Мій гарний друг і колишній колега Террі Медісон, який зараз працює в русі «Світове бачення», зустрів у Сайгоні жінку, чоловік якої на той час перебував в одному із найжахливіших в’єтнамських таборів для «перевиховання». Їй дозволили відвідувати його двічі на рік по півгодини. Але вона могла приїхати на північ тільки один раз на рік.
Як справжній журналіст, Террі запитав її: «Про що ви говорите ці півгодини, коли зустрічаєтеся зі своїм чоловіком?»
Сльози текли по її щоках, коли вона відповіла: «Ми не говоримо, ми просто дивимося один на одного і плачемо!»
Уілсон Чен з В’єтнаму провів п’ять років в одному з жорстоких виправних таборів із жахливими умовами. Його примушували виконувати непосильну роботу по розчистці джунглів для подальшого оброблення, вирубувати дерева чи обробляти поля.
Він з нетерпінням чекав звільнення, щоб успішно досягнути цивільної кар’єри і справити весілля зі своєю чарівною дівчиною. В останній рік табірного перебування до нього дійшла жахлива новина про те, що його дівчина не могла більше сподіватися на його звільнення, вийшла заміж і виїхала з В’єтнаму.
Табірна їжа ледве підтримувала його життя. «Постійна жорстокість атакувала наш розум і дух; недоїдання атакувало наші тіла», – згадує він[1]. Постійне відчуття голоду примушувало їх їсти все. Вони переривали землю в пошуках пацюків, жаб, хробаків, змій, комах і птахів, щоб хоч якось збагатити свій табірний раціон і хоча б трохи угамувати почуття голоду.
Уілсон згадує, як один з ув’язнених збожеволів через постійне недоїдання. Деякі чинили самогубства. Багато хто помер від хвороб, які виникали в результаті недоїдання.
Щовечора вони зазнавали моральних катуваннь і політичного тиску. Їхній розум ні на хвилину не залишала думка про втечу.
Але Уілсон Чен говорить: «Тільки надія в Ісусі Христі підтримувала моє життя. Я підживлював цю надію, таємно читаючи Святе Письмо»[2]. У таборі Уілсон пообіцяв Богу, що буде служити Йому, якщо тільки матиме таку можливість. Тоді Дух Святий прошепотів йому: «У тебе є можливість зараз!» Незабаром троє його друзів увірували в Ісуса.
Пережите в таборі допомогло йому усвідомити значення страждань Ісуса. Роздумуючи про них, він знаходив підбадьорення і розраду у власній слабкості. І він говорить: «…(Ісус дав мені) мир серед неспокою»[3].
У цей же час у сусідній Кампучії, (тепер Камбоджа) жив Нарун Ван, який розповідає, як його змушували працювати на фермі при пануванні червоних кхмерів. Він працював щодня з п’ятої до двадцять першої. Харчування було погане, а робота – важкою і принизливою. Він розповідає про один важливий випадок:
«Якось один із охоронців, який знав, що в мене є два екземпляри Біблії, попросив у мене один… Я не хотів давати йому, але знав, що мушу це зробити. Щодня охоронець виривав сторінку і робив цигарку, але перед цим він завжди прочитував усе написане з обох боків.
Одного разу він підійшов до дверей, і ми почали розмову. Він сказав: «Якщо ти мені скажеш, як стати християнином, я принесу тобі поїсти… «Між нами зав’язалася дивна дружба, він стримав слово і щовечора приносив їжу. Невдовзі я дещо зміцнився і мої діти також. Цей охоронець став християнином»[4].
Нарун Ван утік у Таїланд зі своєю дружиною і чотирма дітьми. Сьогодні він служить пастором в Австралії. Він говорить: «Я хочу розповісти всім людям про Бога, який любить їх, чує їхні молитви і відповідає на них. Він – істинний Бог»[5].
[1] Уилсон Чен, «Я пройшов важкий шлях, але я багато чому навчився», «Християнство сьогодні», 19 березня 1982 p., стор. 23
[2] Там же, стор. 23
[3] Там же, стор. 24
[4] Нарун Ван, «Заарештований у Кампучії», приватний репортаж
[5] Там же