Покликання до монашого життя

Подібно як у подружньому житті особа дарує себе всеціло своїй люблячій половині, так само в монашому стані людина покликана переживати своє життя в єдності та спілкуванні з Богом. Ба більше, обидві дійсності – таїнство Подружжя і дівицтво для Царства Божого – походять від Самого Господа. Бо Він надає їм змісту й уділяє благодать, необхідну для того, щоб жити в них відповідно до Його волі. Отож, пошана дівицтва заради Царства Божого і християнське розуміння подружжя нероздільні та взаємно підтримуються.

Вибір між двома станами – подружжям чи монашеством здійснюється тільки завдяки Божій ласці. Тільки Бог за посередництвом Свого заклику кличе людину посвятити себе подружньому життю, або обрати стан служіння Йому в монастирі. Проте, як стверджує святий Альфонс Лігуорі: «Ласка покликання до монашого стану не є звичайною ласкою, навпаки вона є надзвичайно рідкісна і Бог дарує її не багатьом».

Покликання до монашого життя є завжди покликанням вільним і не може бути сприйняте інакше, як тільки заклик чи пропозиція. Як навчає апостол Павло, кажучи, що це не наказ, але порада (див. 1Кор. 7:25), і як пропонує сам Ісус Христос в Євангелії, запрошуючи: «Коли хочеш…» (Мт. 19:21). Отож, ніхто не може вибрати монашого стану, якщо не є покликаним від Бога, і жоден з тих, хто не покликаний, не може почувати себе скривдженим по відношенні до тих, хто отримує покликання, бо покликання до монашого життя це особлива Божа ласка і Бог дає її тому, кому Він сам забажає.

Покликання до монашого життя має свої богословські та теологічні засади в Таїнстві Хрещення, і полягає в особливому стані, в якому людина слідує за Христом ближче, ніж інші вірні, і повністю посвячує своє життя на служіння Богові та ближнім. У церковній традиції монаша посвята завжди сприймалась як особливе поглиблення та продовження посвяти, здійсненої в Таїнстві Хрещення. Вже в Таїнстві Хрещення та Миропомазання всі християни є посвяченими Богові, втім особа, яка вибирає життя посвячене Богові, через практикування обітів та євангельських рад, продовжує й далі поглиблювати та розвивати цю інтимну єдність з Христом .

Проте Таїнство Хрещення саме в собі не містить покликання до целібату чи життя в безшлюбності. Заклик до монашого життя завжди починається з особливого дару Святого Духа, щоб посвячена людина могла відповісти на цей заклик і сповняти місію, до якої її кличе Господь. Цей дар не дається всім, а лише тим, кого вибирає сам Бог. Як сказав Ісус Христос: «Це слово вміщають не всі, але ті, кому дано» (Мт. 19:11).

Отож, тільки з ласки Божого покликання та Божою благодаттю і сьогодні в Церкві є особи, які у своєму житті вибирають цілковиту посвяту Богові. Саме вони наслідують у своєму житті приклад Марти та Марії з Витанії, адже як Марія, яка «сіла в ногах у Ісуса, та й слухала слова Його» (Лк. 10:39), так і монахині та монахи посвячують своє життя, щоби бути в ногах Господа, близько, «щоб із Ним» (Мр. 3:14) перебувати, та щоби слідувати виключно за Ним, як Його найближчі учні та апостоли. Та подібно до Марти, що «великою послугою клопоталась» (Лк. 10:40), так теж і монахині та монахи віддають своє життя на «послугу» та служіння для своїх ближніх.

Попередній запис

Покликання до подружжя

Наступний запис

Покликання до священства