Перемога вірності

Через страждання свого життя я справді навчилася того, що не можна уникати хреста.

Ми також виявляємо віру в перемогу хреста і у Воскресіння через обіцянки, які робимо в щоденному житті, як це буває в подружжі й у наших стосунках з духовними наставниками та іншими людьми.

Існує багато способів, якими виявляється моя посвята Ісусові. Для себе як посвяченої особи я бачу її виявлення через свої обітниці і обов’язки перед Згромадженням св. Клари. Сестри Згромадження св. Клари – моя нова і духовна сім’я, сім’я св. Клари.

Ми, жінки, присвятили себе звершенню нашого покликання до святості й безшлюбності, поділяючи однакове життя. Моя посвята Йому і моєму згромадженню має вплив не лише на моє життя, але на їхнє також. Фактично вона впливає також на Церкву в ширшому розумінні – через молитву, свідоцтво і служіння.

Члени сім’ї впливають на життя один одного. Вони закликають одне одного до святості, і вони кидають виклик одне одному. Це правдиво і для природних сімей, і сімей посвячених осіб. У мене є обов’язок бути посвяченою, жити згідно з тією посвятою і залишатися тісно пов’язаною з моїм згромадженням. Я здійснюю це двома способами.

По-перше, я багато подорожую і не завжди перебуваю у своєму монастирі. Я повинна ділитися своїми враженнями і переживаннями зі спільнотою сестер. Вони мають право на це, тому що через молитву і через взаємну залежність та єдність, породжену нашим життям посвячених осіб, вони є частиною мого служіння, як і я є частиною їхнього.

Я не їду у світ зі власної ініціативи. Вони посилають мене в ім’я згромадження. Усе, що хто-небудь із нас робить, він робить те в дусі і під керівництвом спільноти та настоятелів, які служать спільноті, вказуючи напрям і активізуючи дари, – усе у світлі нашого бачення служіння в монастирі і служіння в Церкві на славу Божу.

По-друге, я залишаюся близькою своїй спільноті через обітницю послуху. Мені доводиться упокорювати себе – і всі ці голоси й видіння, про які я згадувала в цій книзі, – повинна представляти для розпізнавання моїй настоятельці та її радникам.

Я не просто подорожую по світу навмання – просто тому, що думаю, що Бог сказав мені так робити. Я завжди розповідаю своїй настоятельці те, що, на мою думку, Бог говорить мені, але я повністю слухняна її рішенням. Переважно я отримую схвалення робити те, що, як я вірю, повинна робити, але згода дається не завжди. Кілька років тому мене запросили до Австралії. Я сказала настоятельці, сподіваючись, що вона, як звичайно, дасть свій дозвіл. Однак цього разу після молитви вона сказала: «Я думаю, тобі не слід їхати до Австралії. Не на часі».

Зазвичай людина запитала б: «Чому? Виглядає як непогана ідея. Там, в Австралії, люди потребують почути Євангеліє».

Але я вірила тому, про що говорила велика св. Катерина: завжди можна помилитися, і не можна бути впевненим, що чуєш Бога, коли чуєш голоси, але завжди можна попросити свою настоятельку повторити те, що вона сказала, аби впевнитися, що вона мала на увазі саме те, що ти почула від неї. Ось чим добрий послух. Завжди можна впевнитись, що чуєш правильно.

Я прийняла її рішення як Божу волю. Через три тижні в Каліфорнії я зустріла Агнес Санфорд, відому основоположницю служіння зцілення в Англіканській Церкві. Коли вона молилася зі мною, то одержала слово знання від Господа. Я нічого їй не говорила про Австралію, але вона сказала: «Зараз не час для тебе їхати в Австралію. Бог приведе тебе в Австралію, але не в Його планах, щоб ти їхала тепер, і Він хоче, щоб ти почувалася спокійно в зв’язку з тим, що тобі вже сказали».

Я розповіла їй про свою настоятельку. Її відповідь була: «Хіба не чудово пізнавати Бога, практикуючи послух?»

Я справді згідна з цим твердженням. Послух – це не те, що пригноблює людей. Послух робить людей вільними. Це не те, що ослаблює людей; він зміцнює їх. Послух ушляхетнює тіло спільноти. Авторитет настоятеля базується на спільноті.

Розважте історію сотника. Він сказав, що Ісусові не потрібно йти туди, де був його слуга, щоб зцілити його. Усе, що Ісус мав зробити, – це наказати, щоб хлопець зцілився, і він зцілиться. Він сказав Ісусові: «Бо й я людина підвладна, і вояків під собою я маю; і одному кажу: піди то йде він, а тому: прийди і приходить, або рабові своєму: зроби те і він зробить» (Мт. 8:8-9).

Сотник усвідомив, що коли він слухняний імператорові, то він має владу імператора. Він може робити багато речей в ім’я імператора. Так само з Ісусом. Через те, що Ісус, як людина, був повністю посвячений і слухняний Отцеві, у Нього була влада Отця. Він міг зціляти. Він міг воскрешати мертвих. Він міг давати зір сліпим і зціляти прокажених та кривих. Нічого не було неможливого для Ісуса, тому що завдяки послуху Він був наділений повнотою сили і влади Отця.

Так само з християнами, які слухняні Господу. Ось чому Господь може проповідувати, навчати, зціляти, потішати й остерігати через Свій народ – тому що Церква слухняна Господу. Якщо християни насправді повірять у те, що Ісус навчав, вони будуть слухати Церкву, тому що Церква має саме ту владу, що мав Ісус, – опікуватися, вести і спрямовувати християн світу.

Як говорила раніше, як сестра св. Клари, я слухняна Господу, Якого особисто знаю і люблю. Він любить мене і відкривається мені. І все ж, я могла б не мати служіння зцілення як сестра Згромадження св. Клари, якщо не підкорялася б Його владі через свою настоятельку. Могла б не мати і служіння зцілення як сестра св. Клари, якщо бачила б себе окремо від спільноти сестер. Я не можу служити як сестра св. Клари, якщо перестаю бути сестрою св. Клари. Одна перевага обітниці послуху в тому, що вона допомагає всім нам зіставляти наше особисте бачення з баченням спільноти. Влада, належно вживана і шанована, є джерелом єдності, сили і могутності.

Те саме є правдивим для одружених людей. У подружжі повинні бути взаємні повага і любов. Кожний християнський шлюб має місію являти Ісуса у світі. Чоловік і жінка повинні постійно звіряти свої індивідуальні натхнення, охороняти єдність, бачення, вплив своєї любові на суспільство і Церкву.

Ми свідчимо про нашу віру своєю вірністю. Нема іншого способу. Практикування нашої віри – засвідчення її. Коли люди закохані, вони одружуються, і в єдності духа й тіла вони святкують любов, свідчать про неї.

У нас є віра, і ми свідчимо про неї, залишаючись вірними об’єкту цієї віри, Ісусу Господу. Для Ісуса завершальне слово любові – Його хрестові. Для нас завершальне слово любові до Ісуса – виконання Його волі, незважаючи на ціну, яка часто для нас є хрестом.

Вказівник на Ісуса

Завершуючи цю книгу, я хочу нагадати всім дещо зі сказаного раніше. Ви прочитали тут багато про мій спосіб молитви, мою природу духовності, мої видіння і тихі голоси. Будь ласка, не думайте, що ви зобов’язані переживати те, що я переживаю.

Бог говорить до кожного з нас у Свій, властивий Йому, спосіб. Так сталося, що в мене жива уява і любов до розповідей. Бог використовує це, щоб допомогти мені передавати віру. Є багато святих у нашій історії й у світі сьогодні, які просто не чують, не можуть і не хочуть чути голоси або бачити образи чи видіння.

Багато святих проходить через життя з дуже невеликою кількістю досвідчень, від яких з’являється «гусяча» шкіра. Відома всім св. Тереза жалілася на тривалі періоди духовної посухи, під час яких вона ніколи усвідомлено не відчувала Божої присутності або будь-якої форми духовної потіхи.

Не ліпіть себе на чийсь зразок. Як говорить мати Анжеліка, «найкращий спосіб молитися – це спосіб, в який ви молитеся найкраще».

Я хочу закінчити цю книгу двома речами. По-перше, я вважаю, що в Першому посланні до Тимофія 6:12-16 ми знаходимо чудове завершення цій бесіді про послух. Я також вірю, що воно допоможе нам ліпше зрозуміти, що означає бути «вказівником на Ісуса».

По-друге, я попросила Генрі Ліберсата, свого співавтора, написати епілог, в якому він поділиться, як Бог діє в його житті від часу нашої першої зустрічі і молитви десять років тому.

Я молюся, щоб ця книга допомогла всім нам зростати у вірі та ставати більш свідомими важливості життя в Господі, поряд з Господом, для Господа. Я молюся, щоб усі ви молилися одне за одного, а особливо за всіх у служінні, включаючи себе. Я ласкаво прошу всіх вас молитися за священиків, щоб ви шанували Церкву і залишалися близько Таїнств.

Як християни, ми покликані бути знаком присутності Бога. Через віру і послух, у Дусі, посланому Ісусом, ми маємо велику владу й покликання і можливість робити багато добра у світі та приводити душі до Бога.

Будь ласка, моліться, щоб у моєму служінні я завжди була вказівником на Ісуса.

«Змагай добрим змагом віри, ухопися за вічне життя, до якого й покликаний ти, і визнав був добре визнання перед свідками багатьома. Наказую перед Богом, що оживлює все, і перед Христом Ісусом, Який добре визнання засвідчив за Понтія Пилата, щоб додержав ти заповідь чистою та бездоганною аж до з’явлення Господа нашого Ісуса Христа, що його свого часу покаже блаженний і єдиний міцний, Цар над царями та Пан над панами, Єдиний, що має безсмертя, і живе в неприступному світлі, Якого не бачив ніхто із людей, ані бачити не може. Честь Йому й вічна влада, амінь!» (1Тим. 6:12-16).

Попередній запис

Несення хреста

Наступний запис

Епілог