Перемога над дияволом

Він упевнено й твердо наближався до мети, заради якої прийшов у цей світ. Він прийшов спасти грішників і відвести від них гнів Божий. Він прийшов, щоб нанести сатані остаточної поразки й позбавити сили смерть. Був лише один спосіб зробити це, лише один шлях.

Пророцтва щодо Його смерті були виголошені за тисячу років до Його приходу. Перше, як ми вже знаємо, прозвучало ще в Едемському саду, потім у проповідях, притчах і пророцтвах смерть Христа проголошувалася протягом століть. Щоразу, вбиваючи агнця, Авраам передбачав Христову смерть. Для ізраїльтян убиті ягнята символізували майбутню смерть Месії. Щоразу, коли іудеї проливали кров тварини на вівтар, вона нагадувала їм про майбутнього Визволителя, який прийде спокутувати їхні гріхи. Давид у декількох псалмах пророчо описав смерть Христа з великою точністю. Його смерті цілі розділи присвятив пророк Ісая.

Ісус сказав, що в Нього є влада віддати Своє життя за людей: «Я Пастир Добрий! Пастир добрий кладе життя власне за вівці» (Ів. 10:11). І ще: «…так мусить піднесений бути й Син Людський, щоб кожен, хто вірує в Нього, мав вічне життя» (Ів. 3:14,15). Ісус передбачав Свою смерть. Він очікував смерті до Свого приходу на землю, а також упродовж земного життя. Хрест осінив Його земний шлях від самого народження. Від першого до останнього земного подиху Він знав, що мета Його приходу – смерть заради людей.

Ось короткий опис подій, що передували Його стражданням, стражданням, невідомим жодній людині. Нічна варта в Гефсиманському саду, мерехтіння смолоскипів, зрадницький поцілунок. Арешт, суд у первосвященика, година довгого очікування, палац римського прокуратора, палац Ірода, жорстокість воїнів Ірода, спроби Пілата врятувати Його від свавілля натовпу, що вимагав Його крові. Бичування, крики людей, шлях через Єрусалим на Голгофу, цвяхи, які забиваються в руки та ноги, терновий вінець на чолі, знущання й насмішки розбійника, розп’ятого поруч: «Він інших спасав, а Самого Себе не може спасти!» (Мт. 27:42).

Іноді запитують, чому смерть Христа настала так швидко – за шість годин, хоча інші жертви проводили в агонії два, а то й три дні. По дорозі до Голгофи Він втратив багато сил: Його бичували, Він був виснажений. І все ж, коли Він помирав, Його смерть була добровільною, Він Сам обрав годину Свого відходу.

Коли Він був на хресті, зазнаючи невимовних страждань, із Його вуст не зірвалося жодної скарги. Він лише сказав: «Прагну!» Одним цим словом Він висловив нестерпну муку.

Визволитель для грішників

Бог вимагає смерті грішника або Спасителя – того, хто займе його місце. Спасителем став Христос. Архангел Гавриїл і тисячі легіонів ангелів застигли на краю Неба. Одного Його погляду було б достатньо, щоб вони скинули розлючений, оскаженілий натовп у самісінькі глибини пекла. Це не цвяхи утримували Його на хресті, а любов. Немає такого металу, який зрівнявся б із цією любов’ю своєю міццю: «А Бог доводить Свою любов до нас тим, що Христос умер за нас, коли ми були ще грішниками» (Рим. 5:8).

Помер за вас і за мене! Він підніс гріхи наші Тілом Своїм на хрест. «Уявіть собі Його на Хресті з похиленою головою, – сказав один праведник. – Бог залишив Свого Сина, тому що гріхи світу покладені на Нього. Але в серці Його навіть фізичний біль і біль самотності не можуть заглушити жалість і прощення людей, на чиєму місці Він зараз перебуває. Ця жалість стосується нас, із Собою Він поводиться безжально». І ми стоїмо, вражені видом Його страждань, відчуваючи свою повну нездатність зрозуміти їх і пояснити. При цьому ми виразно відчуваємо велич і силу Того, Хто вимовляє останнє: «Здійснилося».

Не фізичні страждання Христа виділили Його з числа земних страждальців. Були ті, хто висів на хресті довше, ніж Він. Багато було мучеників і до Нього. Але духовних страждань, подібних до Христових, не зазнавала жодна людина – ні до Нього, ні після. Коли Ісус вигукнув: «Боже Мій, Боже Мій, нащо Мене Ти покинув?» – цей крик означав, що Він Сам, безгрішний, став на мить подібний грішникам, прийняв фізичну смерть і на мить утратив відчуття Божої присутності, яке ніколи раніше Його не залишало. У кульмінаційний момент історії ці слова злітають із вуст покинутого всіма Христа! Вони немов спалахом блискавки освітили Христове страждання. Світло цих слів нестерпне, як сказав Дж. Кемпбелл Морган, «від них очам боляче». Як висловився доктор Морган, ці слова прозвучали, щоб «люди пізнали глибину свого незнання».

Безгрішний Ісус прийняв на Себе гріх замість нас, щоб ми могли стати праведними в очах Бога. Він «відкупив нас від прокляття Закону, ставши прокляттям за нас» (Гал. 3:13). На хресті Він ототожнювався з гріхом, щоб спокутувати його. Тому Бог Його й покинув. Ісус не знав гріха, тому в покаранні за гріх, яке Він поніс, містилося щось життєво важливе для нас, але що не мало життєвої цінності для Нього.

Про те, що сталося в самому серці гріховної темряви, нам дізнатися не дано. Я знаю лише, що Він поніс на Собі мої гріхи й підніс їх на хрест. Він прийняв смерть, на яку заслуговував я. Пекельні страждання дісталися Йому, а не мені. І те, що я маю сподівання на життя вічне в раю, не моя заслуга, а Його. Все, про що в Старому Заповіті говорилося символічно, сталося. Більше священикам не потрібно заходити в Святе святих раз на рік. Жертва Ісуса була принесена раз і назавжди.

Після того як для спокутування гріхів усе було зроблено, грішникам, щоб примиритися з Богом, залишилося лише повірити в Сина: «Так бо Бог полюбив світ, що дав Сина Свого Однородженого, щоб кожен, хто вірує в Нього, не згинув, але мав життя вічне» (Ів. 3:16).

Попередній запис

Бог у трьох іпостасях

Наступний запис

Три цілі хресної смерті