87 Протягом 50 днів нічого не п’є для почитання Ісусової спраги на Хресті
Якось Господь дав мені зрозуміти, що хоче побути зі мною на самоті, але це буде не самота пустелі, а самота Його Найсвятішого Серця, куди Він запрошує мене як приятель, аби дати нові знання про свободу і нові сили для осягнення цієї свободи, що допоможе мені змагатися з новими атаками ворогів. У зв’язку з цим Ісус хоче, аби для почитання Його посту, п’ятдесят днів я постила на хлібі і воді. Але коли послух заборонив мені це, аби не вирізнялася, Ісус дав мені зрозуміти, що було би Йому приємно, якби я протягом 50 днів стримувалася від пиття для почитання спраги, яку Його Найсвятіше Серце витерпіло для спасіння грішників на Хресті. І хоч ця покута здавалася мені важчою за попередню, я отримала на неї дозвіл з огляду на спрагу, яка мені постійно докучала і вживала багато води, аби її вгамувати.
88 Її переслідують спокуси розпачу, пихи і переїдання
Саме тоді диявол особливо заповзявся на мене, навіюючи мені, що таке нікчемне створіння, як я, не може претендувати на споглядання Бога в раю, бо вже не маю тієї частки взагалі в любові Господа. Також пробуджував у мені пиху чи схильність до переїдання, показуючи розмаїті страви, які могли наситити мене. Діялося це переважно в години духовних вправ і кидало мене в розпач. Окрім того, відчуття голоду було настільки сильним, що я змушена була хоч чимось гамувати його.
Але щойно бралася до їжі, як мене охоплювала така відраза, що кожен ковток коштував великих зусиль. Однак і ці зусилля були марними, бо коли я вставала з-за столу, голод знову починав надокучати. Моя настоятелька, від якої нічого не приховувала, наказала мені приходити і просити дозволу поживитися щоразу, коли відчуватиму сильний голод. Перемагаючи сором, дослухалася до її поради, але вона, замість дозволити мені щось з’їсти, наполягала, аби я набралася терпіння і приступала до трапези разом з іншими Сестрами. Через це не вдавалося мені докінчити покуту з питтям, але нарешті я таки спромоглася витримати 50 діб посту. Без огляду на те, забороняли мені покуту чи дозволяли, я завжди корилася послуху.
89 Особлива спокуса за особу короля
Ворог мій не припиняв переслідувати зусебіч, за винятком гріха нечистоти, бо Господь йому це заборонив. Хоч якось і через це довелося страждати. А сталося це так. Одного разу настоятелька сказала мені: “Іди й займи місце нашого короля перед Найсвятішими Тайнами”. Стоячи там, я відчула таку сильну спокусу до гріха нечистоти, що здавалося мені, ніби перебуваю в пеклі. І тривало це доти, доки настоятелька звільнила мене від необхідності займати місце короля перед Найсвятіпшмн Тайнами і сказала, що я стоятиму там як добра черниця Чину Відвідин. Від тієї миті спокуси припинилися, а Господь пояснив мені, чого від мене хоче.
90 Скрізь віднаходить гіркоту Кальварїї (Хресної Дороги)
Господь хотів, аби я постійно перебувала в стані жертви, отож застеріг, що посилить мою вразливість і мої страждання настільки, що все даватиметься мені з великими зусиллями, які я змушена перемагати і в малому, і в тому, що мене, здавалося б, не стосується. Більше того, сказав мені, що відтепер не пізнаю жодної насолоди, лише гіркоту Кальварії (Хресної Дороги). Це означало, що в усьому тому, що для інших могло стати втіхою, розрадою, щастям, я матиму лише терпіння. Незабаром я це відчула, і все, що можна назвати приємністю, стало для мене мукою.
Навіть на дозвіллі, якого не так багато в черниці, мене переслідували терпіння. Однак Господь хотів, аби я виконувала усе так, як інші. “О, Господи, для мене це дороге задоволення”, – говорила Йому. Через їдальню і ліжко мала такі терпіння, що, наближаючись до них, не могла стримати сліз. До розмовниці також ішла насилу, тож не раз, стоячи на колінах, просила Бога допомогти мені подолати відразу. Через повагу і похвалу я страждала більше, аніж через упокорення та погорду. “О, мій Боже, – благала, – нехай краще усе пекло постане проти мене, аніж маю терпіти похвалу чи підлабузництво створінь”. Обтяжливим було для мене і занотовування того, що відбувалося – писання пригнічувало мене.
91 Господь хоче, аби вона все приймала наче з Його рук
Господь дав мені ненаситне прагнення терпінь, але зробив так, що я могла бачити себе збоку, свою недосконалість у покорі та умертвленні. Я дякувала Господеві за те, що показував мене такою, якою була насправді, принижуючи погордою в інших. А ще Господь хотів, аби всі терпіння я приймала так, наче вони з Його рук; аби дякувала Йому за все: і за радощі, і за терпіння, а упокірливі та болісні моменти життя вважала тим, на що заслужила; терпіння ж мала офірувати за тих, хто змусив мене терпіти.
Повинна була також говорити про Нього з великою шаною, а про ближнього з повагою і співчуттям; про себе ж взагалі не говорити, хіба кілька слів, коли виникне необхідність. Хотів, аби вважала, що усе добро й уся слава походять від Його суверенної величі, а від мене – зло; хотів, аби поза Ним не шукала в житті жодної втіхи, і навіть, коли б мала її, мусіла зректися, жертвуючи цю втіху Йому. Ні до чого я не мала прив’язуватися, нікого не любити – тільки Його, в усьому бачити лише нагоду прислужитися Йому, усе робити на Його прославу, повністю забуваючи про себе. А чинячи так, від кожної доброї справи офірувати якусь частку для Його Божественного Серця.
Скажімо, від терпінь, яких, завдяки Йому, у моєму житті не бракувало. Хотів, аби на Його прославу жертвувала те, що вважала найкращим. Заборонив мені оскаржувати чи засуджувати будь-кого – хіба себе саму. Сказав, що я не маю нічого боятися, бо в Нього достатньо сили, аби я змогла виконати те, чого від мене вимагає, і достатньо мудрості, аби вести і вчити мене. Отож я не повинна сумніватися, що Він про все подбає Сам.