77 Вважають, що вона потрапила в тенета диявола
Щораз більші терпіння й упокорення спричинилися до того, що мене почали вважати опанованою злим духом, тож взялися кропити свяченою водою і відмовляти різні молитви. Однак Той, хто володів мною, ще дужче пригортав мене до Себе, промовляючи: “Люблю воду свячену і так сильно люблю Хрест, що стриматися не можу, аби не поєднатися з тими, хто носить його так, як Я, із любові до Мене”. Ці слова викликали в мені таке палке бажання терпінь, що всі попередні терпіння здавалися лише краплиною води, яка не здатна погамувати спрагу, хіба її розпалити. Хоч не було такої клітини в моєму тілі й такого місця в душі, які би не зазнавали терпінь. А терпіла я без розради і співчуття, бо диявол переслідував мене невідступно, і напевно не витримала би цього переслідування, якби не відчувала надзвичайної ласки, яка підтримувала мене і змагалася за мене в тому всьому, що описала.
Нарешті моя настоятельна, не відаючи, що зі мною робити, наказала мені прийняти Св. Причастя і просити Господа, аби повернув мене до нормального стану. Коли ж я постала перед Ним, як Його жертовна частичка, промовив до мене: “Доню Моя, приходжу до тебе, як найвища Жертва, хочу уділити тобі нових сил, аби ти могла офірувати себе серед нових терпінь”. Все одразу змінилося. Я почувалася, як невільник, якого випустили на свободу. Але так тривало доти, поки мені не почали казати, що все це робота диявола і що він мене доконає, якщо не зважатиму на його ошуканства і пастки.
78 Намагається звільнитися від впливу Духа, який нею керує
Був це для мене жахливий удар, бо найбільше боялася бути ошуканою й ошукати інших, навіть незумисне. Та, незважаючи на це, я ніяк не могла звільнитися з-під влади того Духа, який діяв у мені. Він до такої міри заволодів мною, що мені здавалося, ніби я перебувала в прірві і чим більше роблю зусиль, аби піднятися вгору, тим глибше опускаюся вниз.
Ніякі поради і засоби не допомагали, хоч опиралася я до повного виснаження. Спокій мені повернув Господь. “Чому ти боїшся? Адже ти в обіймах Всемогутнього! – Промовив. – Хіба Я дозволив би тобі загинути від рук ворогів твоїх? Адже Я – твій Отець, твій Учитель, твій Наставник ще від юнацьких літ. Чи ж мало Я дав тобі доказів турботливої любові Мого Божественного Серця, заснувавши в Ньому твою оселю назавжди? Скажи Мені, яких ще доказів любові хочеш? Чому опираєшся Мені, адже Я твій єдиний справжній Товариш?”
Ці справедливі докори викликали в мені такий глибокий жаль і сором, що я вирішила не зважати на застереження щодо Духа, а покірно виконувати те, що від мене вимагалося.
79 Знову згадує про свою відразу до описування власного життя
О, Господи Боже, лише Ти знаєш, яких зусиль мені коштує описувати те, що я відчуваю і переживаю. Нехай з Твоєї ласки я краще помру, аніж дозволю собі якусь вигадку, а не ту правду, що виходить від Духа Твого на прославу Твою і на мій сором. Тож нехай буде Воля Твоя, аби ці записи потрапили лише до тих рук, які зможуть їх належно оцінити, а мені дозволь залишитися в забутті. О, Боже мій, дай своїй бідній невільниці хоч таку потіху!
“Покладися на Мій розсуд, – почула у відповідь. – Я про все подбаю Сам, не втручайся у виконання Моїх намірів”.
О, мій Боже, лише з послуху продовжую писати, аби догодити Тобі, адже кожне слово цих спогадів – для мене жертва і мука. І Господь проявив Свою Волю стосовно моїх записів так, що лише відчуваючи потребу любити мого Найвищого Господа, лише з любові до Нього робила я ці записи, ніколи не прив’язуючись до Його дарів, якими б щедрими вони не були стосовно мене. Цінувала їх лише тому, що походили від Нього. Намагалася не думати про них, – лише про Нього, бо поза Ним ніщо для мене не мало сенсу. Саме тому, коли приступала до записів, здавалося мені, що говорити про давно пережите і минуще, безглуздо, однак Господь переконав мене, що це не так. Зрештою, така була Воля Його.
80 Господь Ісус посилає їй о. Кольомб’єра
Серед труднощів і страхів, які мене переслідували, серце моє, як це не дивно, залишалося в незворушному спокої. Розмови з кількома освіченими особами не допомогли мені на моїй дорозі, лише збільшили труднощі. Тоді Господь прислав о. Кольомб’єра (у 1673 р. – Ред.). Я згадувала на початку записів, що мій Найвищий Учитель обіцяв мені, коли себе Йому присвятила, прислати Свого слугу. Хотів дати через нього розуміння того, що відбувається. Хотів також, аби я поділилася з Його слугою усіма скарбами Його Найсвятішого Серця і таємницями, які мені довірив. Хотів уцілити Своєму слузі великих ласк Свого Найсвятішого Серця, а мене утвердити на Своїй дорозі.
Коли цей святий чоловік появився в Згромадженні, я почула внутрішній голос: “Ось той, кого Я тобі прислав”. Невдовзі (під час Великого Посту 1675 року. – Ред.) я мала нагоду в цьому переконатися. Хоч раніше ніколи ми не бачилися і не розмовляли, він зупинив мене і звернувся до мене з такими словами, наче знав, що зі мною діється. Зауважив, що я, турбуючись про Згромадження, не наважуюсь відкрити йому своє серце і сказав, що почекає, а, якщо покличу його, прийде порозмовляти зі мною на це саме місце. “Оскільки сама собі не належу, робитиму те, що мені наказує послух”, – відповіла з обережності. Хоч знала, що на те є Воля Божа, аби я йому довірилася, щось стримувало мене від розмови. Коли я йому в цьому зізналася, відповів, що це добре, бо дає мені можливість вчинити жертву для Бога. Після цих слів з легкістю і простотою відкрила я йому своє серце і душу, добро і зло.
81 Отець Кольомб’єр заспокоює її і вчить цінувати дари Божі
Його поради дуже втішили мене. Він сказав, аби я не боялася Духа, який мене скеровує, бо Він не відвертає мене від послуху. Порадив, аби я беззастережно довіряла Йому, йшла на Його поклик і жертвувала собою на Його вимогу, дивуючись великій доброті нашого Бога, який не відкинув мене через мій спротив, навчив мене цінувати дари Божі, приймати з шаною і покорою усе, що Він дає. А коли я зізналася йому, що Господь моєї душі завжди поруч, без огляду на час і місце, і що не можу молитися вголос, хоч не раз мене до цього змушували, порадив, аби привчила себе відмовляти вголос спочатку обов’язкові молитви, і лише після цього приступати до відмовляння вервиці.
Коли ж розповіла Йому про любовне єднання з Обранцем моєї душі, про ті особливі ласки, які отримала від Нього і про які раніше не згадувала, був вражений великим милосердям Бога до мене, але застеріг, аби я не запишалася. Та безмірна доброта, яка не давала мені жодної втіхи без упокорення, принесла і отцеві чимало терпінь. Казали, що я хочу і його ошукати своєю облудою, але він на це не зважав і продовжував мені допомагати порадами, робив усе, аби в упокоренні і в умертвленні вести мене далі.