Олександр один вирушив у місіонерську подорож на Кубу, щоб підтримати там церкву, яка швидко зростала. На пляжі, де зупинилися всі туристи, молода приваблива жінка «поклала на нього око». Того ж дня, увечері, вирішивши, що ніхто цього не помітить, вона підійшла до Олександра і запропонувала провести ніч в її кімнаті. Чоловік ввічливо відмовився. Але на Кубі за тобою завжди хтось «спостерігає». Дещо пізніше до нього підійшов молодий кубинець напідпитку і запитав:
– Гей, юначе, чому ти не прийняв запрошення цієї симпатичної дівчини? Вона ж просто лялечка! Що з тобою?
Олександр пояснив:
– Так, вона справді гарна, але я одружений.
– Звичайно, але ж зараз ти далеко від дому. Твоя дружина ніколи про це не довідається, – наполягав кубинець.
Показуючи обручку, Олександр продовжував:
– Але в день нашого весілля я дав своїй дружині обіцянку, що відмовлюся від насолоди з іншою жінкою, і ношу цю обручку, як постійне нагадування і знак моєї обіцянки.
Хлопець пройнявся цими словами. Хоча він був відданий Фіделю Кастро і готовий умерти за бідних, але не був вірний своїй дружині. Саме в той час він займався питаннями, пов’язаними з розривом власного шлюбу.
Завдяки чесності Олександра цей кубинський революціонер, який ледве тримався на ногах від алкогольного сп’яніння, вперше в житті почув слова: «Бог послав Свого Сина, щоб Він помер так, як хочеш умерти ти, але Його смерть має силу звільняти!»
Ісус сказав: «Зречіться самих себе!». Він мав на увазі, присвячуючи себе Йому, ми повинні заплатити певну ціну.
Цар Давид подав нам приклад, коли сказав: «…не принесу дармо цілопалень Господеві, Богові моєму» (2 Царів 24:24).
Апостол Павло заявляв: «Але я ні про що не турбуюсь і свого життя не вважаю для себе цінним, аби-но скінчити дорогу свою та служіння, яке я одержав від Господа Ісуса, – щоб засвідчити Євангелію благодаті Божої» (Дії 20:24).
На Різдво 1978 року Джек Бейкер і я проводили конкурс у радіопрограмі «Ранкова кава» з Маніли, Філіппіни. Ми просили наших чисельних слухачів написати коротку відповідь на питання «Про що думаєш насамперед, коли настає Різдво?»
Ми були приємно здивовані, коли отримали відповідь з Народної Республіки Монголія: «Коли я думаю про Різдво, я насамперед згадую про його важливість, особливо в моєму житті і житті моїх близьких. Я думаю, яка ціна була заплачена за Різдво, і про те, яка ціна цієї значимості Різдва для мене і інших людей»[1].
Цей слухач замість того, щоб обговорювати страви, подарунки чи традиції, думає про ту ціну, яка була заплачена Богом і Ісусом. І яку ціну заплатив він і інші члени переслідуваної Церкви в той час.
Двайн Армстронг, місіонерський лідер, який працює в Єгипті, сказав одному з моїх колег:
– Нам терміново потрібні нові працівники. Але тим, хто цікавиться, я завжди кажу: «Якщо Бог кличе вас до праці в Єгипті, це завжди розмова за ваш рахунок… тобто ви повинні платити» (виділення додане).
Ціну ходіння з Ісусом кожен платить особисто. І доходить до неприродного ставлення: замість того, щоб відстоювати власні права, я бажаю віддати їх на користь інших.
Такий зразок поведінки вимагає навчання і дисципліни, бо сучасне суспільство не сприяє такому ставленню до інших. Світ, в якому ми живемо, на диво сильно протистоїть будь-яким проявам самозречення.
Є люди, які вважають, що розуміють цей принцип, але насправді мають спотворені поняття. Наприклад, під час Великого посту газети сповнені історій про тих, хто до посту побільше нагрішив, щоб під час цього посту попросити в Бога прощення і допомоги не грішити протягом наступних сорока днів. Серед окремих груп людей популярно практикувати самозречення популярним, але Ісус закликав до щоденного посвячення Йому в усіх сферах життя!
Таким чином, ходіння за Христом вимагає зважених кроків. Ісус зробив такий висновок: «Так ото й кожен із вас, який не зречеться усього, що має, не може бути учнем Моїм» (Лк. 14:33)
Відомий автор Освальд Чемберс називає це «боєм відмови». Він зазначає, що щире зречення заради Ісуса починається всередині, а не зовні. «Я маю намір цілком і повністю належати Йому і тільки Йому»[2].
Цілком зректися себе заради Ісуса значить відмовити собі в привілеї ставити будь-які питання. У нас немає цілі, вищої, ніж служіння Христу. Фактично, свідомість не з’являється завдяки зусиллям, бо все життя віддане Тому, заради Кого ми зреклися себе… і тоді Він постійно діє через нас.
«Є тільки одне, що ти насправді можеш присвятити Богу, – це твоє право на себе самого (Рим. 12:1) Павло казав, що він став «як те сміття» для світу, але не намагався цього змінити, бо головним у його житті було посвячення Ісусу» (1Кор. 4:13)[3].
* * *
Давид Вань з азіатської євангелізаційної групи розповідає дивовижну історію про китайську християнку на ім’я Марта. Вона вже була заручена і готувалася вийти заміж, але вирішила відкласти весілля на два роки, щоб відповісти на Божий заклик розносити Біблії туди, де вони були найбільш потрібні. Ось його розповідь:
«Я пам’ятаю нашу зустріч в Ксіані. Ми домовилися зустрітися о дев’ятій годині вечора, але вона прийшла не раніше першої години ночі. Вона спізнилася, бо роздавала Біблії в сусідньому селі. Місцеві комуністичні лідери довідалися, чим вона займається. Її побили, пограбували і викинули на глухій дорозі. Те, що вона добралася до місця зустрічі зі мною було дивом.
Я помітив, що з нею щось було не так. Сама вона була худенькою, немов тростинка, а обличчя розпухло. Я запитав:
– Що з тобою? Вони так сильно побили тебе?
– Та ні, – відповіла вона. – Це в мене тимчасові труднощі.
Вона закотила колошу штанів, щоб показати мені численні укуси. Під час подорожей по далеких селах Китаю, їй часто доводилося ночувати в закинутих хатинах і навіть просто неба. Її в буквальному значенні слова з’їдали комахи і комарі.
– Завтра тобі обов’язково треба піти до лікаря, – наполягав я.
– Ні, ні, – сказала вона, – я повинна встигнути на потяг, щоб поїхати у Внутрішню Монголію. А де Біблії?
Вона хвилювалася тільки про те, щоб відвезти Біблії у Внутрішню Монголію!
У серпні 1983 року Марта зникла, начебто б випарувалася в повітрі. Сталося це під час китайської кампанії «проти злочинності», коли по всьому Китаю багато людей було заарештовано й убито. Ми почали хвилюватися за неї.
Пізніше вона передала мені через друзів листа. Взагалі, це важко було назвати листом, швидше то був просто шматочок паперу. Вона повідомила, що її заарештували й обвинувачують у поширенні «підозрілої літератури» у Народній Республіці Китай.
У маленькому посланні було написано: «Я не знаю, яким буде вирок, але моліться, будь ласка, за мене». Вона цитувала слова Павла: «…щоб дане було мені слово відкрити уста свої, і зо сміливістю провіщати таємницю Євангелії, для якої посол я в кайданах» (Еф. 6:19-20). Через кілька тижнів ми одержали звістку про те, що двадцятичотирьохрічна Марта була убита. Вона заплатила ціну»[4].
Марта поставила Господа вище весілля, вище власної безпеки, вище свого особистого вибору. Вона зреклася себе.
Колишні місіонери Дон і Маріон Робертс, які тепер працюють у Міжнародному Кур’єрі, здійснювали свою першу поїздку до Китаю. Вони зустріли мудрого літнього пастора, який провів понад двадцять один рік у в’язниці за віру. Коли вони обговорювали з ним питання самозречення і говорили, що в західному світі дуже мало християн, готових заплатити таку ціну, він зробив наступний висновок:
– Ви повинні зректися себе зараз, бо, коли вас будуть переслідувати і зажадають, щоб ви зреклися себе, ви легко зможете пройти через усе переможцями.
[1] «Скільки це коштує?» віщання радіо FEBC, том 21, №4, квітень 1979, стор. 1
[2] Oswald Chambers, стор. 1.
[3] Oswald Chambers, стор. 55 і 165.
[4] David Y. P. Wang, 8 Lessons We Can Learn From The Church In China (Hong Kong: Asian Outreach Publication), стор.5-7.