Оскільки ви так щиро бажаєте, щоб я описав вам метод, за допомогою якого я прийшов до того звичного відчуття Божої присутности, яке наш милосердний Господь зі Своєї милости дарував мені, я виконаю ваше прохання, якщо ви погодитеся нікому не показували цього листа. Якби ж я знав, що ви покажете цей лист комусь, то всього мого бажання, щоб ви зростали в духовному житті, було б недостатньо, щоб змусити мене підкоритися вашому проханню.
Ось що я можу сказати вам: знайшовши в багатьох книгах різні способи звернення до Бога і різні практики духовного життя, я зміркував, що вони радше ускладнять, ніж полегшать мені досягти того, до чого я прагнув, а це було не що інше, як належати цілковито Богові. Це змусило мене прийняти рішення віддати все заради Всього. Після того як я цілковито посвятив себе Богові, щоб, як тільки міг, спокутувати свої гріхи, я зрікся, заради любови до Нього, усього, що не було Ним, і почав жити так, ніби у світі не було нікого, крім Нього і мене.
Інколи я бачив себе перед Ним бідним злочинцем біля ніг свого судді, іншим разом я бачив Його в серці як свого батька, як свого Бога. Я поклонявся Йому так часто, як тільки міг, утримуючи свій розум у Його святій присутності і згадуючи про Нього так часто, як тільки виявляв, що мої думки ухилялися від Нього. Це стало моїм завданням не лише в призначений для молитви час, а й упродовж цілого дня. Щогодини, щохвилини, навіть у розпал своєї роботи, я витісняв з голови все, що заважало мені думати про Бога.
Мені нелегко це давалося, але я продовжував вправлятися в цьому, незважаючи на всі труднощі, які виникали, та намагався не надто перейматися і тривожитися, коли мої думки починали блукати. Це стало моєю звичайною практикою відтоді, як я почав духовне життя, і хоч я робив це дуже недосконало, усе ж таке вправляння принесло мені велику користь. Я добре розумів, що все залежить від милосердя і доброти Божої, бо ми нічого не можемо зробити без Нього, а я ще менше, ніж будь-хто інший.
Але коли ми вірні в тому, щоб залишатися в Його святій присутності й завжди ставити Його вище від власних інтересів, то це не тільки не дасть нам ображати Його і робити все, що може Йому не сподобатися, а й породить у нас святу свободу і, якщо можна так сказати, дружні стосунки з Богом, в яких, коли ми просимо, Він дарує нам благодать, якої ми потребуємо. Завдяки частим повторенням такі дії стануть звичними, і присутність Бога буде для нас цілком природною.
Подякуйте Йому разом зі мною за Його велику доброту до мене, за яку я ніколи не зможу Йому достатньою мірою віддячити, і за велику милість, яку Він виявив до такого нещасного грішника, як я. Нехай усі люди славлять Його. Амінь.