Покликання Діви Марії

Марія у вічному Божому задумі від самого початку була вибрана стати матір’ю обіцяного Спасителя. Фактом є те, що коли остаточно наближалося «виповнення часу» (Гал. 4:4), Марія вже існувала на землі.

В таїнстві Божого спасіння Марія була присутньою вже від самого сотворення світу, як та, що її Отець вибрав і призначив стати матір’ю Божого Сина. І так своїм прикладом Марія назавжди залишається перед Богом і перед людьми тим незмінним взірцем обрання та покликання зі сторони Бога і відповіді та довір’я зі сторони людини.

Євангелист Лука дуже гарно змальовує історію покликання Марії, розповідаючи про Благовіщення архангела Гавриїла. Уривок розпочинається словами: «А шостого місяця від Бога був посланий Ангол Гавриїл у галілейське місто, що йому на ім’я Назарет, до діви, що заручена з мужем була, на ім’я йому Йосип, із дому Давидового, а ім’я діві Марія». (Лк. 1:26-27). Зустріч Гавриїла та Марії відбувається в маленькому ізраїльському містечку на ім’я Назарет, тому містечку, де з Божого провидіння народилася і виросла Марія. Це свідчить про те, що кличучи людину Бог зазвичай не робить чогось надприродного та незвичайного, навпаки, Він вибирає звичайні щоденні обставини людини, ті умови, в яких вона знаходиться і те місце, де вона проживає.

Євангелист далі продовжує свою розповідь словами: «І, ввійшовши до неї, промовив: Радій, благодатная, Господь із тобою!…» (Лк. 1:28). Найперше Божий посланець входить до Марії, входить туди, де перебуває Діва, в її обставини життя, в її середовище. Перші слова, що ними Гавриїл промовляє до Марії, є слова радості: «Радій, благодатная, Господь із тобою!…» (Лк. 1:28). Гавриїл є тим, хто звіщає радість, бо він є посланцем Бога, того Бога, Який бажає подарувати людині радість та щастя.

Опісля, коли Марія, «…затривожилась словом, та й стала роздумувати, що б то значило це привітання» (Лк. 1:29), ангел знову звертається до неї промовляючи: «Не бійся, Маріє, бо в Бога благодать ти знайшла! І ось ти в утробі зачнеш, і Сина породиш, і даси Йому ймення Ісус» (Лк. 1:30-31). Саме в цих словах виявляється покликання Марії. Вона є тією, яку сам Бог обрав стати матір’ю Спасителя.

Одначе Марія поки що не може збагнути Божої обітниці, тому й звертається до архангела, запитуючи: «Як же станеться це…?» (Лк. 1:34). Ось тут Марія уособлює кожну людину, кожного, хто шукає відповідей, хто прагне зрозуміти та розпізнати Божий задум. І Бог не відвертається від такої людини, навпаки, Він завжди пояснює і дає Свою відповідь, як у випадку з Марією, коли ангел знову, втретє промовив до неї: «Дух Святий злине на тебе, і Всевишнього сила обгорне тебе» (Лк. 1:35). Ба більше, Бог підтверджує правдивість Своїх слів знаками та чудесами. У випадку Марії таким підтвердженням стала звістка: «А ото твоя родичка Єлисавета і вона зачала в своїй старості сина, і оце шостий місяць для неї, яку звуть неплідною. Бо для Бога нема неможливої жадної речі!» (Лк. 1:36-37).

Завершується розповідь про Благовіщення  повним довір’ям до слів архангела та цілковитим прийняттям Божої волі, яке Марія висловила відповідаючи: «Я ж Господня раба: нехай буде мені згідно з словом твоїм!» (Лк. 1:38). Відповідь людини – це вершина покликання, це вінець, яким увінчується Боже запрошення. Як у покликанні Діви Марії, подібно і в кожному іншому покликанні Бог завжди терпеливо очікує на відповідь людини.

У світлі цієї розповіді про Благовіщення можемо виокремити деякі внутрішні переживання та чесноти, з якими Марія приймає Божий поклик і відповідає на нього. Найпершим порухом душі Марії була чеснота віри та довір’я до Бога. Пригадаймо собі приклад Авраама, про якого писання свідчить, що він повірив Господеві, і Господь зарахував йому те за праведність (див. Бут. 15:6). Подібно і Марія виявляє цілковиту довіру до Бога та до Його заклику.

Наступною чеснотою Марії є послух. Після об’явлення Божої волі архангелом Гавриїлом вона виявляє повну згоду та послух. Свій послух Богові Марія виявляє словами: «Нехай буде мені згідно з словом твоїм!» (Лк. 1:38). Третьою чеснотою, що її виявляє Діва з Назарету, є чеснота надії. Марія приймає волю Божу і співпрацює з нею тому, що надіється на сповнення Божої обітниці про прихід Спасителя. І нарешті, четвертим почуттям Марії є почуття любові, з якою вона прийняла призначену Богом місію та для виконання якої вона пожертвувала ціле своє життя.

Таким чином можна стверджувати, що приклад Марії дуже гарно демонструє знову ж таки першість, що її виявляє в покликанні Господь Бог. Саме Бог є завжди першим, є тим, хто вибирає, хто пропонує, хто кличе. Своєю чергою Марія, відповідаючи на заклик Бога своїм «Так», стає для нас прикладом прийняття Божої ласки та співпраці з нею.

Підсумовуючи тему покликання у Святому Писанні, вартує ще раз наголосити, що згідно з біблійною ідеєю кожне покликання має двох основних персонажів – Бога та людину. З однієї сторони є Господь Бог, Який протягом усієї історії людства у Своєму Божественному провидінні кличе кожну людину до тіснішої співпраці в ділі спасіння. З іншої сторони, є конкретна людина, зі своїми конкретними обставинами, своєю свободою та своїм рішенням.

Тема покликання є однією з важливих тем Святого Письма, що немовби червоною ниткою проходить крізь усе Священне Писання від першої до останньої книги, від Буття аж до Одкровення. Одначе, простуючи сторінками Старого та Нового Заповітів, ми жодного разу не зустрічаємо двох однакових покликань. Бог ніколи не поступає в один і той же спосіб, але до кожного покликаного знаходить Свій власний підхід, використовує окрему педагогіку, що залежить від конкретної ситуації та особистої історії кожного.

Попередній запис

Покликання в Новому Заповіті

Наступний запис

ЗАГАЛЬНІ ПОКЛИКАННЯ