ПОВЕДІНКА ПІД ЧАС СПОКУС

Як ми бачили, жодна спокуса, яка без цінної свідомої вини напала на нас і наставляє проти нашої волі, не є гріхом. Іскра, що впала нам на одежу, ще не запалює. Але вона може спричинити вогонь і спалити одежу, якщо не усунемо її відразу. Так і спокуса може дійти або довести до гріха, якщо не поставимося проти неї так, як треба.

З цією метою хочемо подати тут деякі поради відносно того, як ми повинні поводитися тоді, коли нас занапащають спокуси. Дещо про це ми вже сказали, а тут хочемо розгорнути своєрідний план стратегії боротьби проти спокус злого духа.

Головні правила поведінки такі:

1) Першою умовою нашого успіху в конфлікті зі спокусами є: зберегти спокій і сильну волю.

Зберегти спокій – це означає: жодним зовнішнім знаком не виявити внутрішнього спротиву спокусі. Декотрі душі під час спокус трясуть головою, махають руками, завертають очима і, взагалі, виявляють велике занепокоєння. Такі зовнішні вияви спротиву спокусі є не тільки непотрібні, але і дуже шкідливі. Бо:

  • при довготривалій і впертій спокусі вони втомлюють і душу, і тіло;
  • звертають увагу інших на нас, через що люди по-різному можуть судити про нас;
  • зворушують наші нерви, через що ми сильніше відчуваємо саму спокусу;
  • показують злому духові, що ми перелякані, й через це він почне ще з більшою силою нападати на нас.

Диявол мало знає про те, що діється в нашому єстві, тому ми не виявляймо йому внутрішньої боротьби чи занепокоєння.

Окрім душевного спокою, стараймося зберігати також і сильну волю, бо, як ми бачили, від нашої волі, і тільки від неї одної, залежить, чи ми згрішимо, чи – ні. Тому волю ми повинні завжди тримати сильною, безкомпромісною і рішуче спрямованою проти гріха. Хто вагається й неначе торгується із спокусою, той уже допускається гріха, тому що він не виступив відразу рішуче проти спокуси.

2) Другим правилом поведінки під час спокус є: не дуже боятися спокуси. Бувають душі, які почуваються нещасними і живуть у вічному неспокої через те, що вже наперед лякаються спокуси, якої ще нема, але яка може прийти. Вони звідусюди сподіваються спокуси, мов малі діти, що бояться духів, коли вони знаходяться в темній кімнаті. Такими страхами вони тільки шкодять собі, бо самі викликають непотрібну метушню в душі і таки справді можуть спровокувати спокуси. Правдою є те, що ми завжди повинні в деякій мірі боятися нападів злого духа й ніколи не виставляти себе на небезпеку його спокус. Але, з іншої сторони, ми повинні бути впевнені в тому, що злий дух нічого не може вдіяти нам, якщо ми мужньо будемо чинити йому опір. Він, мов кровожерлива звірюка, сильно прив’язана ланцюгом, може кричати й застрашувати боязливих, але він не може поранити нікого, хто не наближається до нього занадто близько. Злий дух може робити багато пакостей, але він не може присилувати волю, погодитися на його спокуси.

3) Третім правилом доброї поведінки проти спокус є: не боротися проти них безпосередньо, а тільки посередньо, тобто обминати сутички з ними. Нечисту думку ми не можемо так відігнані від себе, як відганяємо палицею собаку. Погане бажання – це не книжка, яку можемо викинути крізь вікно. Почуття – це не тісний черевик, що його можемо скинути, коли він нас тисне. Безпосередній спротив таким спокусам може тільки ще більше вкладати їх у голову і виведе на більшу боротьбу й небезпеку. Тому краще не ставати до відвертої боротьби зі спокусою, а радше втікати від неї. Це означає: зберігаючи спокій у душі й сильну волю, звернутись короткою молитвою до Бога, до Пречистої Діви, до Ангела-Хоронителя, а потім, не звертаючи жодної уваги на спокусу, взятись до якогось заняття, яке може захопити нашу увагу. Можемо почати якусь розмову, щось цікаве прочитати, хоч і не чисто релігійне, написати листа, виконувати якусь фізичну роботу, тощо, щоб тільки чимось зайнятися і не мати часу думати про спокусу та й не дати злому духові нагоди напастувати нас. Безділля і лінивство найбільше сприяє спокусам. Коли ми «наповнимо» себе чимось іншим, тоді вже не буде місця для диявольської спокуси.

4) Допоміжним засобом у боротьбі проти спокус диявола є: виявити їх своєму духовному провідникові. Нема жодного закону для цього, й ми не зобов’язані визнавати наші спокуси при св. Сповіді, бо ж спокуси не є гріхом. Але досвід показує, що все-таки, як ми виявимо їх перед сповідником, чи поза ним, то спокуси відразу слабнуть, а то й щезають. Зі спокусою часто буває так, як зі злодієм, що закрадається до нашого дому. Коли ми наробимо крику і покличемо сусідів на допомогу, тоді злодій відразу втікає, щоб його не тільки не зловили, але щоб і не пізнали. Так утікає від нас і спокуса, коли виявимо її сповідникові і поскаржимося, що злий дух занапащує нас.

Виявити перед сповідником погану спокусу може бути складною справою. Але пам’ятаймо, що сама спокуса ще не принижує нас, бо вона не є гріхом, а також священик дуже добре знає, як багато душ важко страждає від спокус.

Отже, він не буде ні дивуватись нам, ні погано думати про нас. По-друге, таке виявлення спокуси перед сповідником буде актом покори, який роззброїть гордого диявола і дасть нам велику ласку від Бога.

5) І нарешті, якщо хочемо переможно вийти з боротьби із спокусами, то мусимо дуже щиро молитися і побожно приступати до св. Тайн. Ми ослаблені первородним гріхом, що нам самим несила встояти в боротьбі проти злого духа. Він же – ангел, одне з найвищих та найсильніших Божих створінь, а ми – немічні люди. Самі від себе ми нічого не вдіємо проти нього. Але з Богом ми сильніші, ніж мільйони злих духів.

І тому особливо під час спокус МИ ПОВИННІ багато молитися про Божу допомогу в не рівній боротьбі з дияволом, а також повинні й самі черпати ту допомогу з джерел Божих ласк, зі св. Тайн. В молитві благаємо Бога, щоб Він нас рятував. Але не можемо все залишити на Бога. Ми повинні й самі рятувати себе, як тільки можемо. Через часті Сповіді і св. Причастя ми набуваємо все більше й більше ласк, через що стаємо глибоко віруючими й могутнішими з Богом та в Бозі. Св. Тайни – це наш лік, це сила, це життя. Тому дуже шкодять собі ті душі, які бояться приступати до св. Причастя з тієї причини, що мають багато спокус. Чи може розумна людина відмовлятися вживати ліки із тієї причини, що вона хвора. Без ліків вона може ще гірше занедужати. Так і ми можемо ще більше ослабнути душевно, коли через нерозумний страх відмовляємося від користування св. Тайнами. Такий страх – це, напевно, нова спокуса диявола, щоб не дати нам нагоди й можливості зміцнювати себе Богом для боротьби проти спокус.

Це головні допоміжні засоби проти спокус диявола. Але пам’ятаймо завжди, що всі ті засоби є тільки помічними, як у великій мірі бережуть нас перед гріхом, але вони не повинні визволити під спокус. І при всіх найкращих зусиллях та при всій допомозі від Бога спокуси, може, й далі будуть мучити нас. У такому випадку це буде Божий допуст, якому ми повинні піддатися покірно і з довір’ям до Бога та далі спокійно боротися й терпіти в надії, що добрий Бог усе те лихо оберне нам на добре.

Коли б Бог легко і швидко звільнив від спокус, то ми, може, й мали б більше спокою в душі та задоволення в житті, але через це Він позбавив би нас золотої нагоди рости в Його ласці, збирати заслуги та побільшувати славу і щастя в небі.

В найважчій та довготривалій боротьбі проти спокус хай потішає думка, що Бог – з нами, допомагає і хоче нашої перемоги. Хай потішає нас і свідомість того, що ми робимо все, що в наших силах, щоб тільки не піддатися спокусі, хай потішає та зміцнює і те святе переконання, що мільйони найстрашніших спокус не можуть зневолити нас до гріха так довго, як довго наша воля буде противитися їм.

Попередній запис

НЕДОБРОВІЛЬНІ СПОКУСИ

Наступний запис

ЗАНЕПОКОЄННЯ ПІСЛЯ СПОКУС