ПРАВО ВЛАСНОСТІ

Господь Бог, поки створив наших прародичів Адама й Єву, у Своїй Божій Премудрості й Доброті найперше щедрою рукою приготовив для них усе, що потрібне до життя, розвитку і щастя. Він для них уклав видимий світ, наче царську палату, де їх умістив, кажучи: «Плодіться й розмножуйтеся, і наповнюйте землю, оволодійте нею, і пануйте над морськими рибами, і над птаством небесним, і над кожним плазуючим живим на землі!» (Бут. 1:28).

І так, з волі Божої, людина стала паном і власником рослинного та тваринного світів й усіх земних дібр. А щоб людина могла свобідно та спокійно вживати Богом дані дари на Його славу і для свого добра, то на сторожі приватної власності Господь поставив сьому й десяту Заповіді. Від зберігання цих Заповідей залежить добро всіх людей – особисте, родинне та суспільне.

Основа права власності

Що таке право власності? Що є його основою?

Власність – це виключно особисте право свобідно розпоряджатися своїм добром, оскільки це не противиться якомусь вищому законові. Приватна власність – природне право, яке стосується людини з огляду на її гідність як особи.

Церква навчає, що приватна власність засновується на природному праві, та що всі людські права випливають з природи людської особи.

Щоденне життя свідчить, що посідання приватної власності, через різні причини, для людини є важливе, корисне та необхідне. Кожна людина свою власність любить, цінує, для неї радо й жертвенно працює, її пильно береже й охороняє, а при потребі, навіть боронить і з болем серця з нею розлучається. Приватна власність не тільки необхідна особисто для людини, але передусім для нормального розвитку родини. Родина без приватної власності, наче дерево без коріння або листок, відірваний з дерева, який розвіює вітер. Без приватної власності родина не в силі успішно виконувати відповідальні обов’язки та виховувати дітей. В Америці одній родині приятелі радили купити будинок. Та молода жінка сказала: «Для чого мені власний дім? Я народилася в клініці, виросла в пансіонаті, мій чоловік запізнав мене на забаві, мешкаємо в готелі, а їмо в ресторані. Вранці займаюся спортом, пополудні роблю відвідини, а ввечері йдемо до театру. Колі захворію, візьмуть мене до шпиталю, а як умру, то занесуть на цвинтар. Якщо так, то пощо мені власний дім?» Ось вам жінка чи родина без коріння. Це вічні скитальці! Як серед таких обставин можна говорити про правильне родинне життя, виховання дітей та сімейне щастя взагалі?

Виглядало б, що природний закон є вистачальною запорукою приватної власності, аби вона була недоторканою. Однак Господь Бог, маючи на увазі добро людини, вважав за доцільне надати природному законові більшу силу, тому поставив його на непорушному фундаменті сьомої і десятої Заповідей.

З цього слідує, що приватна власність має подвійну запоруку: право природне і закон Божий. Крім того, природне право не має покарання за його переступлення, а Божі заповіді мають той привілей, що їх не можна безкарно порушувати.

Набуття власності

Як набувається право власності? Його можна набути різними способами. Загальний спосіб набуття власності – чесна й кропітка праця. Працювати наказав сам Господь Бог Адамові при вигнанні з раю: «У поті свойого лиця ти їстимеш хліб, аж поки не вернешся в землю, бо з неї ти взятий» (Бут. 3:19). Власність набуваємо або побільшуємо через купівельні угоди. Це може бути рухоме чи нерухоме добро. Право власності переходить також через спадковість. Батьки при смерті своєю останньою волею розділюють свій маєток між дітьми чи родиною. Можна набути якусь власність також шляхом даровизни.

Право власності і держава

Яке відношення права власності до держави і навпаки? Державу творять люди. Вона постає з волі народу і для його добра. Тож не громадяни існують для держави, а держава для них. Тому держава не є якимсь надвласником усіх дібр. Вона має бути сторожем і охоронцем приватної власності своїх громадян. В останні часи ми бачили перекручення того порядку в комуністів, де держава, без волі і проти волі народу, а навіть на шкоду громадян, робила зі себе ненаситного Молоха, якому приносила в жертву всі права народу. В такій державі право, воля окремої людини не значили нічого. Держава існує для добра народу, тому не тільки народ має свої обов’язки стосовно держави, а й держава має важливі обов’язки щодо своїх громадян. Отже, держава, аби виконати свої обов’язки, може і має право накладати на громадян різні податкові оплати та вживати їх для добра громадян, як наприклад, споруджувати і утворювати школи, шпиталі, сиротинці, старечі доми, дороги, мости, дбати про різні забезпечення для життя, здоров’я, на старість, оборону держави. Для добра загалу в деяких випадках держава може вивласнювати приватну власність за відповідну винагороду.

А вже великим злочином зі сторони держави є насильно і брутально проти волі народу відбирати приватну власність і заводити комуністичну систему, де все приватне добро громадян стає власністю держави. І ним сама держава управляє, а громадяни, властиво, на своїй власності стають платними наймитами держави та живуть на її подачках.

Зі сказаного вище про право природне і Божі заповіді щодо приватної власності виходить, що комунізм діє проти природного права й Божих заповідей, бо право на приватну власність має людина не тільки з природи, але з Божого закону. І нема такої влади на світі, що мала б право топтати право природне та Божі заповіді. Тож нічого дивного, що Церква завжди осуджувала атеїстичну комуністичну систему і з нею боролася.

Папа Пій XI 19 березня 1937 року видав окрему енцикліку, звернену до цілого світу, в якій суворо осуджує безбожну комуністичну систему: «Цілі народи, – каже він, – у небезпеці повернутися до варварства, гіршого ніж те, в якому знаходилася більша частина світу під час появи Спасителя. Це направду страшна небезпека, бо більшовицький безбожний комунізм намагається перевернути соціальний лад та зрушити основи християнської культури… Комунізм сам по собі внутрішньо злобний, і на жодному полі ніхто, хто тільки хоче зберегти християнську цивілізацію, не може з ним співпрацювати… Чим більшою старовинністю та величчю своєї християнської культури відзначається якась країна, де може втиснутись комунізм, ще більш невблаганна і розторощуюча там ненависть тих безбожників».

Найкращим доказом того, що комуністична система стояла на глиняних ногах, є факт, що 1989 року в кількох державах Східної Європи впродовж декількох тижнів, під натиском волелюбних християнських народів і демократичних сил, без війни цілком заломилася і майже перестала існувати. Комунізм увесь час воював з Богом, а з Богом війни ще ніхто не виграв.

Попередній запис

ШОСТА БОЖА ЗАПОВІДЬ – СТОРОЖ ПОДРУЖНЬОГО СТАНУ

Наступний запис

ГРІХИ ПРОТИ ЧУЖОЇ ВЛАСНОСТІ