Д-р Пауль Негрут сказав: «Герої Румунії – це ті, хто загинув за віру, хто зустрів комуністичні переслідування і терор із гідністю і загинув, віддаючи хвалу Христу. Через їхнє мучеництво і їхні свідчення Бог благословляє нас»[1].
Духовним наставником д-ра Негрута був д-р Джозеф Тсон. Він пройшов через важкі переслідування і був просто викинутий із країни. Будучи вільним, він завжди підкреслював важливість бажання постраждати за Христа:
«Під час першого допиту в Плоєшті я сказав офіцеру, який погрожував убити мене: „Шановний пане, дозвольте мені пояснити, як я бачу дану ситуацію. Ваша головна зброя – убивати. Моя головна зброя – умирати.
Ви знаєте, що записи моїх проповідей поширилися по всій країні. Якщо ви вб’єте мене, на них з’явиться моя кров. Усі знатимуть, що я вмер за проповідь Євангелії, і кожен, у кого є ці записи, візьме їх і скаже: „Я краще послухаю ці проповіді ще раз, бо ця людина була щира в тому, що говорила; вона підтвердила свої слова власним життям“.
Тому, шановний пане, мої проповіді звучатимуть у десять разів голосніше, ніж зараз. І я буду радіти перемозі, якщо ви уб’єте мене“.
Офіцер відпустив мене додому.
Ще один офіцер, що допитував мого друга-пастора, сказав: „Ми знаємо, що пан Тсон хотів би стати мучеником, але ми не настільки дурні, щоб виконати його бажання“.
Я зупинився, щоб обміркувати зміст цього вислову. Пам’ятаю, як впродовж багатьох років носив у собі почуття страху перед смертю. Через сильне бажання жити я проводив велику частину свого життя в бездіяльності.
Але тепер, склавши своє життя перед престолом Божим, я вирішив, що готовий вмерти за Євангелію, вони кажуть мені, що не уб’ють мене! Я можу йти в будь-яку частину країни і говорити все, що хочу, знаючи, що перебуваю в повній безпеці.
Коли я намагався зберегти своє життя, то втрачав його. Тепер, коли я хочу його втратити, я його знайшов.
У перший день допиту я вів себе правильно: Господь дав мені багато уроків під час випробувань. А в цей час працівники секретної служби чули Євангелію і на ділі бачили любов Христа. І я, і вони вийшли з цієї ситуації кращими, ніж були до того.
Багато років тому Ісус навчав нас: якщо йдеш із Ним, будь-яка дорога вниз веде наверх. З Ним дорога страждань закінчується перемогою. Дорога на Голгофу не закінчилася, поки Ісус не воскрес»[2].
* * *
Д-р Джон Пітт протягом багатьох років працював директором представництва «Відкриті двері» в Африці. Він часто розповідає свідчення Бенджаміна Дьюба, євангеліста, який проповідував Христа на вулицях Совєто. Він навчав білих любити чорних, а чорних – любити білих, залишивши взаємну ненависть. Йому погрожували багато разів. Одного разу до нього підійшла група чорних і наказала проповідувати їм про любов один до одного. «Ми не можемо любити ближнього, ми ненавидимо його!» – відповіли вони євангелісту Дьюбу.
Бенджамін продовжував проповідувати. Якось уночі йому приснилося, що його зарізали. Він розбудив свою дружину Грейс: «Я гадаю, що цей сон справдиться. Нам потрібно вирішити, продовжувати нам проповідувати чи припинити це робити, і таким чином ослухатися Бога».
Враховуючи постійні погрози, наступного дня вони разом із дітьми обговорили цей сон. «Чи повинен я продовжувати говорити їм про прощення?» – запитав Бенджамін дітей. Усі четверо кивнули ствердно, усвідомлюючи можливість жахливих наслідків.
Бенджамін Дьюб помолився разом із дружиною і дітьми про те, щоб Господь дав їм сили залишитися вірними. Невдовзі після цього євангеліст Дьюб знову мав проповідувати. Діти поїхали з ним. У центрі міста їх зупинили десять чорних. Вони витягли вірного проповідника з машини і нанесли йому шістнадцять ножових поранень у груди. Діти втекли. Дванадцятирічний Бонані сховався за контейнером зі сміттям. Він безпомічно спостерігав, як убивали його батька.
Убивці дістали Біблію Бенджаміна і вимастили його кров’ю, а потім зникли в глибині темних вулиць. Маленький Бонані кинувся до батька, але той був уже мертвий. Тоді Бонані побіг додому, щоб повідомити мамі про те, що трапилося.
Прибігши додому і розповівши мамі про смерть батька, він пішов до своєї кімнати і молився, звертаючись до Бога. Він відкрив Біблію, яка лежала біля його ліжка, і прочитав слова, які Ісус сказав на хресті: «Прости їм, тому що не знають, що чинять!». Ці слова з Біблії дали йому розраду.
Пізніше убивці були заарештовані. Сімох засудили до трьох місяців позбавлення волі за співучасть в убивстві, інших – до п’ятнадцяти років.
Після похорону Грейс і діти вирішили, що не припинять проповідувати про любов і прощення. Вони свідчили про розп’яття і воскресіння Христа словами і піснями.
Через рік після смерті чоловіка Грейс і діти проводили зібрання просто неба. Семеро злочинців уже були на волі. Грейс із дітьми співала пісню, а потім розповідала своє свідчення. Вона закінчила закликом до покаяння: «Друзі, почніть нове життя з Ісусом. Він звільняє від ненависті і дає замість неї любов. Прийдіть і поговоріть зі мною, якщо ви хочете йти за Христом».
Юрба заворушилася. Молоді і старі проходили вперед. Раптом один чоловік проштовхнувся вперед і став перед Грейс Дьюб. «Я теж хочу почати нове життя з Ісусом», – сказав він.
Грейс подивилася на нього і остовпіла. Це був один із співучасників убивства її чоловіка. Він не дивився на неї. Якусь мить Грейс не знала, що сказати. Потім вона обійняла його і крізь сльози сказала: «Тепер ти мій брат!».
Запала мертва тиша. Усі впізнали цього чоловіка, діти Грейс теж упізнали його. Поки всі спантеличено дивилися один на одного, діти почали співати: «Якому Всемогутньому Богу ми служимо».
Джон підсумовує, що Бенджамін Дьюб не хотів бути тільки спостерігачем. Для всієї його сім’ї краще було іти за Ісусом і вмерти, ніж бути просто спостерігачами і жити.
«І вони його перемогли кров’ю Агнця та словом свого засвідчення, і не полюбили життя свого навіть до смерті» (Об. 12:11)[3].
* * *
Господи, Ти просив мене зректися себе, нести свій хрест щодня і йти за Тобою.
Прости мені, що я занадто багато думав про себе, забуваючи про Твої постанови… або ж ішов за Тобою, але не завжди вірно.
Допоможи мені жити так, начебто б я вже вмер, щоб я зміг віддати усе на славу Тобі. Спасибі Тобі за тих, хто довів своїм життям, що Ти теж можеш зробити мене переможцем.
[1] Аніл Стефен, «Бачення Пауля Негрута про Румунію», Мережа Міжнародних Новин, Служба Новин, 23 вересня 1992 p., стор. 54
[2] Джозеф Тсон, «Спасибі за биття», передруковано з «Християнського вісника», квітень 1988 p., стор. 3-4
[3] Jan Pit, Persecution: It Will Never Happen Here? (Orange, CA: Open Doors With Brother Andrew Inc., 1981), стор. 118-119