завгодно і коли завгодно практикувати такий спосіб життя. Він роз’яснив, як безпосередньо жити в присутності Бога, що сьогодні так само актуально, як і триста років тому.
Брат Лоуренс помер 1691 року, після більш як сорока років практики перебування в Божій присутності. Його тиха смерть була такою самою, як і його монаше життя, в якому кожний день і кожна година були щоразу новою нагодою любити Бога всім серцем.