53 Спаситель вперше об’являє їй Своє Найсвятіше Серце
Якось, маючи трохи більше вільного часу, бо зазвичай увесь мій час ішов на виконання доручень, я перебувала перед Найсвятітими Тайнами (27 грудня 1673 року. – Ред.). Була настільки переповнена Божою Присутністю, що зовсім забула про себе і про місце, де перебувала, віддаючи Божественному Духові, силі Його любові своє серце. Господь вчинив так, що я, спочиваючи на Його Божественних грудях, почала розуміти диво Його любові і незбагненні таємниці Його Найсвятішого Серця, які досі були приховані від мене, і лише зараз вперше Спаситель їх мені привідкрив. І вчинив це в такий спосіб, що не залишив і дрібки сумніву (а я завжди боялася помилитися). Ось як це відбувалося.
Господь промовив до мене: “Моє Божественне Серце палає такою великою любов’ю до людей, і до тебе також, що не може більше носити в собі полум’я цієї любові. Мушу його вихлюпнути за твоїм посередництвом і об’явитися людям, аби збагатити їх безцінними скарбами, які тобі покажу. У них стільки ласк, освячуючих і спасаючих, що їх треба підняти з прірви забуття. Для виконання цього великого наміру Я вибрав тебе як прірву нікчемності і безпорадності, аби все зробити Самому”.
Відтак Господь зажадав мого серця; я попросила, аби його взяв, і Він занурив його в Своє, гідне любові Серце. Дав мені побачити, як у Його Серці моє серце стало у великому полум’ї малою жариною. І цю жарину, що мала форму мого серця, Він витягнув з полум’я і, повернувши на місце, промовив: “Поглянь, кохана Моя, ось коштовний завдаток Моєї любові. Ця мала жарина найвищого полум’я відтепер буде твоїм серцем і палатиме в тобі до останньої миті твого життя. Його жар не згасне ніколи і ти нічим не зможеш його остудити, хіба ледь-ледь пусканням крові, яке так відчутно позначу Кров’ю Мого Хреста, що принесе воно тобі більше принижень і терпінь, аніж полегш. Тому хочу, аби цього кровопролиття в простоті серця просила, – так ти зможеш ревно дотримуватися Уставу і водночас відчувати втіху від усвідомлення, що на хресті упокорень втрачаєш кров. А знаком тієї великої ласки, якою тебе обдаровую, і яка стане підґрунтям інших ласк, які чекають на тебе, буде біль від рани, яка залишиться назавжди під твоїм серцем. І якщо досі ти була тільки Моєю невільницею, то віднині називатиму тебе улюбленою ученицею Мого Найсвятішого Серця”.
54 Що діялося з нею після отримання привілею?
Отримавши таку велику ласку, якийсь час не розрізняла: на землі я чи на небі, – протягом кількох днів перебувала в стані палкого сп’яніння і змушена була робити великі зусилля, аби повертатися до себе і до спілкування з іншими. До того ж, не могла спати, бо рана, біль від якої так ціную, спалювала мене зсередини, – я була настільки наповнена Богом, що не могла пояснити цього моїй настоятельці. Мені було соромно і важко говорити про це, бо відчувала свою нікчемність, – легше було би зізнатися у своїх гріхах перед цілим світом або висповідатися привселюдно, аби виявити усю свою гріховність, аніж говорити про отримані ласки.
55 Перші п’ятниці місяця. Серце Ісуса об’являється їй як сяюче сонце і як палаюче вогнище
Ласка, про яку я вже згадувала, і яка стосувалася відчуття болю від рани в боці, поновлювалася кожної першої п’ятниці місяця в такий спосіб: Найсвятіше Серце об’являлося мені у вигляді сяючого сонця, оточеного навкруги яскравим промінням, яке сягало мого серця і запалювало його таким вогнем, що міг спопелити мене. Діялося це саме тоді, коли Божественний Учитель пояснював, чого від мене очікує і відкриває таємниці Свого гідного любові Серця.
Якось, коли виносили Найсвятіші Тайни, я була настільки зібрана внутрішньо, що змогла побачити мого Найсолодшого Учителя Ісуса Христа. Він об’явився мені в сяйві слави з п’ятьма ранами, які випромінювали сяйво, наче п’ять сонць, а Його груди були наче палаюче вогнище. Відтак вони відкрилися і я побачила Його любляче і гідне любові Серце. Це воно було живим джерелом сяйва. Саме тоді Він привідкрив мені невимовні дива Своєї чистої любові, показав увесь надмір Своєї любові до людей, від яких отримує лише забуття і невдячність. “Це Мене пригнічує більше, аніж усі терпіння Моєї Хресної Дороги, – сказав Ісус, – до такої міри, що якби Я мав від них хоч трохи взаємної любові, не дуже зважав би на все, що для них зробив, а хотів би зробити ще більше. Але відчуваю лише їхню холодну байдужість, вони відвертаються від Мене і не поспішають робити для Мене добро”.
56-57. Господь заохочує її до задосить учинення, зокрема, через Причастя кожної першої п’ятниці місяця і Святу Годину
“Але хоч ти зроби Мені таку приємність і надолужуй за їхню невдячність, наскільки це зможеш зробити”. Коли ж я нагадувала про свою недосконалість, заспокоював мене словами: “Поглянь, з чого черпатимеш те, чого тобі не вистачає”, і Його Божественне Серце відкривалося, і з Нього струмувало таке сяйво, що пронизувало мене наскрізь. Я боялася, що не витримаю і просила Господа пожаліти мене. “Не бійся нічого, – відповів. – Я стану твоєю силою, лише прислухайся до Мене, до того, чого жадаю від тебе, аби приготувати тебе до виконання Моїх намірів. Насамперед прийматимеш Мене в Найсвятіших Тайнах так часто, як дозволить це тобі робити послух, а прикрощі та упокорення, що супроводжуватимуть тебе, прийматимеш ж завдатки Моєї любові. Кожної першої п’ятниці місяця прийматимеш Святе Причастя, а щоночі з четверга на п’ятницю дозволю тобі пройматися тим смертельним смутком, який охопив Мене в Оливному Городі. І смуток цей приведе тебе, хоч і не зможеш цього осягнути, до відчуття такого конання, яке буде витримати важче, аніж саму смерть. І щоб бути зі Мною на цій смиренній молитві, з якою звертався Я до Отця Свого в найважчі хвилини Мого життя, між одинадцятою та дванадцятою годинами ночі, стоятимеш зі мною на колінах, припадаючи обличчям до землі. А чинитимеш це для пригасання Божественного гніву, благаючи милосердя для грішників, і в такий спосіб пригасиш гіркоту, яку Я відчував через недбальство апостолів, коли вони поснули замість того, аби молитися зі Мною. Під час тієї Години чинитимеш те, чого тебе навчу. Але пам’ятай, доню Моя, що довірятися легковажно кожному духові не можна, бо диявол чатує, аби тебе ошукати. Тому не роби нічого без своїх провідників, бо лише над тими, хто керується послухом, диявол не має влади”.
58 Настоятелька забороняє їй усе. Висока температура
Протягом усього того часу я була наче поза собою, не розуміла, де перебуваю. Коли ж зауважили, що я не можу ані розмовляти, ані стояти, хіба докладаючи великих зусиль, відвели мене до настоятельки. І коли я впала перед нею на коліна, вона почала мене умертвлювати й упокорювати, і я навіть раділа з цього. Коли ж, долаючи сором, я розповіла їй, що зі мною діється, вона ще дужче взялася мене упокорювати. І не дозволяла мені нічого з того, що Господь, на моє переконання, від мене жадав. Більше того – вона з погордою поставилася до того, що я їй розповіла. Покидаючи настоятельку, я відчула глибокий спокій.
Однак вогонь, який мене палив, спричинився до постійної високої температури. Але я не хотіла ні на що скаржитися, бо відчувала насолоду в терпінні. Коли ж сили покинули мене, змушена була зізнатися лікареві, що такий стан триває віддавна. Після цього було ще понад шістдесят напливів високої температури.
Тіло страждало, але душа раділа, бо я розуміла, що цей всепоглинаючий вогонь можна наситити тільки деревом Хреста, тобто терпінням, відреченням, приниженням і болем. І ніколи не відчувала такого болю, який би міг дорівнятися усвідомленню, що замало страждаю. Боялася навіть, що помру.