Прагнення мати духовну домівку

Одним із видів духовного голоду, який стосується багатьох батьків, є прагнення мати спільноту вірних. Ми хочемо, щоб наші дорослі діти пізнали силу, яку ми знайшли в обіймах Церкви. Ми хочемо, щоб у неділю вони приходили додому й були поруч. Ми хочемо, щоб Ісус відчинив двері Церкви для їхнього повернення. Однією з основ для наших молитов є уявити їх біля цих дверей і те, як Ісус веде їх до нашої лавки. Ще варто молитися, аби Бог послав в їхнє життя когось, хто запросить їх до найближчої спільноти вірних. Третій метод полягає в тому, щоб молитися в парафіяльній церкві поблизу їхнього дому. Також добре взяти місцеву церковну газету і молитися за конкретних парафіян, які відповідають за підготовку до хрещення, шлюбу і за спілкування з неактивними парафіянами. Тобто таким чином визнати цих людей духовними ближніми нашим дорослим дітям. Далі час відпустити думки про результати наших молитов.

Отець Рон Ролгейсер пропонує таку думку як джерело надії для нас: поки ми любимо тих, хто далекий від Церкви, і пробачаємо їм, доти ми підтримуємо їхній зв’язок із Церквою, бо ми є Її тілом:

«Якщо хтось, кого ви любите, тримається осторонь від Церкви в питаннях віри, практики і моралі, то, поки ви любите цю людину і бережете її в любові й пробаченні, вона наче торкається «краю Христової одежі» і перебуває в Тілі Христовому… Те, що Ісус зробив для нас, ми можемо зробити одні для одних. Наша любов і пробачення є путами, що з’єднують люблячих людей із Богом, зі спасінням і зі спільнотою святих, навіть якщо вони вже не ходять дорогами відкритої віри».

Кінцевий метод для того, аби наші молитви були дієвими, – це вплинути на молодь нашої парафії. Якщо працюватимемо над зміцненням наших парафіяльних спільнот, туди повернуться чиїсь дорослі діти і нам ніхто не зможе дорікнути. І коли ми достукаємося до чиєїсь дорослої дитини, то запустимо духовну ланцюгову реакцію. Молода особа, якої ми торкнулися, торкнеться ще чийогось життя, а та, своєю чергою, життя ще когось, аж поки хтось, зовсім не відомий, не наверне і не євангелізує наших синів і доньок. Тож Бог часто закликає нас задіювати наші молитви заради молоді навколо нас, яка готова до обіймів усього тіла Христового.

Прагнути, аби любов перемінила світ

Маємо визнати, що найбільше ми бажаємо для своїх дітей і внуків – пробудити в них голод за духовною спільнотою і можливим поверненням до церковного життя. Але Бог часто схиляє нас відкинути цей вид навернення. Натомість Бог закликає нас звернути увагу на інші види навернення в житті синів і доньок, зокрема суспільно-політичне. Це найпоширеніший тип навернення серед молоді, коли вона обирає свій шлях. На думку спадає приклад із життя нашої дочки Клер. Одного грудневого дня сусідка на ім’я Пенні помітила в Клер сльози, коли та, повертаючись із роботи, під’їжджала до свого дому. З’ясувалося, що деякі вчителі, співробітники Клер, поскаржилися на те, що в залі встановили ялинку, бо не вірили, що всі діти, які отримають подарунки, справді мають малозабезпечених батьків. Більше того, вони вважали, що деякі батьки навмисно можуть сказати неправду про свій фінансовий стан, щоб отримати подарунки безкоштовно. Та Клер була готова зробити все, що завгодно, аби дитина не пішла без різдвяних подарунків, навіть якщо це мала бути тільки одна дитина. Коли Пенні вислухала її розповідь, то порадила: «Клер, прибери ялинку. Про подарунки подбають парафіяни церкви св. Архангела Михаїла». Який вражаючий вихід запропонувала сусідка! Це яскравий приклад заохочення заклику до соціально-політичного навернення! Яке чудове запрошення побачити Божу здатність помножити наші обмежені людські ресурси через парафіяльне життя!

«А Бог має силу всякою благодаттю вас збагатитиА Той, Хто насіння дає сіячеві та хліб на поживу, нехай дасть і примножить ваше насіння, і нехай Він зростить плоди праведности вашої» (2Кор. 9:8,10).

Багато молодих людей обирає найрізноманітніші способи принести у світ вагомі зміни, особисто чи онлайн. Це Богом дане бажання приводить їх до початку місії Ісуса, Який був посланий «…Добру Новину звіщати вбогим…, проповідувати полоненим визволення, а незрячим прозріння, відпустити на волю помучених, щоб проповідувати рік Господнього змилування» (Лк. 4:18-19). Тож ми радіємо намаганням сина чи доньки послужити іншим. Можемо подякувати Богові за їхній альтруїзм і підтримати їхні проекти.

Просимо Бога, щоб вони відчули на своєму боці присутність Ісуса, бо тільки Ісус може дати їм силу, коли вони вже не мають що дати. Молимося, щоб Ісус запросив їх до глибшої довіри до Святого Духа, Який зцілює, живить душу, звільняє від наслідків гріха й останнього дня воскресить усіх нас.

Попередній запис

Молимось про духовне життя наших дорослих дітей

Наступний запис

Ведені прагненням чеснот