Уперше я побачив брата Лоуренса 3 серпня 1666 року. Він сказав мені, що Бог виявив до нього виняткову милість, навернувши його у віці вісімнадцяти років. Побачивши однієї зими дерево, з якого вітер зняв листя, і роздумуючи про те, що через деякий час на ньому знову зазеленіють листочки, а опісля з’являться квіти і плоди, брат Лоуренс прийшов до дивовижного усвідомлення Божого провидіння і сили, яке відтоді ніколи не покидало його душі. Це бачення цілком звільнило його від світу і запалило в ньому таку любов до Бога, що він не міг сказати, чи могла вона стати ще більшою за наступні сорок років життя.
Брат Лоуренс розповів, що служив в одного скарбника, пана Фіберта, і був дуже незграбним – у нього все в руках ламалося. Потім він вирішив піти в монастир, гадаючи собі, що там зможе виправити свою незграбність і зроблені помилки, та щоб віддати Богові своє життя з усіма його благами. Але, як додав брат Лоуренс, Бог здивував його, бо в монастирі він не знайшов нічого, крім щастя і радости.
Брат Лоуренс наголошував на тому, що нам треба утвердитися у відчутті Божої присутности, безперервно розмовляючи з Ним. Тому що соромно припиняти розмову з Ним і думати про нісенітниці. Нам слід живити і плекати в душах високі думки про Бога, які приносили б нам велику радість від посвячення Йому.
Ми маємо запалитися, тобто оживити нашу віру. Дуже сумно, що в нас її так мало і що, замість того, щоб прийняти віру за правило своєї поведінки, люди вдовольняються заяложеними молитвами, які щодня змінюються. Насправді однієї віри достатньо, щоб привести нас до високого ступеня досконалости. Нам треба віддавати себе Богові як у світських, так і в духовних справах, і шукати свого задоволення тільки у виконанні Його волі, і не важливо, поведе нас Бог шляхом страждання чи втіхи, бо для душі, яка по-справжньому підкорилася Богові, це не має значення.
Він наголосив, що вірність необхідна нам особливо тоді, коли наша молитва є мінливою й не має стабільности – то підйоми, то спади, бо тоді Бог випробовує нашу любов до Нього. Це нагода для нас цілковито підкоритися Богові, завдяки чому ми можемо значно зрости в духовному житті.
Що стосується страждань і гріхів, про які він щодня чув у світі, то вони не дивували його, а, навпаки, він був здивований, що їх не стало ще більше, зважаючи на всі злі наміри, на які здатні грішники. Зі свого боку, він молився за них, знаючи, що Бог може виправити зло, яке вони вчинили, коли Йому так буде до вподоби, а тому не переймався цим більше, ніж треба.
Брат Лоуренс зауважив, що для того, аби прийти до такого смирення, якого бажає від нас Бог, нам слід ретельно стежити за всіма пристрастями, які примішуються як до духовних, так і до світських речей, і Бог проллє світло на ці пристрасті тим, хто справді бажає служити Йому.
Наприкінці першої розмови брат Лоуренс попередив мене відверто: якщо я справді бажаю щиро обговорити, як служити Богові, то я можу приходити до нього так часто, як мені буде потрібно, не боячись завдати йому клопоту, але якщо це не так, то мені не слід більше навідуватися до нього.