Пригадування про важливе

У сучасному світі молода людина має приблизно 1000 друзів у Facebook. Однак це неможливо – спілкуватися з тисячею друзів, навіть віртуально. Ось тут якість відносин поступається місцем кількості. Справжні відносини втрачають свою вартість. Слово «друг» не стосується всіх «друзів» у Facebook. З другом я хотів би провести час, а віртуальна розмова – це несправжня розмова. «Розмова» походить від «розмовляти», а «розмовляти» – від «розколотися, розкритися» (нім. «bersten»), У розмові за допомогою голосу я повідомляю слухачеві про свої емоції, показую своє серце. А в написаному слові серця не відчуєш. Це може відбутися лише в усній розмові та при справжній зустрічі людини з людиною.

Для того, щоби пізнати, що важливе, а що – ні, я потребую discretio, дару розпізнавання, щоби спокійно відмовитися від того, що мені не підходить. Багатьом це розпізнавання невідоме. Вони дозволяють, щоб їх охопило все, що ззовні на них насувається. Однак я не повинен всього знати. Не повинен реагувати на всю інформацію, яку черпаю з інтернету. Постійним напливом інформації я стрясаю свій дух, втрачаю здатність думати самостійно та продукувати власні ідеї.

Я потребую дару розпізнавання не лише з огляду на різну інформацію, а й з огляду на найважливіші аспекти людського буття. Багато людей навіть не замислюються над тим, що характерне для їхнього буття, хто вони як люди і який слід вони повинні залишити після себе на цій землі. Анґеліс Сілезіус, сілезький поет, одного разу застеріг людей:

  • «Людино, відкрий свою сутність! Бо коли цей світ пройде,
  • Пройде й випадкове, залишиться тільки вагоме!».

Відкрити свою сутність означає перебувати в гармонії зі своїм внутрішнім світом. Це означає втекти від поверховости, а зійти в глибини свого буття, від зовнішнього блиску – до істинного буття. Багато людей втрачають себе в нестримності та надмірності, бо зовсім не думають про своє буття. Коли я усвідомлю, ким хочу бути як людина, і як хочу жити, тоді зможу сконцентруватися на найважливішому. Тоді не витрачатиму бездумно та безмірно свої ресурси. Буття відповідає істинній сутності людини. Той, хто перебуває в гармонії зі своєю сутністю, з неповторним образом, на який Бог його сотворив, той живе в гармонії з самим собою. Він не метушиться від однієї справи до іншої, а відчуває спокій у своїй мірі, у своїй сутності. Його сутність залишається при ньому.

Що тоді найважливіше? Німецьке слово «сутність, буття» (нім. «Wesen») походить від давньонімецького «wesen», тобто «бути, перебувати, тривати, відбуватися». Сутність і є реальним буттям, справжнім буттям, важливим, тим, яке триває, яке залишається. Майстер Екгарт, німецький богослов, філософ і містик XIV ст., дуже любив це поняття буття. Воно означає «саме те, що залишається без змін, характерне, те, що належить чомусь і “творить його”[1]». Тобто, сутність – це те, що творить наше життя, що важливе для нашого життя. Можна було би порівняти це з давнішим сенсом нашого життя – у всякому разі концентрувати сутність свого життя на властивій йому основі, на його фундаменті.

Сьогодні наше завдання полягає в тому, щоби відрізнити важливе від другорядного. Більшість людей просто живуть, не задумуючись над цим. Вони іноді навіть не знають, чого насправді хочуть. Концентруватися на важливому означає постійно запитувати себе: що я хочу зробити зі своїм життям? Яка мета мого життя? Якщо я про таке думатиму, то багато непотрібних речей відпадуть самі собою. Вони стануть неважливими для мене.

Люди часто це усвідомлюють, коли в їхньому житті стається щось жахливе. Аж тоді вони помічають марність більшости розмов та справ, скільки разів вони хвилювалися через дурниці. Переживаючи смерть дорогої людини, ми ставимо речі на належні їм місця, а беремо до уваги лише найважливіше. Одна жінка, яку я супроводжую в духовному житті, якось розповіла мені, що її подруга закинула їй, що вона не така, як була раніше. Що вона перестала з нею спілкуватися. Однак ця жінка насправді більше не хотіла обговорювати телевізійні програми чи останні модні тенденції. Буває так, що люди звинувачують нас у тому, що ми змінилися, бо не хочуть, щоби ми виявили їхню поверховість.

Паскаль Брукнер цитує святого Авґустина, який одного разу сказав, що життя – це «боротьба між важливим і напливом непотрібних думок». Брукнер інтерпретує це речення, подаючи його сучасній людині в доступнішій формі: «Ми знищуємо важливе в ім’я другорядного і ставимо це другорядне на місце важливого»[2].

Ми свідки того, як засоби масової інформації висвітлюють другорядні речі замість важливих. Нам пропонують банальні телепрограми. Є безліч ток-шоу, на яких обговорюють банальні речі так, ніби вони мають найбільше значення. Тут вже не йдеться про важливість предмету обговорення, а про те, щоб якомога довше балакати. Люди вже ситі по горло таким безглуздям. Вони мріють про те, щоби навіть на телебаченні порушували важливі теми, ті теми, які стосуються сутності людини, які підказували б їй, як жити в нашому світі.


[1] К. Hedwig, Wesen, в: Lexikon fur Theologie und Kirche, т. 10, Freiburg 1995, c. 1112.

[2] P. Bruckner, Ich leide, also bin ich. Die Krankheit der Moderne. Eine Streitschrift, Weinheim 1996, c. 64.

Попередній запис

Discretio в міжлюдських стосунках

Наступний запис

Повага та увага