Святий євангелист Лука оповідає, як-то «Ісус діткнувся хворого, оздоровив і відпустив його» (пор.: Лк. 14:4). Всі дивувалися Його ділам і прославляли Бога, багато подібних оздоровлень Ісус учинив серед людей, з чого бачимо Його превелику любов до немічних, калік і хворих. Усюди, куди Він тільки не ходив, був для хворих тим Милосердним Самарянином. Святі Євангелисти оповідають нам про безліч таких чудес. Багато їх було, «ходив Він по всій Галілеї, по їхніх синагогах навчаючи, та Євангелію Царства проповідуючи, і вздоровлюючи всяку недугу, і всяку неміч між людьми» (Мт. 4:23). Знову ж читаємо, що коли Іван Христитель вислав посланців до Ісуса, щоб запитали Його: «Чи Ти Той, Хто має прийти, чи чекати нам Іншого?» У відповідь на це Ісус сказав їм: «Ідіть, і перекажіть Іванові, що ви чуєте й бачите: Сліпі прозрівають, і криві ходять, стають чистими прокажені, і чують глухі, і померлі встають, а вбогим звіщається Добра Новина» (пор.: Мт. 11:3-5).
Знову ж, коли Ісус оздоровив Петрову тещу, Він вийшов і, як оповідає св. євангелист Лука, «всі, хто мав яких хворих на різні недуги, до Нього приводили їх. Він же клав Свої руки на кожного з них, та їх уздоровляв» (Лк. 4:40).
Як сам Ісус чинив, так звелів Своїм Апостолам чинити, до них кажучи: «Як післав Мене Мій Отець, і Я посилаю вас. Ідіть проповідуйте». Вони ж, оповідає євангелист Марко, «проповідували, хрестили, на хворих руки клали, і добре їм ставало» (пор. Мр. 16:18).
Апостоли добре зрозуміли це повеління Христове, бо кілька років опісля св. Яків пише в Посланні до своїх вірних: «Чи хворіє хто з вас? Хай покличе пресвітерів Церкви, і над ним хай помоляться, намастивши його оливою в Господнє Ім’я, і молитва віри вздоровить недужого, і Господь його підійме, а коли він гріхи був учинив, то вони йому простяться» (Як. 5:14-15). З цього бачимо, що вже від найдавніших часів Апостоли молилися над хворими, клали на них руки і помазували їх олією. Вони уділяли хворим Святу Тайну Єлеопомазання.
І. Єлеопомазання – це Свята Тайна виключно для хворих, бо й інші помазання уділяє св. Церква. Три рази, у Святих Тайнах, помазується християнина олією:
1) При Святім Хрещенні священик, помазуючи олією, молиться, щоб охрещений, діянням Святого Духа, відкрив свій розум на прийняття таїн Христової віри і, взявши свій хрест, ішов дорогою Божих Заповідей.
2) При уділенні Святої Тайни Миропомазання священик, помазавши охрещеного святим миром, уділяє йому «ПЕЧАТЬ ДАРУ СВЯТОГО ДУХА», який укріплює його на боротьбу проти всяких нападів лукавого ворога душі. Охрещений стає правдивим воїном Христовим – готовим до боротьби за Христа, Його Церкву і за спасіння своєї душі. Коли воїн Христовий стане зранений гріхом, св. Церква оздоровлює його Святою Тайною Покаяння і підкріплює Пресвятим Тілом і Кров’ю Христовою та знову посилає його до дальшої життєвої боротьби, бо, як сказав праведний Йов, «боротьбою є людське життя, – боротьбою аж до смерти».
3) Але приходить час, коли християнин, утомлений боротьбою, зламаний старістю, знеможений недугою, знесилюється. Св. Церква і тоді не опускає його, а спішить, щоб покріпити останнім помазанням – Святою Тайною Єлеопомазання. Бо Божественний Спаситель, Який милосердився над недугою і неміччю людей, чи мав би залишити нас безпомічними в останніх хвилинах земного життя, – тоді, коли ми найбільше Божої помочі потребуємо? Чи лишить Своїх вірних слуг на поталу диявола, який у тих хвилинах найбільше намагається звести нас? Чи дозволить Спаситель, щоб сатана своєю підступною диявольською силою вдаряв нас тоді, коли ми фізично немічні? Чи Божественний Лікар мав би відвернутися від нас та опустити нас тоді, коли лежимо немічні на смертній постелі, що в короткому часі маємо з’явитися перед Справедливим Суддею? – Ні. Христос ніколи нас не опускає, а сильніше спомагає Своєю спасаючою ласкою, бо Він хоче, щоб усі люди спаслися. Він прийшов на цю землю, щоб творити волю Небесного Отця. А воля Небесного Отця – щоб «з усього, що дав Мені Він, Я нічого не стратив, але воскресив те останнього дня» (Ів. 6:39). Тому й установляє Він Святу Тайну Єлеопомазання, щоб покріпити нас на час відходу із цього до вічного життя. З уділенням цієї Святої Тайни спливають на душу особливі Божі ласки, які є обильними плодами Святого Духа.
ІІ. Які плоди Святої Тайни Єлеопомазання?
Вона надприродно скріплює стривожену душу. Вона дає відвагу до боротьби із спокусами та нападами лукавого ворога душі. Вона скріплює надію, даючи запевнення вічного спасіння. Свята Тайна прощає малі гріхи, змиває всі залишки сповіданих гріхів, дарує вічну й дочасні кари, дає ласки спомагаючі, які особливо потрібні на останній змаг душі з відвічним ворогом спасіння, вливає в душу спокій і зрівноваження в обличчі смерти. Людина в годині смерти більше, ніж будь-коли, стає свідома того, що від останніх хвилин земного життя залежатиме, чи вона буде щаслива у вічності, чи терпітиме вічні муки в пеклі. Саме тому душа переживає смертну тривогу.
Не раз трапляється, що пригадування своєї гріховності, а заразом близькости Божого суду не лише застрашує, а деколи й знеохочує людину. Попадає вона в безрадність і розпач. Це якраз те знаряддя, якого диявол уживає, щоб довести людину до зневіри в Боже милосердя. Він збільшує в душі тривожні думки й опановує безрадну душу, так що вона тратить спасіння, чигає на її душу, щоби погубити. Тому св. Петро остерігає і взиває до обережности, бо, каже він, «диявол ходить, ричучи, як лев, що шукає пожерти кого» (1Пет. 5:8). Він з розпачу, що втратив небо, заприсяг собі перепинювати людей усякими можливими способами, щоб не дійшли до вічного блаженства. Він завжди на сторожі й кує засідки, щоб погубити людську душу, а навіть бажав би вдарити самого Творця-Бога, Який створив його найкращим ангелом. А що не може він досягнути самого Бога, то вдаряє на людську душу, яка створена на образ і подобу Божу. Тому докладає він найбільших зусиль тоді, коли людина ослаблена недугою. Він своєю хитрістю старається звести її в тій вирішальній хвилині, коли-то душа мала б відлучитися від тіла, бо знає, що від тих кількох хвилин залежатиме його перемога чи невдача. Тайна Єлеопомазання дає хворому нову силу, щоб прогнати та відбити всі наступи ворожих сил. У часі прийняття Св. Тайни всяка тривога уступає. Людина вже не боїться смерти, а радо приймає її, свідома того, що така є воля Божа, бо кожна людина мусить колись вмерти, щоб перейти до кращого життя на небі та бути навіки зі своїм Творцем і Богом. Вона не боїться смерти, бо той неспокій, що її страхав, та докори сумління й смертна тривога зникають разом із прийняттям Святої Тайни.
ІІІ. Ще один плід Святої Тайни Єлеопомазання
Якщо це Богові подобається і вийде Йому на славу, людині ж – на добро надприродне, то з помазанням повертається ще й здоров’я тіла. Таке здоров’я належить до одної з основних цілей Святої Тайни Єлеопомазання. Людина це одержує, коли з вірою цієї ласки просить та коли Бог знає, що це їй вийде на душевну користь і вічне спасіння. Коли ж, однак, Господь у Своїй всевідучості бачить, що людині ліпше вмерти, тоді ця Тайна вливає всю свою надприродну силу, щоб, змиваючи з душі всяку пляму гріха, усунути навіть найменшу перешкоду, яка віддаляла б душу від її Творця Бога.
Дорогі браття й сестри! – Щасливі ті люди, які, поєднавшися з Богом наперед Святою Тайною Сповіді, прийнявши Ісуса, свого Спасителя, у Святім Причасті, як напуття, одержують ще й це останнє помазання. Такої щасливої смерти треба собі випросити в Бога молитвою. Щодня, отже, молімось до Бога в тому наміренні та просім, щоб таку ласку від Бога одержати, бо багато людей вмирає несподівано або в таких обставинах чи середовищі, що не можуть цієї Тайни одержати. Хто ж із належним приготуванням одержить ласку Сповіді, Святого Причастя та Єлеопомазання, на тому сповнюються слова Священного Писання, що читаємо в Книзі Об’явлення: «Блаженні ті мертві, хто з цього часу вмирає в Господі!» (Об. 14:13). Про них Дух Святий свідчить, що «вони від праць своїх заспокояться, бо їхні діла йдуть за ними слідом» (Об. 14:13). А плоди Святої Тайни, яку вони прийняли на відхід із цього світу, будуть їм на запевнення вічного спасіння в небі. Амінь.
влад. Софрон Мудрий, ЧСВВ