82 Чиста любов єднає ті три серця назавжди
Якось, коли о. Кольомб’єр прийшов відправити Богослужіння в нашому храмі, Господь і його, і мене щедро обдарував ласками.
Коли я підійшла, аби прийняти Його у Св. Причасті, Він показав мені Своє Найсвятіше Серце як Палаюче Вогнище, і два інших серця, які тягнулися до Нього, аби з’єднатися з Ним. “Ось так Моя чиста Любов єднає ці три серця назавжди”, – промовив і дав мені зрозуміти, що це єднання відбудеться на прославу Його Найсвятішого Серця. Хотів, аби о. Кольомб’єру я відкрила скарби Його Серця, аби він пізнав сам і допоміг пізнати іншим їхню вартість і пожиток.
Хотів, аби однаково обдаровані скарбами духовними, були ми як брат і сестра. Коли ж я нагадувала Йому, що між моєю нікчемністю і чеснотами та заслугами отця – велика різниця, Він запевняв мене, що нескінченні багатства Його Серця усе зрівняють.
“Лише не бійся в усьому йому зізнатися”, – додав. З вдячністю і покорою прийняв о. Кольомб’єр усе, що я розповіла йому від імені мого Найвищого Учителя. Сказала, що Господь обдаровує мене ласками, бо сподівається на взаємність душ, які отримають ці ласки через мене, що я не повинна турбуватися про те, що скажу чи напишу, – Він потурбується про все Сам, аби допомогти тим, хто прийматиме з вдячністю Його ласки. Зізналася також, що багато страждала через свою відразу до писання.
83 Поради о. Кольомб’єра
Уважно вислухавши мене, о. Кольомб’єр дав мені такі поради. По-перше; я не повинна ніколи легковажити веліннями Св. Духа, з якими упокореннями чи терпіннями це не було би пов’язано, по-друге; написане я повинна показати настоятельці і робити те, що вона скаже. Порадив мені також описувати свої внутрішні відчуття того, що викликало в мені відразу. З послуху писала, а відтак палила написане, страждаючи ще більше, поки не заборонив мені це робити.
84 Підписаний кров’ю Завіт
Якось мій Найвищий Учитель зажадав від мене, аби я склала письмовий Завіт з переліком усього, що можу зробити і витерпіти, назвала усі молитви і доброчинства духовні, усі жертви, прижиттєві і посмертні. Роль нотаріуса мала виконати настоятелька, але якби вона від цієї ролі відмовилася, то я повинна звернутися до о. Кольомб’єра. Однак настоятелька погодилася, і коли я показала цей Завіт єдиній Любові моєї душі, Господь був задоволений. Пояснив мені, що це потрібно для тих, кого Він вибере, але позаяк Його любов звільнила мене від усього, Він хоче, аби я не мала інших скарбів, окрім тих, якими обдарувало мене Його Найсвятіше Серце.
Він дарує мені ці скарби і пропонує підписати дарчу власною кров’ю, що я й зробила. Відтак сказав мені, що бере на Себе турботу щедро винагороджувати вчинене мені добро – так, наче б воно було вчинене для Нього, і хоче дати мені таку саму нагороду, як Св. Кларі з Монтефалько, тож через любов Його Найсвятішого Серця я отримала таку саму корону. Я дуже зраділа, бо саме ця свята годувала мою душу хлібом умертвлення й упокорення. А був цей хліб такий жаданий для мого Найвищого Володаря, що, аби догодити Йому, хотіла би, щоб цілий світ його споживав.
Отож Бог дав мені таку ласку, що ніколи цього хліба мені не бракувало, бо все життя моє проминуло серед терпінь тіла і душі, – я часто хворіла, а душа моя страждала через зневагу і байдужість людей до Бога. Він же у Своїй доброті не припиняв моїх страждань, – люди мене принижували, диявол переслідував і спокушав, та й сама я для себе була ворогом, з яким доводилося змагатися.
85 Усе йде їй на упокорення, а потіху знаходить лише в Спасителя
Серед усього, про що розповідаю, доводилося мені багато працювати. Спілкування з людьми було для мене обтяжливим, я відчувала, що дратую їх. На мене дивилися як на візіонерку, яка хоче ошукати їх своїми пророцтвами і об’явленнями, однак мій Божественний Учитель заборонив шукати розради і співчуття, – усе я мала зносити мовчки і терпляче, беручи за взірець собі ці слова:
“Я витримаю все. Здолаю все на світі, бо чистота любові навчить мене терпіти”.
Хотів, аби все я приймала тільки від Нього, а коли намагалася сама знайти собі якусь розраду, зустрічала нові терпіння і розчарування. Але я завжди вважала це однією з найбільших ласк Божих, як і те, що Господь не позбавляв мене дорогоцінного скарбу Хреста, хоч я не завжди належно ним користувалася, тож і не вважала себе гідною того великого добра, за яке хотіла би розчинитися в любові і вдячності мого Спасителя. “Чим віддячуся Господеві за великі ласки, якими Він мене обдарував?” – Журилася. – “Якою великою є Твоя доброта до мене, Боже мій, якщо дозволяєш мені частуватися біля того столу, де частуються святі і споживати те, що вони споживають? Частуєш мене стравами, які споживають Твої найулюбленіші і найвірніші друзі, мене, таку недостойну і злиденну грішницю?”
86 “Без Найсвятіших Тайн і без Хреста не могла жити”. Досконале відтворення Розіп’ятого Ісуса
Без Найсвятіших Тайн і без Хреста я не могла жити на цій юдолі плачу, хоча ніколи не нарікала на долю. Чим пригніченішим було моє тіло, тим більше радості і свободи відчував мій дух, який прагнув лише страждати з Ісусом і єднатися з Ним. Я не мала палкішого прагнення, як те, що робило мене досконалою копією і відтворенням Розіп’ятого Ісуса.
Я раділа, що Його найвища доброта має стільки помічників, які допомагають здійснювати Його наміри. Господь не віддалявся від Своєї недостойної жертви, слабкість і недосконалість якої добре знав. “Зрозумій, що для тебе це велика честь, що Я послуговуюся такими шляхетними знаряддями, аби тебе розпинати, – казав. – Мій Отець Небесний віддав Мене в руки немилосердних катів, щоб Мене розіп’яли, а Я послуговуюся відданими Мені і посвяченими особами. Ти підвладна їм, і Я хочу, аби для їхнього спасіння ти пожертвувала мені усе, що через них витерпиш”. Усім серцем я жертвувала себе на будь-яку кару, якою могла надолужити богозневагу і яку Господь допускав на мене. Навіть вважала її справедливою і могла би написати не один том про щастя терпіння з любові.