66 Подвійне зображення життя щасливого і розп’ятого
Якось Ісус, єдина любов душі моєї, явився мені, тримаючи в одній руці зображення щасливого життя черниці, що проминає в спокої, гармонії, у доброму здоров’ї і людській шані. У другій Його руці було інше зображення: людини убогої і зневаженої, яку розпинають упокорення, погорда і протиріччя, через що страждають і дух її, і тіло. Показуючи мені обидва ці зображення, Ісус сказав: “Вибирай, доню Моя, який тобі більше до вподоби, а Я обдарую тебе ласками, незважаючи на твій вибір”. Я ж, до стіп Його низько схилившись, промовила: “О, Господи, не потребую нічого, крім Тебе, тож прийму те, що Ти для мене вибереш”. Коли ж наполягав, аби вибирала сама, не погодилася: “Вибери за мене, Господи, те, що принесе Тобі більшу славу, і не зважай на мої нахили чи вигоди. Аби Ти був задоволений, цього мені досить”. Тоді Господь сказав мені, що з Магдалиною я вибрала кращу частку, яку ніколи не втрачу і яка залишиться назавжди моїм спадком. А відтак, показуючи мені зображення життя Розіп’ятого, промовив: “Його Я вибрав для тебе, аби сповнилися Мої наміри й аби зробити тебе подібною до Себе. Те друге зображення не є життям заслуги, але насолоди; а це – для вічності”. І я прийняла символ смерті і розп’яття, цілуючи руки, які мені його запропонували. І хоч єство моє протестувало щосили, я притиснула це зображення до свого серця і відчула, як міцно вкарбувалося в мене те, що побачила.
67 Бог просвічує настоятельку, яким чином керуватиме нею
Це настільки змінило мене, що я сама себе не впізнала. Але робити висновки залишила настоятельці, від якої не могла нічого приховувати, ані нехтувати її дорученнями, якщо вони виходили безпосередньо від неї.
Але Дух, який мною керував, спричинявся до того, що мені доводилося долати великі труднощі, коли настоятелька доручала мені щось, що не виходило безпосередньо від неї або хотіла мене скеровувати, послуговуючись порадами інших. Однак Ісус обіцяв, що просвічуватиме її, аби вона вела мене згідно з Його намірами.
68 Диявол отримує дозвіл її спокушати
Найбільші ласки я отримала з доброти Господа під час Св. Причастя. Якось вночі з четверга на п’ятницю Господь застеріг мене, що диявол хоче випробувати мене в горнилі спротиву й упокорень, спокус і покинутості, як розплавлене золото. І на все це отримав дозвіл, за винятком гріха нечистоти. Господь не хотів, аби ворог Його докучав мені цією спокусою і ніколи не давав йому дозволу підступити до мене з таким гріхом. Щодо інших спокус, то я повинна бути пильною, особливо це стосується пихи, розпачу і переїдання, яких я боялася більше смерті. Але Господь заспокоїв мене, сказавши, що Сам буде в мені твердинею непохитною, Сам змагатиметься і Сам стане нагородою моїх перемог, оточить мене Своєю силою, аби вистояла.
Однак мушу бути дуже пильною до речей зовнішніх, Він же турбуватиметься про внутрішні. Незабаром диявол почав мене переслідувати. Явився мені в образі бридкого негра, очі якого блищали, як дві вуглини. Скрегочучи зубами, промовив: “Проклята! Зловлю тебе у свої тенета, а щойно запаную над тобою, відчуєш як шкодитиму тобі скрізь”. Та хоч як він не погрожував, я нічого не боялася, почувалася внутрішньо сильною. Здавалося мені навіть, що не злякалася би й ненависті усього пекла – така сила струмувала від маленького хрестика, якому Спаситель надавав владу відганяти від мене завзятість пекла. Вдень і вночі носила його на своєму серці, відчуваючи велику допомогу.
Лише Бог знає про мої терпіння до часу отримання призначення до інфірмерії (приміщення при монастирях, де поміщалися хворі. – Прим. ред.). Мала надто вразливу натуру, тож терпіла і від людей, і від диявола. Диявол виштовхував і нищив все, що потрапляло мені до рук, а тоді ще й кпив з мене: “Нездаро, ти нічого не можеш зробити доладу”. Це мене настільки засмучувало і пригнічувало, що я не відала, що робити, а розповідати настоятельці забороняв мені, бо послух перемагав і розпорошував усі його зусилля.
Якось, коли я несла посудину з розжареним вугіллям, зіштовхнув мене вниз зі сходів, але, на диво, вугілля не розсипалося і я не отримала жодного опіку, хоч Сестри, які бачили, як падала, були переконані, що поламала ноги.
69 Ангел-Хоронитель допомагає їй і дорікає
Відчувала, що мій вірний Ангел-Хоронитель підтримує мене, пам’ятає про мене і дає мені слушні зауваження. Якось, коли я хотіла втрутитися в розмову, що стосувалася одруження однієї моєї родички, суворо мені за це дорікнув, сказавши, що така поведінка принижує чернечу душу, і якщо я втручатимусь до подібних справ, закриє від мене Своє обличчя. Він не міг витримати найменшої нескромності чи недостатньої шани в Присутності Господа, перед яким стояв з похиленим долі обличчям. Хотів, аби і я так само робила. Ця постава найбільш відповідала тривалим терпінням моєї душі і тіла та моїй нікчемності, про яку я ніколи не забувала. Була, наче занурена в неї, чи то в терпінні, чи в насолоді, якої не помічала.
70 Спасенний хліб терпінь
Святість любові вела мене до терпінь, бо лише упокоренням і терпінням можна віддячити за любов. Зі Своєї ласки Господь ні на мить не залишав мене без терпіння, але щойно цей спасенний хліб закінчувався, треба було шукати іншого через умертвлення. Господь не хотів, аби я нехтувала будь-якою до цього оказією, але якщо силувала себе, платила за це подвійно. Якщо ж Він чогось хотів, то наполягав так, що опиратися було даремно. До того ж, завжди вимагав те, що суперечило моїм природнім схильностям, і хотів, аби я перемагала саму себе.
71 Перемагає свою вроджену вразливість героїчними актами
Я була настільки вразливою, що будь-який бруд викликав у мені прискорене серцебиття. Господь за це мене дуже ганив… (Тут слугиня Божа описує свою перемогу над сильною природною відразою). Зробивши це, я звернулася до Господа зі словами: “Якби мала тисячу тіл, тисячу кохань і тисячу життів, усе це офірувала би Тобі, аби стати Твоєю невільницею”. Здобувши над собою перемогу, я відчула таку насолоду, що погодилася би вчитися перемагати себе щодня. За свідка хотіла би мати тільки Бога. І Його доброта, завдяки якій я отримала цю перемогу над собою, не забарилася висловити мені з цього приводу подяку.
Якщо не помиляюся, вже наступної ночі Ісус дозволив мені тримати уста свої біля Рани Його Найсвятішого Серця протягом двох або й трьох годин. Важко описати словами, що я тоді відчувала і наслідки такої ласки в моєму серці і в моїй душі. Але й цього достатньо, аби відчути доброту і милосердя Бога до такого нікчемного створіння, як я. Однак зменшити мою вразливість і відразу не хотів – для пошанування усього, що Він витерпів в Оливному Городі і для того, аби навчити мене перемагати й упокорюватися. Я ж не вірила у свої сили, часто занепадала на дусі і врешті-решт переконалася, що без Нього ні на що добре не здатна, лише на падіння, з яких не можу підвестися.
Тоді Він, Найвище Добро моєї душі, поспішав на допомогу і як добрий Батько відкривав для мене обійми Своєї Любові, кажучи: “Сама бачиш, що без Мене ти ні на що не здатна”. Тоді з серця мого струмувала вдячність до Його милосердної доброти і я плакала від радості, що Господь не карає мене за гріхи та невірність, хіба надміром Своєї Любові перемагає мою невдячність. Інколи показував мені усю міру цієї невдячності, ставлячи її поряд зі щедротами ласк Своїх, і тоді я не могла сказати нічого, хіба крізь сльози. Страждала невимовно. Ось так Божественна Любов поводилася зі Своєю недостойною невільницею.