Подія Благовіщення

Євангеліє від Луки спішить нас познайомити з головним героєм розповіді: Ісусом з Назарету. Після короткої прелюдії, яка розповідає читачам, що він задумав «оповідання» про «справи, які стались між нами», Лука починає своє Євангеліє з народження Івана Христителя.

Коли Захарія виконує свої священичі обов’язки в Єрусалимському храмі, з’являється ангел Гавриїл, який оголошує, що його дружина Єлисавета, старша жінка, що вже, як видається, не здатна зачати дитину, народить сина. Подружня пара, каже Гавриїл, мусить назвати дитину Іваном.

Не дивно, що Захарія засумнівався. «Із чого пізнаю я це?» За цей сумнів ангел відбирає йому мову аж до народження дитини. Після того Єлисавета «таїлася» п’ять місяців[1].

Приблизно за пів року сталося щось ще незвичайніше. «А шостого місяця, – каже Лука, – від Бога був посланий Ангол Гавриїл у галілейське місто, що йому на ім’я Назарет».

Цим драматичним реченням Лука каже нам, що було послано не тільки ангела (грецькою angelos, що значить посланець), але й що було його послано в особливе місце. Луку неабияк цікавить історія; його Євангеліє точно вказує містечка, міста, місяці і єврейські свята, а також тодішніх правителів, щоб помістити розповідь у часі й просторі. Усякий, хто уявляє Бога далеко вищим за щось настільки банальне, як людська історія, знайде тут Бога, що обирає певний час (шостий місяць), певне місце (Назарет) і певну людину (Марію). Богослови називають це «узгодження конкретики».

Ангел приходить до жінки на ім’я Марія, яка заручена з Йосипом. Заручини були офіційною угодою про одруження, яка тривала рік. Заручена жінка зазвичай була дуже юна, зазвичай їй не минало дев’ятнадцяти літ[2].Але ця угода мала обов’язкову силу. Тому по суті Марія вважалася Йосиповою дружиною[3]. Тому згодом, коли Йосип дізнався, що Марія вагітна, він мав цілковите право розлучитися з нею. Лука також каже, що Йосип був з роду Давида.

Звернення ангела до юної жінки, мабуть, є найвідомішим привітанням у Новому Заповіті. «Chaire, kecharitōmenē» – це грецький вислів, який зазвичай перекладають «Радуйся, благодатна» або, досить невдало, «Вітаю тебе, обрана», що радше скидається на слова прибульця, який щойно прилетів з космосу. Мабуть, що годі відтворити красиву грецьку алітерацію, однак довідник надає чудову низку можливих пояснень того, як ангел звертається до Марії: «Сповнена благодати, невимовно улюблена, наділена Божою благодаттю»[4]. Ужитий час вказує, що Марію уже обдаровано. І не ангельське навідування дарує благодать; Бог уже зробив це. Хоча Марія не посідає якогось значного становища подібно до Захарії, і хоча вона, мабуть, бідна, і хоча, як незаміжня жінка, належить до низького суспільного стану, Бог любить її – понад усяку міру.

Марія – передвісниця всіх тих у християнському житті, яких, міряючи людським мірилом, вважатимуть негідними Божої ласки. Але Бог мислив інакше.

«Господь із тобою!» – говорить далі ангел.

Не дивно, що Марія здивована, неймовірно спантеличена або, у деяких перекладах, нажахана. Зустріч з Божим посланцем часто розпалює страх. Відчувши її почуття, ангел каже: «Не бійсь, Маріє!».

Ангел пояснює, що вона народить Сина. Хлопчика назвуть Ісус (грецькою Iēsous). Єврейське ім’я Єшуа – поширене в ті часи, було короткою формою від Йошуа (Єгошуа), наступника Мойсея. Ім’я означає «Бог допомагає» або «Бог спасає».

У «Маргінальному юдеї», своєму магістерському дослідженні історичного Ісуса, Джон П. Майєр, професор Нового Заповіту в Нотр-Дамі, зауважує, що впродовж майже всього періоду, охопленого Старим Заповітом, ізраїльтян не називали іменами великих патріярхів і матріярхів. Але за століття чи два перед Ісусом у Палестині здійнялася хвиля «місцевих релігійних» почуттів. Те, що Ісусова матір і її чоловік мають імена зі Старого Заповіту (Міріям і Йосип), може вказувати, що Він народився в сім’ї, яка співчувала повторному пробудженню чи утвердженню юдейської ідентичности під римським правлінням[5].

Дитина Марії буде «Сином Всевишнього», каже ангел. (Згодом у Євангелії від Луки крикливий біснуватий охарактеризує Його тим самим титулом[6].) Він успадкує престол Свого пращура Давида і царюватиме над домом Якова. «Царюванню Його, – каже ангел, – не буде кінця».

Але молоду жінку більше непокоїть не те, що чинитиме її Син, а щось нагальніше: вагітність. А тому вона просто питає ангела: «Як же станеться це, коли мужа не знаю?».

Коли Захарія запитує, як зможе народитися його син, ангел пропонує пояснення, але й також відбирає йому мову, немовби караючи за сумнів. До Марії ангел ставиться ласкавіше, пропонуючи містичне пояснення: Святий Дух «злине» на неї. Далі ангел наголошує на важливості її Дитини: Він «назветься Син Божий».

Ангел знову підбадьорює її. Якщо Марія сумнівається, то може подивитися на жінку Захарії, Єлисавету, свою родичку. «Оце шостий місяць для неї, яку звуть неплідною», – каже ангел. (Читач уже це знає.) Зрештою з’являється одне з найясніших підтверджень Божої сили: «Бо для Бога нема неможливої жадної речі!».

Марія вирішує. «Ось я Господня слугиня», – каже вона. Тут ужито грецьке слово doulē, або рабиня. «Нехай буде мені згідно з словом твоїм!» Після того ангел покидає її.


[1] Лк. 1:18,24

[2] Оцінити вік Марії при заручинах допомогла Емі-Джил Левін, співредактор «Нового Заповіту з юдейськими анотаціями», яка звернула мою увагу на вавилонський талмуд, що згадує жіночий вік перед подружжям

[3] Levine and Brettler та ін., Jewish Annotated New Testament, 4. Заручини узаконю­валися через подружній контракт (ketubah по-єврейськи)

[4] Zerwick, Grammatical Analysis of the Greek New Testament, 171

[5] Meier, Marginal Jew, 1:205-8

[6] Лк. 8:28

Попередній запис

Базиліка Благовіщення

Наступний запис

Маріїне «так»