Послання Юди

Це коротке послання (лише 25 віршів) традиція приписує Юді Яковому (Лк. 6:16), «братові Якова» Молодшого (пор. Мр. 6:3; Мт. 13:55). Про нього ми більше не маємо жодних відомостей. Читаючи 17-ий вірш, важко уявити, щоб його автором міг бути один із апостолів, але юдейсько-християнські спільноти, до яких первісно був адресований твір, почули в ньому відлуння апостольської проповіді.

Автор пише до якоїсь неозначеної групи християн, по всій імовірності, юдейського походження, оскільки в посланні знаходимо натяки на деякі суто юдейські звичаї, що, мабуть, були б невідомі серед поган. Перші шістнадцять віршів – це сувора критика, спрямована проти фальшивих братів, що проникли в Церкву як хижі вовки в овечих шкурах, як сказав би Ісус. Своїм ученням, що суперечить переданій християнам вірі (Юд. 3-4), та своєю неморальною поведінкою вони намагаються зіпсувати, знівечити цю віру. Вони не визнають Ісуса тим Володарем та Господом, що об’явив істинну віру й подав норми життя для тих, хто хоче йти слідом за Ним.

Подібно, як і Петро у своєму Другому посланні, Юда теж подає приклади покарання тих, хто повставав проти Господа, починаючи ще від збунтованих ангелів. Такої самої долі зазнають і нищителі християнської віри та моралі.

Найбільш незрозуміле місце в цьому посланні – це вірші 8-11. Автор засуджує тут тих християн, що, цілковито збившись з дороги, «сновиди» віддавали себе невгамовній статевій розгнузданості. Вони топтали владу Бога та Ісуса Христа, від яких ми отримали чіткі норми поведінки в десятьох заповідях та у Євангелії, і зневажали «влади», тобто ангелів, яким вони приписувати ті самі гріхи, в яких самі перебували, намагаючись так знайти собі оправдання. У цьому посланні не зроблено різниці між збунтованими і вірними Богові ангелами; автор лиш остерігає вірних перед такими безглуздими й небезпечними уявленнями. З цією метою він наводить один, так би мовити, крайній приклад, почерпнутий з апокрифічної книги, що має назву Успення Мойсея, де були зібрані деякі юдейські легенди й розповідалося, між іншим, про суперечку між добрими та злими ангелами стосовно поховання тіла Мойсея. Але в цій суперечці архангел Михаїл не звинувачує демона в жодних тілесних гріхах – це було б абсурдним для істот духовних.

Звертання до неканонічних писань (пор. також цитування книги Еноха в Юд. 14-15) у наших очах може виглядати не цілком відповідним як для натхненого автора. Але Юда, так само, як і інші, використовував те, що вважав за найбільш придатне й ефективне для осягнення своєї мети, у нашому випадку – щоб остерегти християн перед доктринальними і практичними збоченнями певних людей, що різними вигадками намагалися виправдати своє неморальне життя. Християнська любов має збуджувати до них милосердя, але обачність спонукує все ж таки уникати їх; натомість тих, хто непевний і перебуває в небезпеці покинути правдиву віру, слід підтримувати у вірі, стараючися дати їм збагнути, якої помилки вони можуть допуститися (Юд. 17-23).

Справді, у Церкві і поза нею завжди існували такі «вчителі», що хотіли навчати віри і моралі всупереч настановам учительського уряду Церкви, що ним є наступники апостолів. Тож у посланні виразно сказано: «А ви, улюблені, згадуйте слова, що їх давніше казали апостоли Господа нашого Ісуса Христа» (Юд. 17).

Попередній запис

Послання Петра

Наступний запис

Розповідна схема синоптичних Євангелій