Дорогі брати й сестри!
Великий це дар Христової любови, коли Божественний Спаситель позістав між нами в Пресвятій Євхаристії, – під видами хліба і вина. Тут ми Христа Євхаристійного прославляємо, переховуємо Його в наших кивотах. Тут же дружньо співживемо з Ним, часто Його відвідуємо.
Але є ще щось важливіше! Пресвята Євхаристія – це Свята Тайна. Ці Божі дари ми споживаємо, – ми причащаємось. Євхаристія – це ж Свята Тайна, одна зі сімох Святих Тайн, що їх залишив для нас Ісус Христос. І Свята Тайна є видимим знаком особливої Божої ласки, отак і тут є велике джерело для нас Божої благодаті. Але в цій Святій Тайні джерелом ласки є сам Податель усіх ласк, бо ж з Нього й через Нього всі інші Святі Тайни випливають. Тут-то природу хліба і вина Ісус Христос перетворив у Себе самого. Це виразно каже Ісус Христос: Коли «між собою змагатися стали юдеї, говорячи: Як же Він може дати нам тіла спожити?» – «Поправді, поправді кажу вам: Якщо ви споживати не будете тіла Сина Людського й пити не будете крови Його, то в собі ви не будете мати життя. Хто тіло Моє споживає та кров Мою п’є, той має вічне життя, і того воскрешу Я останнього дня. Бо тіло Моє то правдиво пожива, Моя ж кров то правдиво пиття. Хто тіло Моє споживає та кров Мою п’є, той в Мені перебуває, а Я в ньому» (Ів. 6:52-56).
Виразно каже Ісус Христос, що ця Свята Тайна дає життя. Без неї душа не має життя. А дає ця Свята Тайна життя вічне. Вона запевняє нам воскресіння останнього дня. Ця Свята Тайна лучить нас з Христом.
У Святій Тайні Хрещення родимося до життя ласки. У Тайні Каяття – Сповіді – відроджуємося до життя ласки, коли хтось його втратив через гріх тяжкий, свідомий і добровільний. Однак, щоб це життя ласки, Боже життя, втримувати, – щоб воно розвивалося, щоб буяло, приносило плоди, – щоб жити життям вічним, життям Божим, і щоб воно провадило до життя вічного.., так треба нам їсти хліб, що з неба зійшов. Слід причащатися гідно.
Тож мають причащатися діти, які вже вміють, як каже св. Павло, відрізняти хліб від Господнього Тіла. Мають причащатися дорослі, але такі, що випробували себе самих, і тоді можуть пити чашу, їсти хліб достойно… «Бо кожного разу, як будете їсти цей хліб та чашу цю пити, смерть Господню звіщаєте, аж доки Він прийде. Тому то, хто їстиме хліб цей чи питиме чашу Господню негідно, буде винний супроти тіла та крови Господньої! Нехай же людина випробовує себе, і так нехай хліб їсть і з чаші хай п’є» (1Кор. 11:26-28).
Не допускається до Святих Тайн тих, що не мають сповна розуму. Але особливо конечне є Святе Причастя умираючим, тим, що в небезпеці смерти. Це Святе Причастя на дорогу до вічности.
Справді Церква наполягає і вказує вірним християнам, щоб бодай раз у рік приступили до Святого Причастя. Церква навіть карає, коли хтось легковажить оцей закон Церкви і не приступає до Святого Причастя.
І ще більше – Мати-Церква заохочує, щоб бодай кілька разів у році приступити до Господнього Престолу, – запричащалися гідно. Чи це в більші свята, чи в празники, чи на паломництвах, чи при різних ювілеях, чи урочистостях родинних. Щоб усі ці святкування звершувалися не лише при чарці чи краянні торта.
Згадаймо собі іще одне. Свята Церква вчить і заохочує, щоб часто причащатися; ще більше, похвалює й одобрює навіть щоденне Святе Причастя. Бо ж Святе Причастя не є для святих, а щоб бути святими, щоб здійснювати святість у своєму серці. – Пам’ятаймо слова св. Павла: «Бо це воля Божа, освячення ваше» (1Сол. 4:3).
Дорогі брати й сестри! У щоденному фізичному житті буває, що люди хворіють, а хворі звичайно тратять апетит. Ніщо їм не смакує. Отак буває з віруючими християнами. Є віруючі християни, але вони не відчувають потреби, щоб приступити до Святого Причастя. Немає в них туги, як у Псалмоспівця: «Боже Ти Бог мій, я шукаю від рання Тебе, душа моя прагне до Тебе, тужить тіло моє за Тобою в країні пустельній і вимученій без води… Я так приглядався до Тебе в святині, щоб бачити силу Твою й Твою славу» (Пс. 63:2,3). Або із Псалма 42: «Як лине той олень до водних потоків, так лине до Тебе, о Боже, душа моя, душа моя спрагнена Бога, Бога Живого! Коли я прийду й появлюсь перед Божим лицем?» (42:3). Такі душі християнські анемічні, це хворі християни. Звичайно, вони душі слабенької віри, вони не чують, що сказав Ісус Христос: «Хто тіло Моє споживає та кров Мою п’є, той в Мені перебуває, а Я – в ньому» (Ів. 6:56). Ці слова ми, вірні, ніколи не сміємо забувати, це ж слова нашого Божественного Спасителя! Амінь.
о. Доротей Шимчій, ЧСВВ