59 Їй об’являється Найсвятіша Тройця
Однак Господь не припиняв обдаровувати мене Своїми ласками. Якось, зомлівши, побачила я Три Особи Найсвятішої Тройці, і це видіння наповнило мою душу великою втіхою. Мені важко описати те, що сталося, але пам’ятаю, що Отець Небесний показав мені величезний Хрест, оповитий терням й оточений усіма знаряддями мук. “Поглянь, доню Моя, – сказав. – Даю тобі той самий дар, яким обдарував улюбленого Сина Мого”.
– А Я, – промовив Ісус Христос, – долучаюся до Нього, як Сам був долучений, і на Ньому буду тобі вірним товаришем.
– Той, Хто є тільки Любов’ю, поглине тебе на Ньому, очищаючи, – промовила Третя Особа.
Мою душу оповили незбагненна радість і спокій. Це було незабутнє відчуття. Три Особи Найсвятішої Тройці об’явилися мені в іпостасі Трьох Юнаків однакового віку, зросту і краси, у білому сяючому одязі. Лише згодом я збагнула, передріканням яких великих терпінь було це видіння.
60 Повинна просити одужання на доказ правдивості своїх видінь
Коли мені наказали, аби просила в Господа здоров’я, скорилася, хоч боялася бути вислуханою. Сказали, що повернення здоров’я буде доказом того, що діється зі мною усе це з Божої Волі. Відтак отримала дозвіл на те, про що говорив Ісус, а саме на Святе Причастя в перші п’ятниці і на Святу Годину з четверга на п’ятницю, як того й бажав. Офірувала в послуху усі ці справи Господеві, й одразу була оздоровлена. Обдарувала мене Своєю Присутністю Найсвятіша Діва, моя добра Мати, і під час другої розмови сказала мені: “Будь відважною, доню Моя. Від імені Мого Божественного Сина повертаю тобі здоров’я, бо на тебе чекає довга і нелегка дорога, завжди на Хресті. Зранена цвяхами і терням, пошматована бичуванням, не бійся нічого: Я не покину тебе ніколи й обіцяю тобі Мою опіку”. Ще не раз після цього давала мені таку обітницю, коли я відчувала в ній велику потребу.
61 Святість Божа не терпить жодної плями
Господь не припиняв обдаровувати мене Своєю Божественною Присутністю й обіцяв, що так буде завжди. Навіть, коли бачив мої провини, не відвертався від мене. Та позаяк святість Його не терпить жодної вади, звертав увагу на найменші недосконалості, в яких було хоч трохи свідомого недбальства. Було мені важко стояти перед Його святістю, адже через свою недосконалість і нікчемність робила багато помилок, хоч і мимовільних. Було мені легше стерпіти які завгодно муки, аніж Присутність Святого Бога, коли душа моя знемагала від якогось гріха; радше би мене вкинули до палаючої печі.
62 Господь дорікає їй, показуючи її нікчемність
Якось я допустилася марнослав’я стосовно себе самої. О, як дорого мені це коштувало, Господи! “Ти – прах і попіл, чим тобі пишатися?”, – дорікав мені Господь. “Сама собою ти – ніщо! – Картав мене з суворим обличчям. – І завжди повинна про це пам’ятати, не підносячись з прірви своєї нікчемності. І ось, аби щедрість Моїх ласк не заважала тобі бачити себе в правдивому світлі і розуміти, хто ти насправді, показую тобі тебе такою, якою ти є”. Коли ж я побачила своє справжнє зображення, то відчула до себе таку огиду, що якби Господь не підтримав мене, втратила би свідомість.
Не могла збагнути величі Його милосердя і доброти. Не розуміла, чому Він досі не вкинув мене до пекла і не втратив до мене терпіння, тоді як сама себе я вже не могла терпіти. У такий спосіб карав мене за найменші прояви марнослав’я, аж інколи я змушена була звертатися до Нього з проханням: “О, Господи, або дай мені померти, або усунь це зображення з-перед моїх очей, бо я не можу жити, дивлячись на нього”.
Я починала ненавидіти себе, але послух не дозволяв мені накладати на себе кари. Оскільки знала, що Господар моєї душі задовільняється усім, що роблю з послуху, й особливо коли принижуюсь, приймала з вдячністю будь-яку покуту. Бо хоч би і найсуворішою вона була, здавалася мені залегкою стосовно тієї, яку накладав Господь, адже бачив недоладність навіть у тому, що виглядало найдосконалішим і найчистішим. Дав мені це зрозуміти в день Всіх Святих:
- Не знають вади небесні квіти.
- Небесна сила – нетлінна.
- Ніщо не гине – усе на світі
- Вогонь любові поглине.
Лише згодом я збагнула значення цих слів. “Не знають вади небесні квіти”, отже і я не повинна терпіти жодної плями на своїй душі. “Небесна сила – нетлінна”, – цей вираз означав, що в усьому я повинна покладатися на Нього, адже Він всесильний, – ніщо не можна втратити, віддаючи Йому. Два останні рядки стосувалися раю, де ніщо не проминає, бо все вічне й усе вдосконалюється в полум’ї любові. Саме тоді переді мною ледь відхилили завісу слави небесної, – о, Боже, якою радістю і тугою сповнилося моє серце! Проводячи реколекції, я могла тоді цілий день перебувати в стані такої невимовної радості. Здавалося, що після таких відчуттів мені нічого іншого не залишається, як поквапитися на вічний спочинок. Але почула слова, з яких збагнула, що мені ще далеко до моїх прагнень:
- Пізнати прагнеш радість Неба
- Вже там, де суєта і сум?
- Терпінням заслужити треба
- Цієї радості ясу.
Відтак Господь показав мені усе, що мала витерпіти протягом життя, і я затремтіла усім своїм тілом, хоч побачене тоді не дало мені такого розуміння, як майбутня дійсність.
63 Бог вимагає смирення і щирості в сповіді
Коли я готувалася до підсумкової річної сповіді, вишукуючи в своєму серці найменші гріхи, мій Божественний Учитель промовив до мене: “Чому непокоїшся? Роби те, що у твоїх силах, а Я додам те, чого тобі забракне. Адже нічого так не прагну в цій Тайні, як серця смиренного і щирого, яке з власної волі, аби не завдавати Мені болю, оскаржуючи усю свою ницість, відкривається переді Мною. І Я прощаю відразу. Саме так відбувається досконале винагородження гріхів”.
64 Нема певності, чи нею провадить Божий Дух
І ось той Найвищий Дух, під впливом якого Я перебувала і який діяв незалежно від мене, настільки заволодів моєю істотою духовною, і навіть тілесною, що у своєму серці я не знаходила жодного власного поруху радості чи смутку, а жила так, як Він того прагнув. Він повністю заполонив мій розум й, усвідомлюючи це, я боялася бути ошуканою. Не була впевнена, незважаючи на усі докази з Його боку і з боку моїх духовних провідників. Дух той не давав мені інших провідників – лише таких, які вивчали Його ставлення до мене. Я боялася бути ошуканою, а вони радили мені повністю довіритися Духові і беззастережно дозволити собою керувати; навіть якби Він зробив мене іграшкою в руках диявола, а саме цього я боялася, все одно я мала іти на Його поклик.
65 Шати непорочності
Відбувши підсумкову річну сповідь, я почувалася так, наче була роздягнена, а відтак зодягнулася в ясні шати. Почула слова: “У шати непорочності зодягнув душу твою, аби віднині жила тільки життям Богочоловіка, тобто жила не сама, але дозволила Мені жити в тобі. Отже, Я житиму життям твоїм, а ти житимеш тільки в Мені і через Мене. Хочу, аби діяла так, наче це не ти, а Я дію в тобі і за тебе, залишивши Мені турботу про все. Віднині ти не повинна мати власної волі, хіба настільки, аби дозволити Мені діяти за тебе усюди і завжди”.