Сьогоднішнє людство опинилося перед багатьма проблемами, що загрожують подальшому його існуванню. Серед усіх злободенних реалій теперішнього життя, занепокоєння викликає зменшення запасів води. В Україні це одна із найсуттєвіших проблем. У багатьох регіонах нашої батьківщини населення відчуває хронічну нестачу води.
Життя усіх живих організмів немислиме без води. Людина може обійтися без їжі більше місяця, без води – однак лише декілька днів. Вода вгамовує спрагу, очищує, лікує, гасить пожежу, зрошує наші ниви.
Існують ще інші, не менш важливі проблеми, духовного й морально-етичного характеру. Душа людини спрагла пізнання істини. Пізнання Бога й правди робить людину вільною, розкріпаченою. Свята Тайна Хрещення, насамперед, задовольняє її духовну спрагу. Тілесними очима ми не спроможні побачити її вплив на людину. Якщо поглянемо на її дію крізь призму віри, то відразу побачимо величезні плоди й наслідки цієї спасенної Тайни в особистому й загальнолюдському вимірі.
Вода Святого Хрещення змиває гріхи, – як первородний, так і всі особисті, незалежно від їх матерії й кількості. Святе Хрещення звільняє людину від усіх кар, які вона стягнула на себе гріхами. Спасенну дію Святого Хрещення передрік пророк Єзекіїль такими глибокими й промовистими словами: «І покроплю вас чистою водою, і станете чисті… І дам вам нове серце, і нового духа дам у ваше нутро» (Єз. 36:25-26).
Свята Тайна Хрещення вливає в душу людини освячуючу ласку. Цю освячену душу Господь наділяє Своїми небесними дарами – чеснотами – віри, надії, любови, а також дарами Святого Духа. За словами святого апостола Павла, Святе Хрещення залишає на душі людини незнищенний знак: «Ви всі, що в Христа охристилися, у Христа зодягнулися». – «Ми Христові», – продовжує далі св. Апостол: «Живу вже не я, а Христос проживає в мені» (Гал. 2:20).
Через Святу Тайну Хрещення ми стали членами святої Церкви, а через Церкву – спадкоємцями майбутнього небесного щастя.
Після довгих десятиліть зловісної заслони багато людей в Україні прагне прозріти й побачити світло істини. Вони скидають полуду з очей й бажають розпочати нове справжнє християнське життя. Серед цих людей є чимало неохрещених, особливо на Східній Україні, яка перенесла на собі ураган безбожництва. Наші українські священики часто стикаються з такими проблемами. Люди висловлюють щире бажання охреститися й пізнати Бога, наполегливо готуються до прийняття Св. Тайни Хрещення, вивчають молитви, основні правди віри. Зодягнувшись в одежу нової праведної людини, вони назавжди залишають у минулому життя грішного Адама. Яку радість Божого дитинства відчувають ці люди. Христос заповнює все їхнє єство. Як розповідає один священик, одна старша жінка з Київщини після отримання Святих Тайн Хрещення й Миропомазання радісно й урочисто вигукнула: «Сьогодні я народилася й розпочинаю нове життя». Св. Тайна Хрещення вносить великі зміни в життя людини, подає багаті плоди для її душі. Ось чому так багато людей прагне прийняти цю Тайну й очиститись у ній.
Спасенна дія Святого Хрещення особливо помітна в житті народів. Вона не тільки розповсюджується на якусь окрему особу. Маємо нагоду в цьому наочно переконатися. Зовсім недавно ми відзначили знаменну подію в житті нашого народу – Тисячоліття Хрещення України. З Божої ласки наша Батьківщина отримала світло Христової віри у всенародному Хрещенні в Дніпрі. Прийняття християнства – найзнаменніша подія в житті нашого народу. Вона викликала позитивні духовні й державотворчі зміни в усіх формах релігійного, культурного, мистецького, суспільного й громадського життя. Християнство стало душею нашого народу, надавши йому власне оригінальне обличчя.
Протягом минулих семи десятиліть темряви робилися спроби повернути наш народ у дохристиянський, поганський період. Скільки горя й сліз зазнав український народ. Які тільки експерименти не проводилися, щоб стерти його з лиця землі. Щоб придушити волелюбний порив нашого народу, новітні колонізатори намагаються знівечити й отруїти душу народу. На місце Бога вони ставлять своїх кровожерних ідолів, культивують моральну деградацію, перетворюють наші святині й пам’ять минулого в румовища, виховують нову історичну спільність манкуртів – перевертнів без роду й племені. Ці зловісні роки недолі перетворили нашу квітучу Україну в руїну й радіоактивну пустелю.
Як розвіяти цей морок, як відродити наш рідний край? Це питання хвилює усі свідомі сили нашого народу. Це дуже важлива проблема, що вимагає чимало часу й спільних зусиль усієї нації. З чого починати? Передусім, необхідно лікувати й зцілити пошматовану душу нашого народу, повернути його до християнських, духовних цінностей, змінити спосіб життя й мислення, встановити нові форми побуту і взаємин.
Протягом довгих десятиліть убивали в людях любов до праці, навчали її не думати, спивали алкоголем, робили боязкою, дріб’язковою, пасивною і недовірливою. Не так просто змінити цей нездоровий спосіб життя в Україні, перш за все потрібно відродити моральність і релігійність у нашому народі. Це вимагає всеохоплюючої християнізації, тобто навчання усіх прошарків населення Божим й церковним заповідям, щоб згодом норми християнської моралі й поведінки стали способом життя. Християнська віра повинна утвердити в нашій свідомості пошану до життя, здоров’я, доброго імени та збереження прав кожної людини. Вона повинна виховати пошану до Божих заповідей у ставленні дітей до батьків, взаємній любові в подружжі, у відповідальності за «ненароджене» життя.
Ювілей тисячоріччя Хрещення України розбудив приспаний недолею наш народ. Це пробудження виявилося у відродженні віри, рідної мови, народних звичаїв і традицій. Починає змінюватися обличчя нашої Батьківщини. Сфери особистого і суспільного життя набувають християнського характеру. Повернення до життєдайних джерел Володимирового Хрещення започатковує нову епоху в житті нашого народу.
Сьогодні, дорогі брати і сестри, на нас усіх лягає обов’язок пройнятися відповідальністю сучасного історичного моменту щодо майбутнього нашого народу і кожного з нас зокрема.
Відродження віри й життя на основі Божих заповідей приведе наш народ до кращого майбутнього, зішле Господнє благословення на нас на усіх стежках нашого життя, а колись після закінчення земної мандрівки ми станемо спадкоємцями небесного щастя.
о. Віталій Дудкевич, ЧСВВ