72 Господь вимагає від неї відчутної жертви за своє Згромадження
Якось, коли я доглядала хвору на дизентерію, і мене знудило через відразу до неї, Господь дорікнув мені… (Тут слугиня Божа здобула над собою ще одну перемогу). “Господи, роблю це, аби Тобі подобатися, – промовила. – І аби здобути Твоє Божественне Серце, бо сподіваюся, що даси мені Його. Хіба ж Ти, Господи, не зробив неможливого, аби здобути серце людське, а й досі не дають Тобі його і часто виганяють Тебе з нього”. “Це правда, доню Моя, Моя Любов усім пожертвувала заради них, але взаємності не здобула. Тому хочу, аби ти через заслуги Найсвятішого Серця Мого виправляла їхню невдячність. Хочу дати тобі Моє Серце. Але перед цим ти повинна стати цілопальною жертвою, аби за Його посередництвом відвернути кари, якими Божественна Справедливість розгніваного Отця Мого хоче покарати одне чернече Згромадження, аби воно отямилося в справедливому гніві Його”.
Тієї ж миті Господь показав мені це Згромадження і його помилки, які викликали Божественний гнів; показав мені також те, що я мала витерпіти, аби відвернути від Нього цей гнів. Я злякалася і промовила, що сама собі не належу, тож нічого такого робити не можу без дозволу настоятельки. З іншого боку, я боялася, що такого дозволу мені ніхто не дасть, тож лише після зволікань і вагань змогла сказати правду. Побачивши мене в такому стані, настоятелька порадила робити усе, чого від мене вимагає Господь. Але тоді мені стало важче, не було відваги сказати “так”, я продовжувала опиратися.
73 Через опір жертва подвоюється
Отож напередодні жертви (20 листопада 1677 року. – Ред.) мені явилася Божа Справедливість. Від Її вигляду можна було збожеволіти.
“Важко тобі буде вистояти під ударами Моєї Справедливості, – почула. – Та позаяк ти так довго опиралася Мені, аби уникнути упокорення, яке мала витерпіти в цій жертві, дам тобі його вдвічі більше; вимагав від тебе тихої жертви – тепер вимагатиму публічної, до того ж, у такий спосіб і в такий час, які понад людську уяву. Відбудеться це за таких обставин, які запам’ятаються тобі на все життя, аби ти нарешті збагнула, як противитися Богові”.
Так і сталося. Після вечірньої молитви я не могла вийти з іншими Сестрами і залишалася в хорі до кінця Вечірні серед плачу і зітхань. Вийшла звідти на вечерю, а було то Навечір’я Жертви. Заледве дійшла до зали Згромадження. Саме тут Бог дав мені зрозуміти, якої жертви хоче від мене і то якнайшвидше, тому змушена була вийти, аби пошукати настоятельку, яка хворіла. Мушу зізнатися, що була не в собі, почувалася, як людина зі сплутаними руками і ногами, якій нічого не залишалося, як тільки проливати сльози. Здавалася собі злочинницею, яку насильно тягнуть на місце страти. Бачила святість Бога, озброєну стрілами справедливого гніву, що от-от мали вцілити в мене і вкинути мене в зяючу прірву пекла. Я відчувала, як вогонь, що виривається з прірви, пронизує мене до кісток. Усе моє тіло тремтіло. “Боже мій, змилосердься наді мною!” – нічого іншого, окрім цих слів, промовити не могла, лише безперервно стогнала під тягарем свого болю.
У такому стані о восьмій годині вечора натрапила на мене одна із сестер і відвела до настоятельки. Настоятелька дуже здивувалася, побачивши мене в такому стані, а я нічого їй пояснити не могла, бо чомусь була переконана, що їй усе відомо. Розуміючи, що лише послух має владу над тим Духом, який тримає мене в такому стані, настоятелька наказала мені розповісти про все без зволікань. І я пояснила їй, якої жертви і чому хоче від мене Господь, однак не вдавалася до пояснень, з чим це пов’язано, бо не хотіла в такий спосіб ранити святу Любов і Серце Ісуса, в якому ця дорога чеснота народжується. Тому не хотіла торкатися причини жертвування.
74 Ніч конання
Врешті-решт, сказала, чого від мене хоче Спаситель; по-різному про це говорили і міркували, але я здалася на Милосердя Боже. Переконана, що ніколи не витримувала так багато, – навіть якби зібрала усі свої попередні терпіння і ті, які були потім, і якби вони тривали аж до самої смерті, то, здається мені, не могли би вони дорівнятися тим, які витримала тієї ночі. Усю ту ніч Господь обдаровував Свою нікчемну невільницю терпінням для почитання Його Хресної Муки, хоч то була лише її мала частка.
Волочено мене з місця на місце серед жахливих упокорень аж до ранкового Богослужіння, коли я нарешті почула слова: “Тепер Я спокійний, Моя Свята Справедливість отримала винагородження у вигляді жертви, яку ти Мені склала. Нею ти віддала шану Жертві, яку Я склав, втілюючись у лоні Матері. Заслуги тієї Жертви хотів поєднати і поновити твоєю жертвою, яку склала Мені, як послугу любові, якої Я зажадав. Саме тому в усьому, що чиниш або терпиш, не повинна нічого іншого прагнути: ні примноження заслуг, ні покутного надолуження, ані чогось іншого, бо усе те офірувано на Мій розсуд у намірах Любові. Саме тому, наслідуючи Мене, служитимеш і терпітимеш без нарікань, нічого не прагнучи, окрім слави Божої. Ти повинна заснувати царство Мого Найсвятішого Серця в серцях людей, яке хочу відкрити їм за твоїм посередництвом”,
75 Терпіння для погамування Божественної Справедливості продовжуються
Мій Володар дав мені цю святу науку, коли Його прийняла. З незворушним спокоєм приймала я усі терпіння і знала, що так само незворушно терпітиму аж до Судного дня, якщо буде в цьому потреба і якщо такою буде Воля Божа. Із задоволенням я спостерігала, як падають на мене приниження, зневаги, втрати, – і жодної розради ні на землі, ні з Неба. Мене не припиняли допитувати, а тих кілька відповідей, які витягли з мене, стали причиною нових терпінь. Я не могла вже ні їсти, ні говорити, ні спати, а Його всемогутня Велич тримала мене в найглибшій прірві моєї нікчемності, у сльозах і зітханнях, аби благати Його про милосердя і відвертати удари Його справедливого гніву.
Та попри це мусіла ретельно виконувати свої щоденні обов’язки, що було справжньою мукою. Тим більше, що, незважаючи на усі труднощі, Господь не дозволяв мені ухилятися від жодного із обов’язків: я мала неухильно дотримуватися чернечого Уставу. Відчувала, що Його всемогутня сила тяжіє наді мною, як над злочинцем – кара. Відчувала це на кожному кроці, а була настільки занурена у своє терпіння, що все інше для мене не існувало. Більше того, у своєму терпінні змушена була долати саме те, що викликало спротив моєї неумертвленої природи і не відповідало її схильностям. Однак це вже мене не дуже турбувало.
76 Їдальня стає для неї місцем терпінь
Коли зауважили, що я ухиляюся від споживання їжі, настоятелька і сповідник наказали мені їсти усе, що подають до столу. Послух цей був понад мої сили. Однак Той, хто не полишав мене в терпіннях, дав мені силу подолати відразу до їжі. Але почалася інша біда – все, що я з’їдала, викликало або блювоту, або розвільнення. Тому дозволили мені споживати лише те, що приймав мій організм. Відтоді споживання їжі стало для мене ще одним терпінням. Йшла до їдальні, як на місце кари, спричиненої моїми гріхами. І хоч намагалася їсти усе, що мені давали, не могла стриматися, аби не віддати перевагу гіршій їжі, яка більше відповідала моїй нікчемності. Здавалося мені, що хліба і води достатньо, а все інше зайве.