Дорогі в Христі, в усіх культурах світу подружній союз чоловіка й жінки далеко переходить сферу особистих справ. Подружній союз чоловіка й жінки мав завжди публічний характер, не лише суспільний, а й релігійний.
Подружжя і родина з волі Творця є основною клітиною кожної спільноти, наріжним каменем цієї будівлі. Тому нічого дивного, що людство доклало усіх старань і заходів, щоб належно забезпечити чистоту, тривалість і значення подружнього союзу, а моментові його укладення надавало певних правил, обрядів, виявлених різними символами і жестами.
Живемо в добі т. зв. ляїцизації – зісвітчення. Тому помітним є сильний наступ на зісвітчення такої важливої і святої Божої установи, як подружжя, зводячи його до установи виключно світської, державно-адміністративної. Між нинішніми християнами часто чуємо думку, що для заснування родини вистачить укласти шлюб у державному уряді.
Тож виникає питання, чому християнам замало цивільного, державного подружнього союзу, контракту чи шлюбу? Чи подружній союз-шлюб беремо в Церкві лише тому, що такий звичай, бо того бажають родичі чи вимагає громадська думка, настрій, естетичне піднесення чи потреба весільної забави і т. п.?
Ні! Акт подружнього союзу – це не звичайний контракт, відзначення чи забава. Навпаки, подружній союз із волі Бога, волі Христа – Спасителя людства – був піднесений до Святої Тайни між усіма хрещеними в Його Ім’я. Тому між хрещеними чоловіком і жінкою не може існувати важний подружній договір – союз – контракт – шлюб, який не був би Святою Тайною.
Христос, отже, ні в чому не змінив природи подружнього союзу – контракту між хрещеними, тільки, коли він є важний, то вже стає Святою Тайною. Це означає, що Христос підніс подружній союз хрещених чоловіка і жінки до надприродного ладу, таким чином цей подружній союз стає засобом подання Божої ласки. Навпаки, подружній союз між нехрещеними залишається в природному порядку і довершується за природними й цивільними законами. Піднесення подружжя до гідности святої Церкви, під її законодавство, затримуючи свою залежність від Божого права, природного й позитивно об’явленого. Подружній союз чоловіка й жінки, яким право цього не забороняє, своєю природою і силою є святим, релігійним актом, навіть коли він звершується між нехрещеними. Чому? Бо «подружній союз, заснований Творцем і наділений Його законом, завдяки якому чоловік і жінка, за невідкличною особистою згодою утворюють взаємну спільність усього життя, за своєю природою призначається для добра супругів та народження і виховання дітей», – учить Церква. Між християнами цей союз стає Святою Тайною, якою, на зразок єднання Христа з Церквою, Бог з’єднує подругів і немов освячує та зміцнює ласкою Тайни.
Своєю природою подружжя скероване на добро всього людського роду. Цей союз запечатує нерозривну злуку одного чоловіка з одною жінкою на народжування і виховання потомства і взаємну допомогу. Союз цей довершується згодою сторін, що не може бути заступлена ніякою людською владою. До того ж згода має бути виявлена з обидвох сторін, тоді як в інших контрактах і союзах може бути законно заступлена або й одностороння. Предмет подружнього союзу не є у владі сторін, як це буває в інших контрактах. До того ж подружні права ніяк не можуть бути змінені. Обмежити, звузити чи поширити якісь сторони не могла будь-яка людська влада, бо сам Бог їх визначив силою природного і позитивного права. Подружній союз – контракт, на відміну від усіх інших союзів і контрактів, досмертно нерозривний.
Бо, як каже Церковний Канон, «Священний подружній вузол після довершення подружжя не може бути розв’язаним ніякою людською владою і з жодної причини, крім смерті».
Виняток – «подружжя, укладене двома нехрещеними, розв’язується на підставі Павлового привілею для добра віри сторони, яка прийняла хрещення, на підставі самого права, якщо ця сторона вступає в нове подружжя, за умови, що нехрещена сторона відійшла». Хоч для того є численні правила інших канонів.
Фактично подружжя виникає через подружню згоду. У понятті Церкви «подружня згода – це акт волі, на підставі якого чоловік і жінка через нерозривний союз взаємно себе віддають і приймають одне одного для утворення подружжя. Ця подружня згода не може бути заступлена ніякою людською владою».
Потрібен, отже, подвійний акт – передання і приймання, але одним довершується. Тут входить право до тіла, що є предметом подружнього союзу, контракту, за словами святого апостола Павла: «Дружина не володіє над тілом своїм, але чоловік; так же само й чоловік не володіє над тілом своїм, але дружина» (1Кор. 7:4).
Тому що подружня згода – це акт волі, він мусить бути свідомий і добровільний, непримушений. Щоб ця згода була добровільна, має бути свідома, а свідомість, у свою чергу, вимагає знання.
З боку знання перешкодою є брак знання – тобто неосвіченість, помилка або й брак розуму і розсудку. З боку волі укладенню подружнього союзу суперечать вдавання, невластива умова або й примус.
Тому свята Церква виразно повчає нас, що «нездатними для укладання подружжя є ті, які: позбавлені достатнього користування розумом; мають поважний брак оціночного розпізнання щодо істотних подружніх прав і обов’язків, які взаємно передаються і приймаються; з причини психічної природи нездатні взяти на себе істотні подружні обов’язки».
Зате подруги повинні знати, що подружжя – це союз між чоловіком і жінкою, що цей союз є постійний, не тимчасовий, на спробу, і що цей союз є для народження дітей. Право приписує, що зріла особистість такі речі знає. Протилежне треба довести.
Дорогі в Христі брати й сестри, батьки, молоді, наречені, докладайте усіх старань та вивчайте основні правди Божі подружнього катехизму, який навчить вас приймати цю установу як святу, одну й нерозривну. Амінь.
Автор: влад. Софрон Мудрий, ЧСВВ