“Коли св. Домінік навчався у Валенсії, тоді в цілій Іспанії був великий голод. Позаяк нещастя убогих не було йому байдужим і він щиро співчував їм, то вирішив одночасно виконати волю Господа й усіма доступними йому засобами полегшити страждання вмираючих бідняків. Домінік розпродав свої книги (які становили для нього велику цінність) та інші речі. Він визначив обсяг милостині, розділив своє майно на частки і поділив його між убогими” (LIB, №10).
***
Те співчуття, яке виникло в серці молодого студента, коли він побачив жахливу нужду, вже ніколи його не покинуло. Милосердя стало найважливішою і найхарактернішою рисою характеру Святого. Перед тим, як розпочати реколекції зі св. Домініком, ми повинні замислитися, скільки співчуття знайдемо у своїх серцях.
Саме ж співчутливе слово – це внутрішня настанова, яка єднає нас із нещастями іншої особи. Таке співчуття сповнювало й Ісуса. Він страждав разом з тими, кого діткнуло нещастя. Поділяв з ними їхню недолю. І таку налаштованість на співстраждання передав Своїм учням – першим апостолам. Наш Спаситель завжди глибоко переймався людською недолею.
Молодий Домінік був подібний на багатого юнака, який вирішив вступити на вказану йому дорогу. Так само і він, Домінік, пішов услід за Господом. Прагнув заслужити на вічне життя. Дотримувався заповідей, а коли відчув, що внутрішній голос наказує йому розпродати все своє майно, то зробив це. Розпродав його спонтанно, бо так вимагала ситуація. Не позбувся того, що було зайвим. Віддав те, що йому було найпотрібніше – свої книжки з нотатками.
Коли Ісус побачив, що натовп людей, який упродовж дня слухав Його науку, потребує поживи, то помножив для нього хліб і рибу. Домінік зробив те, що може вчинити людина, але не завжди і не кожний це робить: віддав те, що мав. Не виголошував, заохочуючи промови про допомогу бідним. Керуючись покликом свого серця, практично діяв так швидко, як тільки міг. Так, як дещо згодом і св. Вікентій Пауло, він не намагався вирішити всі проблеми зумовлені голодуванням народу. Робив лише те, що було в його силах. Мав для цього достатньо багато відваги.
Брат Степан, один з тих, які перебували разом з Домініком, під час канонізаційного процесу засвідчив: “Спонуканий співчуттям і милосердям, брат Домінік розпродав свої книги із власними нотатками на полях, а здобуті в такий спосіб кошти роздав убогим, так само як й інші речі, які мав. “Не хочу, – говорив він, – вивчати тексти на пергаменті тоді, коли люди вмирають з голоду” (VIE, №35).
Домінік не був сентиментальним. Він відзначався надзвичайною співчутливістю і завжди керувався голосом свого серця. Не міг спокійно дивитися на суспільну нужду, в якій перебували люди. Коли був молодим, то боровся з матеріальним убозтвом і голодом, а пізніше започаткував послідовну боротьбу з духовною нуждою тих, які потрапили під вплив єретичних доктрин.
Домінік був людиною, яка керується серцем. Разом зі своїм приятелем Франциском з Асижа він прагнув наслідувати Ісуса Христа в Його убозтві. Ісус наголошував, що це не є виключно матеріальною убогістю, бо йдеться не тільки про те, що не має де прихилити голову. Своїм справжнім убозтвом Ісус вважає “не приймати гідності, яка могла би зрівняти Його з Богом”. Воно виявилося в співчутті, якого зазнав, коли бачив паству без пастиря.
Домінік отримав від Святого Духа особливий дар – здатність приєднуватися до страждань інших людей. Практично підтвердив це під час голоду у Валенсії, а потім знову підтверджував це упродовж цілого свого життя.
Навіть його чернече та священиче покликання виникло в його душі із співчуття до знедолених. Коли побачив, то перейнявся духовною злиденністю убогих людей, які були відлучені від правдивої віри і втратили єдність із Церквою внаслідок проповідництва єретиків-катарів, які знайшли притулок у південно-західній частині Франції після того, як їх прогнали з усіх інших місць. Протягом сторіч спосіб мислення змінився і Домініка почали зображати як переслідувача єретиків. Насправді в ньому потрібно бачити людину, якій властиве велике співчуття, яка не може перейматися таким духовним упадком.
Чимало людей бачило Домініка, коли він плакав. Ісус плакав над байдужістю мешканців Єрусалима до Його послання любові, Домініка також зворушувала нужда нещасного світу. Плакав, коли служив Святу Літургію, бо так переймався стражданням Ісуса Христа. Разом з Ним страждав через те, що Господь не отримує тієї належної пошани, яка Йому належить; переймався, що до людей не доходить послання Євангелії, в якій сказано про любов Господа до людини.
Його співчуття не було лише теоретичним. Воно змінило життя Домініка. Він піддався його проводу. І якщо він вирішив залишитися в Парандж, замість повернутися до свого впорядкованого життя, то це відбулося тому, що відчув таку внутрішню силу, якій уже не міг опертися.
Домінік був людиною, яка керувалася серцем. Далі ми пересвідчимося, що він не розгублювався і не впадав у відчай, коли проливалася кров. Завжди мав власну думку, яка, однак, в будь-якій ситуації залежала від поривань його серця.
Неодноразово йому доводилося втішати своїх братів. Якщо бачив, що хтось із них перебуває в непевності, присвячував їм свій час, розмовляв з ними, заохочував їх до панування над собою і вручення себе Божій волі. Розповідають, що слова Домініка були дуже лагідними, він так досконало з’ясовував причини смутку в житті братів, що той або інший брат відходив після таких розмов утішений і з піднесеним духом.
Ця риса благословенного Домініка вплинула зокрема, на с. Цецилію, одну з перших монахинь Ордену, яка часто спілкувалася з ним у розмовниці свого монастиря. “Був завжди усміхненим і радісним, хіба що сповнювало його співчуття до ближніх, якщо вони були сумними” (VIE, С. 124)
Можна стверджувати, що св. Домінік відзначався жіночою лагідністю, такою інтуїцією, яка вгадує до того, ніж щось буде сказане, яка випереджує те чи інше твердження делікатною увагою, завдяки якій вдається зрозуміти, коли потрібний заспокійливий жест.
Його наступник в Ордені проповідників – Йордан де Сахе – змалював портрет Домініка в “Libellusie” – книжці, яка написана для співбратів, “які бажали пізнати обставини виникнення і початки становлення Ордену проповідників” (LIB, №2).
У цій праці можемо прочитати такі слова: “Відзначався непохитною рівновагою Духа, хіба що якась недоля порушувала його спокій, викликала в ньому співчуття і милосердя” (LIB, №103).
Далі знаходимо фрагмент, який у кількох словах подає зворушливий непересічний духовний портрет.
“До кожної людини ставився з милосердям, а тому любив усіх людей, і всі любили його. Створив власний принцип, згідно з яким тішився разом з людьми їхньою радістю і плакав з тими, які були засмученими; він немов променів вірою любові, піклувався про ближніх і співчував людям в їхній недолі” (LIB, №107).
Домінік надзвичайно спонтанно виявляв своє співчуття іншим людям в їхній недолі. Був він цілком сповнений Христом і, дозволяючи Йому жити в собі, наслідував Його вчинки. Він не міг пройти повз страждання, не сприйнявши його, як своє власне. Це саме серце зробило з Домініка справжню Божу людину, справжнього теолога, як скаже про Домініка пізніше один із синів Ордену проповідників – св. Тома з Аквіна.
Св. Домінік прагнув, щоби брати також відчували таке співчуття. Хотів, щоби, навчаючи, вони керувалися одним наказом: указувати людям в їхній нужді – матеріальній, моральній і духовній – їхню справжню дорогу, яка провадить до серця Господнього. Домінік доручав своїм співбратам, щоби вони завжди були співчутливими і небайдужими, щоби не забували, що є сенсом їхнього чернечого життя. Заповідав їм не занедбувати убозтво.
Убозтво було для нього знаком, з допомогою якого можна визначити проповідників, які дійсно готові служити Богові, справді люблять Ісуса Христа, здатні цілком покластися на Його Провидіння. Численні свідчення доводять, що св. Домінік “насправді любив убозтво” (LIB, № 108).
У перший день наших реколекцій зі св. Домініком будемо розважати про безмежну любов, яка палала в серці Господа нашого Ісуса Христа: любов, яка запровадила Його аж на Хрест і яку Він улив у серця Своїх вірних.